Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба.

Відбудова монастиря

1999 р. Дорога до храму

Руслан Кухаренко

Роль Киева як столиці нової незалежної держави багато до чого зобов’язує – зокрема місто повинно мати не просто статус, а й вигляд одного з європейських адміністративних, культурно-історичних центрів. Тож зайве говорити про значення для „матері міст руських” її історико-культурних пам’яток. Це наша слава, гордість, наше духовне і державницьке коріння.

Однією з перлин давнього (і не вельми давнього) Києва, як відомо, був Михайлівський Золотоверхий монастир, без якого ще до середини 30-х років XX століття наше місто годі було уявити.

З утворенням незалежної, демократичної Української держави інтелігенція поставила питання про потребу відтворення зруйнованої більшовиками пам’ятки. 1994 року ми в Управлінні (на той час – Комітеті) охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища Київської міськдержадмініс-трації з власної ініціативи зробили перший реальний крок у цьому напрямку: в мене лишалися невикористані бюджетні кошти і я запропонував архітектурній майстерні, якою керує Юрій Лосицький, зробити форескіз, який би наочно демонстрував, що таке Михайлівський Золотоверхий монастир. Було виготовлено планшет 1,5: 1,5 м у техніці відмивки сепією, на якому Михайлівський Золотоверхий явлено в тому вигляді, який він мав перед зруйнуванням. Науковим керівником проекту став доктор архітектури, професор Юрій Асєєв. Ця робота експонувалася в багатьох місцях – і в адміністрації Президента, і на різних виставках – і, безперечно, посприяла посуванню справи. Нині планшет зберігається в музеї відтворення монастиря.

Реально справа зрушила з місця після появи президентського Указу про відтворення видатних пам’яток історії та культури – Золотоверхого Михайлівського монастиря й Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври, розпорядження глави держави „Про першочергові заходи щодо відбудови комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря…” та розпорядження голови Київської міськдержадміністрації О.Омельченка від 12 червня 1996 року № 870. Будівельним роботам передували ретельні археологічні дослідження. З 1994 року на території монастиря розпочалися археологічні розкопи, які набрали справжнього розмаху, коли дослідницький колектив очолив доктор історичних наук Гліб Івакін. Протягом 1996 року вже було повністю відкрито всі залишки фундаменту собору, зроблено всі обміри решток. 1997 року я доповів голові Київської міськдержадміністрації, що перший об’єкт Михайлівського Золотоверхого монастиря ми можемо відтворити вже до Дня Києва. Ішлося про Економічну браму й монастирські мури. Здавалося б, не так уже й багато. Проте коли є мури – це вже територія!

Тож відбудову мурів і брами було закінчено до Дня Києва. Ці іменини нашої столиці запам’яталися якимось особливим загальним піднесенням.

Уперше на території Михайлівського Золотоверхого монастиря відбувся загальнодержавний захід за участю Президента України Леоніда Кучми, голови Київської міської державної адміністрації Олександра Омельченка, членів Уряду, святішого Патріарха Філарета, духовенства, депутатів Верховної Ради та широких кіл громадськості.

У стародавній хрещальні було закладено капсулу на відзнаку початку робіт щодо відтворення Михайлівського Золотоверхого собору. Надалі витворилася традиція кожну відбудову починати саме з цього. Багато різних загальнодержавних заходів буде ще на цій святій землі, але початок покладено саме того дня, через 60 років після варварського зруйнування храму.

І ще одна непересічна подія припала на той день: біля Золотих воріт відкрито пам’ятник дідові будівничого Михайлівського Золотоверхого, Святополка, – Ярославові Мудрому.

Зрештою, коли керівники держави й міста побачили, що археологічні, інші підготовчі роботи майже закінчено і можна починати здійснювати проект відбудови монастиря (а проект таки був уже готовий, дарма що проектантам через брак фінансування довелося працювати майже на ентузіазмі), – отоді вже було вирішено виділяти нам відповідні кошти.

Ми закінчили обговорення проекту. Воно було тривалим і часом емоційним – скажімо, точилися суперечки щодо фундаменту: люди, які не хотіли відтворення пам’ятки, здіймали галас щодо фундаменту, усвідомлюючи, що без підмурку ніякого храму взагалі не буде – не зможемо ж ми його повісити в повітрі… А тим часом інженерне вирішення проблеми – елементарно просте.

Я хочу подякувати за виважену, конструктивну позицію в цій справі й Держбудові України, і керівництву Київської міськдержадміністрації, які глибоко зрозуміли питання й ухвалили вельми відповідальне інженерне вирішення.

