1999 р. Мідний горельєф архангела Михаїла
Іван Черняков
Цій пам’ятці не поталанило бути описаною ні в путівниках, ані в мистецтвознавчих дослідженнях. Щонайстисліший, одним реченням, опис її знаходимо лише в книжці Є.Голованського „Киево-Златоверхо-Михайловский первоклассный монастырь и его скит Феофания” (1878): „На головному західному щиті, над фронтоном, на зріст людини стоїть зображення архістратига Михаїла, усе з міді, позолочене через вогонь червоним золотом” [Голованский Е. Киево-Златоверхо-Михайловский первоклассный монастырь и его скит Феофания. – К., 1878. – С. 11].
Із зруйнуванням Михайлівського собору було знищено й всі металеві деталі, що колись прикрашали верхню частину храму. А мідному архангелові все ж таки пощастило: його зняли й завезли на подвір’я Софії Київської, потім він мандрував монастирськими звалищами аж до 1956 року, коли врешті опинився на подвір’ї Художнього інституту – там його завважив і врятував від здачі на брухт видатний український мистецтвознавець Павло Жолтовський, передавши до львівського Музею етнографії та художнього промислу (тепер музей підпорядкований Інституту народознавства НАН України). Там ця пам’ятка й зберігалася. Щойно в січні цього року її повернуто до рідного міста й тепер передано до Державного історико-архітектурного заповідника „Стародавній Київ”, співробітники якого створюють нині у відбудовуваному Михайлівському Золотоверхому монастиреві музей.
Що ж собою являє горельєф покровителя монастиря архангела Михаїла. Його фігура зроблена з міді, чільний бік позолочений. Розміри горельєфа: висота – 208 см, найбільша ширина – 156,5 см, товщина – 17 см, вага – 69 кг. Архангела Михаїла зображено на повен зріст як крилатого воїна в урочистій фронтальній поставі із зігнутими в ліктях руками, в яких він тримає зброю. Крила, один з головних атрибутів усіх зображень ангелів, широко розведені й підняті кінцями догори, як в орла, що збирається летіти. Навколо голови -сонячне сяйво у вигляді гострих трикутних променів, що перекривають німб. У правиці воїн міцно стискає навскіс здійнятий довгий залізний меч, а в лівій руці тримає круглий бронзовий щит. Він одягнений у коротку туніку з торочками внизу, поверх її накинутий пматій, краї котрого звисають біля правої ноги і перекинуті через ліву руку. Огруддя й стегна захищає панцер, руки – металеві нарукав’я, поверх штанів – металеві поножі, на ногах – сандалії античного типу. Увесь захисний металевий обладунок укритий рослинним орнаментом. На грудях – хрест георгіївського типу. Голова фігури повернена праворуч. Обличчя гарно модельовано, йому надано вольового виразу, волосся довге з хвилястими пасмами. І хоч лице зображено молодим, проте вся постать дебела і нагадує не молодого воїна, а літнього воєначальника. Архангел Михаїл стоїть на округлій хвилястій подушці, що символізує хмару.
Спідній бік горельєфа цікавий з погляду вивчення технології виготовлення й способу кріплення його до фронтону собору. Залізна арматура для кріплення всього горельєфа складається з центральної, прямокутної в розрізі, залізної балки і приєднаних до неї і фігури 6 поперечних залізних рейок різної конфігурації.
Дослідження спіднього боку горельєфа показує, що він виготовлений з 11 мідних аркушів завтовшки до 1 мм. Окремі аркуші використано для виготовлення голови з німбом і променями, тулуба нижньої частини з ногами і хмарою, рук, а кожне крило зроблено з трьох аркушів. Детальне обстеження технологічних слідів обробки міді на спідньому й чільному боках горельєфа свідчить, що було застосовано кілька технологій, характерних для художньої металопластики XVII-XVIII століть. Уся фігура, за винятком крил, країв, гіматія, німба та променів, виготовлена технікою вибивання по металевій, певно, бронзовій моделі. Добре простежуються сліди вибиття обличчя, усіх елементів рослинного орнаменту, деталей рук, ніг, де видно навіть нігті.
Відомо, що ця техніка передбачає постійне нагрівання металу, який поступово обтягує всі складні деталі металевої моделі. При цьому часто мідний аркуш при обтягуванні не витримує напруження й проривається. Сліди таких проривів, вдало закамуфльовані ззовні, легко помітити на спідньому боці в багатьох місцях. Перед майстром стояло нелегке завдання – виготовити високий складний горельєф (заввишки до 17 см). Коли він вибивав обличчя, йому довелося вирізати прорив у ділянці носа, окремо вибити і прилютувати його. Це зроблено так майстерно, що згадана технологічна вада зовсім не помітна іззовні, де вона старанно закамуфльована лютуванням і позолотою.
