Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Кілессо, Ніна Ковтанюк, Ганна Шовкопляс

Будинок Київської художньої школи (Національний музей історії України), 1937 – 39 рр.

(архіт., іст.).

Вул. Володимирська, 2.

На території київського дитинця. Споруджено на Старокиївській горі за проектом арх. Й. Каракіса для Київської державної художньої школи ім. Т. Шевченка. Цю територію за постановою Раднаркому УРСР від 30 травня 1944 р. оголошено заповідною, і будинок художньої школи було передано для розміщення експозиції Київського державного історичного музею.

Триповерховий, на високому цоколі. В плані – паралелепіпед з бічними крилами, які утворюють перед головним фасадом неглибокий курдонер. З боку тильного фасаду – напівциркульний ризаліт. Будинок споруджено з нового для тих часів матеріалу – ефективних керамічних каменів, міжповерхові перекриття і сходи – з монолітного залізобетону. Для опорядження фасадів використано високоякісне теразитове тинькування. Архітектурний вигляд споруди формує шестиколонний портик із гранчастими колонами стилізованого іонічного ордера. Пластику головного і бічних.фасадів доповнюють пристінні портики того ж ордера. На фризі – стилізований рослинний орнамент.

Окрасою інтер’єра споруди є парадний вестибюль, по обидва боки якого містяться широкі тримаршові сходи. Планування коридорне, з двобічним розташуванням приміщень. У процесі реконструкції на другому поверсі планування залів, що виходять на головний фасад, перероблено на анфіладне.

Являє собою яскравий зразок громадської споруди часів звернення радянської архітектури до класичної спадщини.

Попередником музею був Київський музей старожитностей і мистецтв, який було започатковано відкриттям у серпні 1899 р. археологічної виставки, присвяченої XI Всеросійському археологічному з’їзду в Києві. Офіційне відкриття музею відбулося 30 грудня 1904 р. у спеціально збудованому для нього приміщенні на вул. М. Грушевського, 6 (кол. Олександрівській). Тоді ж йому було надано назву – Київський художньо-промисловий та науковий музей. З 1919 р. – Перший Державний музей, з 1924 р. – Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка. В 1935 р. після реорганізації (виділення художнього відділу) музей перейменовано на Центральний історичний музей ім. Т. Шевченка і переміщено до Музейного містечка на територію Києво-Печерської лаври.

На поч. Великої Вітчизняної війни найцінніші його колекції було евакуйовано до м. Уфи, повернуто 1945 р. Значна частина фондів залишалася в окупованому Києві, була переміщена до Педагогічного музею. Після війни музей відновлено під назвою Державний республіканський історичний музей УРСР. З 1950 р. – Київський державний історичний музей, в 1965 – 91 рр. – Державний історичний музей УРСР, з 1991 р. – сучасна назва.

Музей має філіал – Музей історичних коштовностей України, створений 1963 як спецвідділ музею «Золота скарбниця» (розміщений на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»).

За статусом, кількістю і значенням колекцій музей є провідним в Україні. Тут зберігається понад 600 тис. різноманітних предметів, які характеризують розвиток матеріальної і духовної культури населення країни з найдавніших часів до наших днів. Серед них загальновідомими не лише в Україні, а й поза її межами є збірки матеріалів з поселень давньокам’яного віку з Мезина і Пушкарів на Чернігівщині та Кирилівської стоянки в Києві, давньохліборобських племен трипільської культури; група пам’яток східних ранніх слов’ян – зарубинецької та черняхівської культур, а також колекції з давньоруських міст, зокрема Києва. В музеї зберігаються великі нумізматичні та етнографічні колекції, тканини та вишивки, керамічні й скляні вироби, дерев’яне різьблення, рукописні документи, стародруки, зброя, металеві вироби. Серед них – найрізноманітніші знаряддя праці та предмети побуту, прикраси, твори мистецтва, культові речі, що походять з усіх регіонів України. Значну кількість складають матеріали, які висвітлюють історію держави на сучасному етапі. Найцікавіші колекції представлено у 39 залах експозиції музею. Співробітниками проводиться велика пошукова робота. Організовуються зарубіжні виставки. Музей виконує функції головного науково-методичного центру для історичних і краєзнавчих музеїв України.

Із заснуванням та діяльністю музею, формуванням його цінних колекцій пов’язані імена відомих діячів науки та культури, висококваліфікованих музейних фахівців. Серед них – М. Біляшівський, Ф. Ернст, Р. Заклинський, В. Козловська, С. Коршенко, П. Курінний, С. Магура, О. Оглоблин, П. Потоцький, Я. Струхманчук, В. Хвойка, В. Шугаєвський, Д. Щербаківський та ін. У різний час на основі фондового зібрання історичного музею створено окремі музеї – Державний музей українського образотворчого мистецтва (тепер – Національний художній музей), Державний музей українського народного декоративного мистецтва, Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 pp.», «Косий Капонір», «Пам’ятник-музей визволителям Києва від німецько-фашистських загарбників». Деякі колекції передано Музею історії міста Києва.

Заклинський Р. З історії Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка // Життя й революція. – 1928. – № 3;

Його ж. Музейне будівництво // Там само. – 1929. – № 12;

Ковтанюк Н. Г. До 90-річчя заснування Державного історичного музею УРСР // Укр. іст. журнал. – 1989. – № 8;

Ковтанюк Н. Г., Шовкопляс Г. М. Заснування та початок історії музею (до 1918 р.) // Від першовитоків до сьогодення: із історії формування колекцій музею: Темат. зб. наук. праць НМІУ. – К., 1996;

Нариси історії архітектури Української РСР (радянський період). – К., 1962;

Мистецтво України: Біогр. довідник. – К., 1997.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 254 – 255.