Відтак почалася інтенсивна праця. Зараз я просто дивуюся темпам наших будівельних робіт. 15 січня 1998 року ми, за звичаєм, поклали кілька монет під першу цеглину споруди, вмурували кілька цеглин, а вже наприкінці року всередині відбудованого собору велися опоряджувальні роботи та готувалося оздоблення інтер’єру; над храмом засяяли золочені хрести… Сталося наче в казці – важко було уявити, що все посуватиметься так швидко! І при тому не можна сказати, що ми „гнали”. Просто всі дуже сумлінно й напружено працювали (а, між іншим, є такий закон: коли одну частину роботи виконано добре, то й з наступною буде так само). Нині, за графіком робіт, розробленим нами на початку 1998 року й затвердженим головою міськдержадміністрації, ми є не в грудні 1998-го, а в… червні 1999-го. Президент корпорації „Укрреставрація” Микола Орленко, інженер вельми високої кваліфікації, будівельник-керівник зі стажем розповідає: раніше, якщо муляри видавали за зміну кубометр муровання на одного працівника (а це потребувало неабияких зусиль), – керівник такої будівельної організації через два роки діставав зірку Героя соцпраці. Так-от: відбудовуючи Михайлівський Золотоверхий собор, наші працівники за зміну клали кожен по два (!) кубометри. Причому все організовували сами. І лінійні робітники, й виконроби працювали в якомусь єдиному пориві; закінчувалася зміна, а люди не хотіли йти з об’єкта. Відчувався духовний злет: храм Божий – та ще який -власноруч повертаємо з небуття!..

Коли вивищилась над площею дзвіниця і з неї пролунав голос перших двох дзвонів (вони такі великі в діаметрі, що встановити їх можна було лише до монтажу бані), – ми зрозуміли: сталося щось надзвичайне. Духовно надзвичайне…

Було це в лютому 1998 року.

До 8 травня ми зняли риштовання – перед киянами постала прекрасна, з золоченим хрестом дзвіниця. Повернення її з фізичного небуття так надихало! Безпосередньо під час спорудження вежі народжувалися неординарні ідеї. Скажімо, така. Стіни дзвіниці колись були завтовшки 3 – 4 метри, а в сучасних конструкціях можна забезпечити ту саму тримальну здатність стінами завтовшки 70-80 сантиметрів. Тож у нас виникло декілька додаткових приміщень. Одне з них вирішено відвести під музей відтворення Михайлівського Золотоверхого монастиря. Ми почали працювати над формуванням експозиції цього музею, над створенням літопису відтворення пам’ятки. Ще в одному приміщенні зроблено надбрамну церкву. Оскільки немає можливості відтворити Василівську Трьохсвятительську, на місці якої – помпезна будівля теперішнього Міністерства закордонних справ, – ім’я втраченої пам’ятки надано надбрамній церкві. А позаяк у часи комуністичного режиму репресовано було не лише пам’ятки, а й велику частину українського народу, то повна назва нового храму така: Василівська Трьохсвятительська церква Пам’яті жертв голодомору і репресій.

На певному етапі слід було продумати, яким чином пускати в дію дзвони. Спершу планувалося виготовити 16 дзвонів. Згодом спеціалісти визначили, що для належного забезпечення звучання треба додатково вилити ще 4 дзвони, аби разом їх було 20. По тому професор Георгій Черненко з Київського державного університету культури і мистецтв ознайомив нас з карильйоном – використовуваним на Заході клавішним пристроєм для гри на дзвонах; тож ми й вирішили виготовити такий пристрій. А щоб карильйон був повний, потрібно мати щонайменше 26 дзвонів. Минуло ще трохи часу, й ми вийшли на цифру 36, а зупинилися на… 40. Усі сорок дзвонів сполучені з клавішами, й на них можна виконати практично будь-який музичний твір.

У результаті всіх цих нестандартних підходів і надбань Дзвіниця стає чимось більшим ніж просто собі вежа з відкритим ярусом для дзвонів. Це і церква, й музей, і культурно-духовний центр. З’явилася можливість влаштовувати на Михайлівській площі фестивалі дзвонарського мистецтва – це дуже збагатить культурне життя столиці, вабитиме туристів, бо ж такого карильйона немає більше ніде на пострадянських теренах.

На зруйнованій дзвіниці містився бойовий годинник, що не мав циферблата, а просто вибивав години, як дзиґар у Києво-Печерській лаврі. Він часто ламався, його раз по раз лагодили, проте він так і не дожив до чорного дня руйнації Михайлівського Золотоверхого… Ми провели тендер, який виграла віденська фірма „Шаувер і Закс”, що уславилася виготовленням дзиґарів для ратуш багатьох міст і містечок Європи. І тепер маємо на дзвіниці комп’ютерний, супермодерний годинник з електронною клавіатурою, що дає змогу грати в певні години будь-які – і навіть вельми швидкі – мелодії. Погодинний список мелодій затвердила Київрада і благословив Патріарх УПЦ КП Філарет. Маємо можливість щодень чути 23 мелодії.