Іншу технологію застосовано для зображення німба з променями, крил, країв гіматія, хмар. Ці всі деталі зроблено вільним двобічним карбуванням карбівками на м’якій підкладці. Крім вибивання по металевій моделі та карбування, майстер вдався й до такого технологічного прийому металопластики, як прорізна технологія (для закінчення роботи над німбом з променями).
Після виготовлення окремих деталей усього горельєфа на окремих мідних аркушах їх з’єднали круглими мідними нютами і злютували, а потім позолотили за допомогою вогню. Фігуру архангела Михаїла змонтували на спеціальній конструкції із залізної балки та рейок, які були викуті. Розміри й конфігурації всіх елементів залізної конструкції, звичайно, заздалегідь розрахували, пристосувавши їх до фігури та кріплення на фронтоні. Вивчення елементів з єднання залізної конструкції вказує на те, що її кілька разів, під час реставрації усієї фігури, переробляли. Таких слідів реставрації налічується щонайменше три. Первісні кріплення були зроблені з використанням мідних і залізних нют, а останні – навіть за допомогою гвинтів і гайок. Судячи з клейма (П.А.С. Лозинський 1905), вибитого на руків’ї меча, його виготовили в 1905 році. Відомо, що того ж року цей самий майстер реставрував горельєф востаннє. Тоді якраз понівечений корозією старий залізний меч був замінений на новий, сталевий.
Горельєф архтістратига Михаїла є найбільшим мистецьким твором української металопластики XVII-XVIII століть, що дійшов до нас. Створення його припадає на час докорінної перебудови Михайлівського Золотоверхого собору. Завершено роботи з оздоблення перебудованого храму в 1718 – 1730 роках. Коштом гетьмана Івана Самойловича в 1718 році [ну, хіба що Скоропадського] споруджено головний п’ятиярусний іконостас з пишним бароковим різьбленням і широким використанням позолоти. Можливо, тоді й оформлено верхню частину собору із закріпленням на ньому, крім позолочених хрестів і залізних сонць, також мідного горельєфа із зображенням патрона храму. Офомлення його німба з променями схоже на позолочені репіди сонць з променями, тож, очевидно, їх одночасно виготовлено в одному художньому стилі.
На думку київських дослідників М.Дегтярьова та А.Реутова, такі зображення архангела Михаїла є „суто місцевою особливістю”, характерною лише для київської школи металопластики. Мідні горельєфи архангела Михаїла були встановлені над Київською брамою Печерської фортеці, над будинком Ратуші, над південною брамою Св.Софії. У цій самій техніці, вважають вони, виконані фігури Феміди з Ратуші і св.Андрія Первозванного з фонтана „Самсон” [Дегтярьов М.Г., Реутов А.В. Михайлівський Золотоверхий монастир. – К., 1997. – С. 111]. Усі названі пам’ятки, крім Феміди, не збереглись.
Цікаві висновки випливають з іконографічного аналізу зображення архангела Михаїла на горельєфі. Передусім у його обличчі слідні риси поширеного в Європі і навіть на Сході зображення Александра Македонського. Сюжет „Вознесіння Олександра на небо”, як дослідив академік Б.Рибаков, на слов’янському й давньоруському грунті набув специфічного значення [Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – Москва, 1987. – С. 638]. На його гадку, Александра Македонського ототожнювали з сонцем та сонячним Аполлоном. Тож не дивно, що архангел Михаїл, який в іпостасі дорівнював самому Богові, зображується за прикладом стародавніх греків у подобі, близькій до головного бога. Іншим, суто мистецьким, аргументом може бути захоплення античними образами в Європейському Ренесансі та перенесення їх із Західної Європи на Україну в XVII – XVIII століттях. Зображення Александра Македонського виявлено на центральному щитку золотої діадеми XII століття з села Сахнівки на Черкащині. П.Михайлов гадає, що ця діадема належить до прикраси великокняжого головного убору [Михайлов П.С. Діадема із Сахнівки – конструктивний та технологічний аналіз // Музейні читання: Наукова конференція, присвячена 30-річчю з дня відкриття Музею історичних коштовностей України: 16 лютого 1999 р. – К., 1999. – С. 4]. Про використання мотивів, що сягають ще античних часів, свідчить і зображення на горельєфі архаїчного вбрання та взуття.
Мистецькі паралелі до зображеного на обладунку архангела Михаїла рясного орнаменту можна знайти в оформленні книжок XVII століття, що вийшли з друкарні Києво-Печерської лаври, в оздобленні металевих оправ до них, а також у дерев’яних різьблених іконостасах, іконах тощо. Аналогічний рослинний орнамент бачимо і в оформленні одягу на „парсунах” тогочасних українських гетьманів і козацької старшини. Це все промовляє за датування горельєфа кінцем XVII – початком XVIII століття.
Оригінал цієї пам’ятки невдовзі буде реставрований, а його металева копія, вилита з бронзи й позолочена, займе своє місце на західному фронтоні остаточно відбудованого Михайлівського Золотоверхого собору.
Джерело: Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 83 – 84.