Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1966 р. Історія українського мистецтва

Найбільшу мистецьку цінність зі всієї спадщини давньоруської скульптури становлять відомі київські шиферні рельєфи другої половини XI століття. На жаль, збереглося їх лише п’ять, проте вони дуже важливі, оскільки церковні канони на них позначилися менше, ніж на саркофагах і різьблених деталях головного оздоблення. Риси, що наближують ці рельєфи до традиційного слов’янського дерев’яного різьблення, надають цим унікальним пам’яткам виняткового значення. Дві рельєфні плити було знайдено в другій половині XIX століття під час проведення земляних робіт на території Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, через що їх і назвали михайлівськими плитами. На одній з них (завдовжки 2,16 м, завширшки 1,11 м) зображено двох вершників, які їдуть назустріч один одному. Воїни в кольчугах, зі списами в руках, на них плащі, застебнуті на правому плечі. Поли плащів передано хвилястими смугами. Вершники пронизують списами зміїв, що звиваються біля ніг коней. Обличчя у вершників спокійні, над головами у них – німби; отже, це – святі, які карають зло у вигляді зміїв.

Лівий вершник, як гадають дослідники, святий Георгій Каппадокійський, а правий – св. Федір Стратилат [История русского искусства, т. I. M., 1953, стор. 192]. У Георгія тонкі риси обличчя, прямий ніс, великі очі. На голові в нього пишна зачіска, передана кількома рядами стилізовано-округлих локонів. Саме таким було традиційне зображення св. Георгія у візантійському мистецтві. Його образ часто зустрічається й на стародавніх іконах. Первісне значення образу Георгія як мученика, поширене колись у Малій Азії, пізніше змінилося в зв’язку з соціально-економічними та ідеологічними змінами у Візантії, – в ньому стали вбачати святого воїна – захисника церкви й князівської влади [В. Н. Лазарев. Новый памятник живописи XII ст. и образ Георгия-воина в византийском и древнерусском искусстве. – «Византийский временник», т. IV, М., 1953, стор. 195 – 199]. У мистецтві Київської Русі образ Георгія з’являється десь у X столітті і стає дуже поширеним протягом довгого часу. Очевидно, його ототожнювали з якимсь поганським богом, можливо, Хоросом [Н.Ф.Лавров. Религия и церковь. – У кн.: История культуры древней Руси, т. II, М. – Л., 1951, стор. 98].

Культ Георгія був особливо поширений за Ярослава Мудрого, який побудував Георгіївську церкву в Києві, називав його ім’ям міста і карбував монети з його зображенням. Культ цього святого підтримував і син Ярослава Мудрого – Ізяслав. З Києва культ Георгія поширився й на інші міста стародавньої Русі – Новгород, Стару Ладогу, а пізніше й Москву.

Другий воїн на михайлівській плиті – Федір Стратилат – переможець змія, що, за легендою, спустошував Євхаїтську землю. Федора зображено вже літньою людиною. У нього видовжене обличчя з канонічною для його зображення гострою борідкою і довгими вусами. Пишне волосся передано такими самими, як і в Георгія, локонами. Подібне зображення Федора Стратилата є й на іконах, зокрема на шиферній іконці з Херсонеса [Г.Д.Белов. Шиферная икона из Херсонеса. – «Советская археология», 1960, № 2, стор. 259].

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 233 – 234.