Символічно, що завершальним елементом свята на минулий День незалежності були відкриття годинника і великий концерт на Михайлівському майдані. Запуском у дію нового дзиґаря о 22 годині 24 серпня 1998 року ми означили новий час нової Української держави. А 31 грудня 1998 року о 24.00, після святкового виступу Президента, телебачення показало всій Україні дзвіницю Михайлівського Золотоверхого: годинник пробив початок Нового року оновленої держави, з’явився новий символ, українські куранти. Це ж тільки подумати, на сьомому році незалежності почалися такі дива, як відтворення, здавалося, назавжди втрачених храмів… В усій своїй красі тепер стоїть, ніби ніколи нікуди й не зникав, собор, завдяки якому і сам Київ звично зветься золотоверхим!

А що ж усередині? 1998 року закінчено підготовку до відтворення інтер’єру храму. Усвідомлюючи складність завдання й відповідальність за те, яким буде собор усередині, ми залучили до співпраці потужні інтелектуальні сили. До нас такого завдання не виконував, певно, ніхто. Скажімо, відтворення інтер’єру московського храму Христа Спасителя не було таким проблематичним, бо збереглися і фотофіксація стінопису, і докладні кресленики, це ж бо була порівняно недавня (кінця минулого століття) споруда. А тут – мозаїки і фрески XII, живопис XVIII століття в приділах святих Варвари й Катерини. І пізніші замальовання XVIII, а потім -поновлення XIX століття на інших композиціях… Тож з пропозицією розробити проект інтер’єру ми звернулися одночасно до двох вельми авторитетних творчо-виробничих колективів – львівського інституту „Укрзахід-проектреставрація” (керівник – народний архітектор України Іван Могитич) та київського підприємства „Майстер” корпорації „Укрреставрація” (очолювала розробку відомий історик-мистецтвознавець Ірма Тоцька). Ці групи працювали незалежно одна від одної, а проекти їхні багато в чому збіглися. Вирішено: в центральній частині й на площинах XII століття потрібно відтворити мозаїки і фрески, які там були, а площини XVIII століття покрити стінописом у стилі українського бароко. Проекти були успішно захищені на спільній раді Держбуду України, Міністерства культури та мистецтв України і Управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища Київської міськдержадміністрації. За оцінкою офіційного рецензента, дійсного члена Української академії архітектури, заслуженого архітектора України, завідувача відділу Державного НДІ теорії та історії архітектури й містобудування Держбуду Сергія Кілесса, „ми вже давно не розглядали таких ґрунтовних, цікавих і масштабних проектів. Можливо навіть, що вперше маємо таку високоякісну роботу”… З цією думкою погодилися всі.

Настав час реалізовувати проекти. Ми звернулися до Академії мистецтв, до Спілки художників України – залучаємо до роботи над великими ескізами („картонами”) найкращих майстрів, які володіють давньою художньою технікою і які знають, як мислив мистець XII і XVIII століть. Інтер’єр відтворюватиметься поетапно. Рівнобіжно триває робота над іконостасом – він був вишуканий, золочений, витвір часів розквіту бароко. Таким іконостас постане й нині – рясно оздобленим, з глибокою різьбою.

Центральна частина іконостаса складається з одного ярусу, оскільки в 1888 році архітектор Павло Спарро зняв горішню частину, щоб відкрити глядачам „Євхаристію” і мозаїки XII століття.

Два іконостаси в бічних приділах будуть високими. У Стокгольмі знайдено чудові рисунки шведського художника Карла-Петера Мазера, який на початку XIX століття відвідав Київ і докладно замалював наші храми і зокрема Михайлівський Золотоверхий собор з його інтер’єрами. За цими малюнками можемо якнайвірогідніше відтворити чимало з того, що втрачено, зосібна й бічні іконостаси.

Маємо надію на день архістратига Михаїла 1999 року освятити центральний вівтар, його іконостас і загалом центральну частину храму з копіями мозаїк Михайлівського Золотоверхого, що нині зберігаються в Софійському соборі. Оригінали там і залишаться, бо можуть просто не витримати повторного перенесення. До того ж, музейні експонати потребують відповідного вологісно-температурного режиму, а споруда собору експлуатуватиметься – там буде правитися служба, збиратиметься дуже багато людей, тож, зрозуміло, вологість різко зростатиме від видихання, з’являтиметься кіптява від великої кількості свічок тощо.

