Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Київ, який ми втрачаємо

Альона Мірошник, Ігор Луценко, Ігор Гурчик

Дата: 12.03.2011

Цінність. Будинок на розі Володимирської та Прорізної – один із найкрасивіших у столиці, його регулярно малюють художники і знімають фотографи. Не оминули його й літератори. Образ цукерниці „Маркізи“, згаданої в „Білій гвардії“ тричі, Булгаков аж ніяк не вигадав і навіть не склав як збірний. „Маркізою“ називалася кондитерська, розташована у відомому кожному киянинові ошатному будинку. Зведений на самому початку минулого століття архітектором Шиманом, він вважався найвищим житловим будинком свого часу. Споруджувався він з самого початку на замовлення торгівця мисливською зброєю Петра Григоровича-Барського.

У результаті в будинку з’явилася вже згадана кондитерська „Маркіза“, яка цілком успішно працювала до революції, як і мебльовані кімнати „Палермо“, що займали іншу частину будинку. Нині ж будинок називають не інакше як «ресторан „Лейпциг“, хоча закладом громадського харчування він перестав бути кілька десятиліть тому. Ресторан у радянський час тут справді був – двоповерховий, з німецькою кухнею.

Загрози. До нинішнього дня вже виросло покоління киян, які пам’ятають будинок на перехресті Володимирської і Прорізної тільки порожнім мовчазним привидом. Будинок намагалися реконструювати, але далі косметичного ремонту фасаду діло не пішло.

Здається, з часів появи будинку на карті Києва фінансовий фатум переслідує всіх, хто намагається тут „робити гроші“. Петро Григорович-Барський замість дохідного дому отримав самі проблеми – зброяр не розрахував своїх сил і був змушений продати ще не добудований будинок, щоб розрахуватися з кредиторами. Купець Сироткін, який викупив будинок у невдачливого зброяра, втратив відкриті тут заклади з приходом радянської влади.

2002 року Київрада продала будинок компанії „Гранд Плаза“. До будинку додавалося також право довгострокової оренди земельної ділянки площею 0,29 га з подальшим викупом. Усе разом обійшлося новому власникові всього в 8,3 млн. грн. Але вигідна, здавалося б, угода закінчилася для „Гранд Плаза“ провалом. Фірма, як колись Григорович-Барський, не змогла оплатити ремонт. Від її потуг нині залишилася тільки потріскана фарба на фасаді будинку.

Бізнес-удача підприємців ніяк не турбувала б киян, якби від неї не залежала доля історико-культурної пам’ятки. Адже саме простій будинку через фінансові негаразди часто приводить київські пам’ятки архітектури в аварійний стан. Після цього власники з чистою совістю і цілком законно зносять їх як небезпечні для життя людей. А на звільненій в такий спосіб території починають нове будівництво, зазвичай не таке гарне й дисгармонійне з сусідньою забудовою.

Хто будує? Недавно ризикнути своєю фінансовою фортуною зважився бізнесмен пакистанського походження Мохаммад Захур. У минулому Захур займався металургією, а тепер переключився на медіабізнес (йому належать газета KievPost та інші медіаактиви), нерухомість і банківську справу. Маючи такий великий досвід, Захур не побоявся взятися за колишній ресторан „Лейпциг“.

Належна йому компанія ISTIL Real Estate купила будинок у листопаді 2009 року вже за 35 млн. дол. Було оголошено, що компанія готова інвестувати 25 млн. дол., щоб перетворити будинок на чотиризірковий готель на 178 номерів із підземним паркінгом. Роботи мали початися в червні минулого [2010] року, а до весни наступного [2012] – саме перед Євро-2012 – в готелі планували прийняти перших постояльців. Історичне обличчя будинку нові власники обіцяють зберегти.

Утім, на сайті ISTIL досі висить оголошення про пошук готельного оператора – отже, його так і не знайшли. А починати ремонт власники збиралися тільки після того, як знайдуть партнера. Чи встигнуть вони тепер до Євро-2012 – велике запитання, а після чемпіонату інтерес до таких проектів буде ще меншим…

Правовий аспект. Офіційних планів щодо зносу «Лейпцигу» поки що ні в кого немає. Тим більше, поки будинок не визнали аварійним, це було б і незаконно. Будинок має офіційний статус пам’ятки архітектури та історії.

Утім, і радикальна реконструкція, яку з дуже високою ймовірністю може здійснити власник, теж суперечить закону. І не тільки закону, а й світовій практиці збереження культурно-історичної спадщини: адже ніхто не прибудовує до старовинних особняків у Лондоні підземні паркінги на сотні машин.

Джерело: «Дзеркало тижня. Україна»