Богослужіння можуть початися в центральній частині храму одразу ж після освячення вівтаря на день архістратига Михаїла. А тим часом розмальовуватимуться й оздоблюватимуться бічні частини. Згідно з нашим графіком, роботи можуть тривати до Різдва Христового 2001 року.

Встановити фігуру архістратига Михаїла на фронтоні собору плануємо на День Києва. Це також буде копія – достеменна копія з оригіналу, що зберігався донедавна у Львові, а 14 січня урочисто переданий львівським міським головою Василем Куйбідою голові Київської міської державної адміністрації Олександрові Омельченку в присутності Президента України Леоніда Кучми. Профінансувати цю роботу виявили бажання наші славетні спортсмени – брати Володимир і Віталій Клички.

А коли взагалі говорити про спонсорування відтворення Михайлівського Золотоверхого монастиря, то найбільше коштів надходить від Київської міськдержадміністрації з ініціативи її керівника Олександра Омельченка. Це завдяки його цілеспрямованості й енергійності роботи йдуть таким темпом.

Велике значення має і відтворення Михайлівсько-Софійської площі як єдиного простору. Зовсім інакше виглядає весь центральний архітектурний ансамбль Києва, відновилася історична вісь між двома дзвіницями, відновилося енергетичне поле, яке завжди було між онуком і дідом – між Святополком і Ярославом…

Хочеться сказати щирі слова подяки шановним будівельникам – Миколі Орленкові, Аркадієві Хабінському, Вікторові Сірошу, Анатолієві Лисаку, Валерію Фісенку і всім іншим, які своєю самовідданою працею реалізовували цей величний задум. Працювали майстри з цілої України, контракти наші також не обмежувалися Києвом – наприклад, цеглу ми використовували мукачівську (для наших потреб найліпшу в Україні). Тож відтворення таких значних пам’яток – це певне пожвавлення економічної діяльності не лише в Києві.

Попереду нас чекає відтворення Успенського собору Києво-Печерської лаври, Володимирського храму в Херсонесі (Севастополі), інших пам’яток, де вельми прислужиться багатющий досвід, набутий усіма причетними до відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря. Скажімо, коли йшли перші кубометри мурування, нам доводилося примушувати робітників розбирати деякі його частини й класти цеглу наново – особливо на спорудженні дзвіниці. Ми домагалися максимально високої якості. І дуже швидко люди зрозуміли, який незвичайний об’єкт вони споруджують, почали працювати на рівні, не побоюся цього слова, світових стандартів. Отож будуючи по тому собор, робітники більше вже жодних „рекламацій” не діставали. Врахуймо, що давно немає майстрів, які робили цегляні склепіння, забуто навички й тонкощі цієї вельми непростої роботи, проте нові наші, українські майстри спромоглися досконало опанувати старовинну технологію. На цьому унікальному будівництві на кілька порядків зросла майстерність кожного працівника – від підсобника до виконроба.

Це також, я переконаний, дасть поштовх розвиткові української архітектури, мистецтва. В самому лише Києві є чимало майбутніх об’єктів відтворення. Крім згаданого вже Успенського собору, це – Десятинна церква, церква Різдва Христового на Подолі (наближається ж бо двохтисячоліття Різдва Христового, а в місті наразі – жодного храму Різдва… Втрачена подільська церква тим паче свята й дорога для нас, що в ній відспівували тіло Тараса Шевченка, коли везли його з Петербурга до Канева). Багато інших храмів чекають на відбудову не лише в столиці, а й по цілій країні. Наші предки завжди дбали про спорудження храмів, тож мусимо відновити перерваний зв’язок часів!

У широко відомому кінофільмі „Покаяння” є слова: „Навіщо та дорога, яка не веде до храму?” Голова столичної держадміністрації сказав з цього приводу: „Ми вже завершили будівництво шляхів, тож розпочинаємо тепер будівництво храмів”.

Нехай у цьому нам допомагає Господь.

Грудень 1998 р.

Джерело: Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 4 – 9.

Вкладені елементи

Джерело: Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 4. 	Звернемо увагу на одноповерховий корпус на схід від собору, який не був відновлений, а також на…
Аксонометрія проекту відбудови
Макет Михайлівського монастиря. За Ю.Лосицьким. 	Джерело: Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 5.
Макет
Джерело: Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 6.
Михайлівська дзвіниця і пам’ятник просвітителям Русі
Джерело: Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 6.
Михайлівська дзвіниця в процесі будівництва
Джерело: Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 7.
Каркас бані дзвіниці
Джерело: Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 7.
Відбудова собору
Джерело: Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 8.
Відбудова собору
Джерело: Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 9.
Царські врата іконостаса Михайлівського Золотоверхого собору (+)

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 377

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.