Володимирський кадетський корпус (№ 6)

Юрій Зінченко, Михайло Кальницький, Олександр Тищенко

Розмір зображення: 680:331 піксел

Володимирський кадетський корпус, 1849 – 57 рр.

(архіт., іст.).

Просп. Повітрофлотський, 6.

Розташований окремо, біля високого плато, на невеликій відстані від сучасної житлової п’яти-, дев’ятиповерхової забудови з півдня та сходу. Із заходу ділянка обмежена залишками старого кадетського березового гаю (вирубаний 1918 – 20 рр.), з півночі – невеликим комплексом стадіону Збройних сил України. Первісно кадетський корпус містився в будинку Першої гімназії на Бібіковському бульв. (тепер – бульв. Т. Шевченка, 14). Заняття в ньому розпочалися 10 грудня 1851 р., офіційне відкриття відбулося 1 січня 1852 р.

Кошти на будівництво власного приміщення було зібрано дворянством Київської, Волинської, Подільської, Таврійської та Херсонської губерній (бл. 200 тис. крб.). Місце для споруди, що виникла за задумом царя Миколи І, вибране особисто ним під час відвідин Києва 1847 р.; у той час воно було за межами міста, у мальовничій місцевості з березовим гаєм та ставом. Було створено спеціальну комісію для спорудження будинку, до якої входили генерал-майор П. Пінкореллі, інженер-полковник О. Танненберг та ін. Зведення споруди здійснено під керівництвом арх. І. Штрома. Кадетський корпус почав діяти тут з 17 серпня 1857 р. Названий на прохання дворянства на честь народженого 1847 р. великого князя Володимира Олександровича.

У кін. 19 ст. гай, що слугував для жителів Києва місцем відпочинку, закрили для відвідувань. Тут було влаштовано літній кадетський табір: дві літні казарми, відкриті намети для їдальні та гімнастичне містечко (споруди не збереглися). У великих кадетських ставках, у низині, було обладнано літні купальні для вихованців; зимовий басейн містився в самому будинку. В роки Великої Вітчизняної війни споруда колишнього кадетського корпусу була пошкоджена. Наприкінці 1940-х pp. під час ремонту до головного (східного) фасаду добудовано восьмиколонний портик з фронтоном, у 1980-х pp. зроблено тилову прибудову в сучасних формах.

Споруда Володимирського кадетського корпусу – визначний приклад архітектури військово-навчальних будівель серед. 19 ст. у стилі класицизм.

Триповерховий, цегляний, з цокольним поверхом та підвалами, у плані Н-подібний, з портиком. Акцентовані невеликими виступами флангових ризалітів бічні крила формують курдонер перед головним фасадом та разом з дво-, шестиповерховими сучасними допоміжними прибудовами квадратне у плані внутрішнє подвір’я, до якого ведуть два симетричних аркових проїзди в центральному об’ємі. Об’ємно-просторове вирішення споруди ґрунтується на двох перпендикулярних осях – головній (поперечній) та другорядній (поздовжній осі центрального об’єму). Положення другорядної осі закріплено розподільним коридором центрального корпусу. Внутрішнє планування характеризується класицистичне чіткою та простою функціональною схемою. Має двобічний коридорний характер: основні коридори розташовано уздовж поздовжніх осей основного об’єму та крил, з винесенням у місця їх перетину великих приміщень (залів). У цокольному поверсі містилися кухні й квартири нижчих чинів; на першому – простора їдальня, квартири директора і частини службового персоналу; на другому – великі двосвітні домова церква в ім’я св. Володимира (освячена 1863 р.) і загальна зала, а також приміщення для вихованців; на третьому – приміщення для вихованців та решти службового персоналу. Найбільші приміщення (колишні класи) групуються уздовж стін головного фасаду, колишні спальні – уздовж тильних стін (з вікнами на подвір’я). Роль основної вертикальної комунікації відіграють пов’язані з центральним входом широкі двомар-шові чавунні сходи; допоміжні сходи обслуговують кожен з двох симетричних центральним осям фасадів входів на північному та південному об’ємах бічних крил. Споруда увінчана пологим двосхилим залізним дахом.

У формуванні архітектурного образу довгих фасадів значну роль відіграють характерні для пізнього класицизму рівні площини тинькованих стін, що членуються рідко розташованими великими віконними порталами на першому (прямокутні прорізи з трикутними сандриками) та другому (прорізи з напівциркульними перемичками і прямими сандриками) поверхах. Парадний характер цих основних поверхів підкреслюють невеликі прямокутні вікна третього і рустованого цокольного поверхів. Центрально-осьова симетрія головного фасаду підсилена прибудованим пізніше монументальним портиком: вісім колон великого корінфського ордера на високих призматичних базах несуть пологий трикутний фронтон на повному антаблементі. До появи портика головний вхід було акцентовано центральним ризалітом з високим прямим аттиком з ліпним написом: «Владимирский Киевский кадетский корпус». Подібні прямі аттики збереглися над бічними ризалітами й торцевими стінами крил, акцентуючи симетричний характер композиції північного, південного та західного фасадів. При загальній монументальності та класицистичній ясності композиції привертає увагу роздрібненість модульйонів, що підсилюють лінію вінцевого карниза, а також здвоєні вікна над отворами входів північного та південного фасадів бічних крил, що трохи порушують монотонний класицистичний ритм. Сприймання здалеку цієї монументальної споруди, яка активно домінує у навколишній забудові, підсилює її розташування на відкритому підвищеному місці перед ділянкою різкого зниження рельєфу в південному напрямку.

Київський Володимирський кадетський корпус належав до кращих кадетських навчальних закладів Росії. Тут виховувалися переважно уродженці Пів-денно-Західного краю, діти офіцерів та дворян. До 1863 р. випускники отримували офіцерські чини. Пізніше, внаслідок загальної реформи військової освіти, корпус перетворився на середній навчальний заклад, що готував юнаків до подальшого навчання в юнкерських училищах. У 1865 р. перейменований на Володимирську Київську військову гімназію – загальноосвітній заклад з початковою військовою підготовкою. У 1882 р. повернено попереднє найменування кадетського корпусу, поновлено стройове навчання. З 1886 р. вихователями призначалися тільки військові особи.

Серед директорів корпусу були відомі військові фахівці й педагоги: в 1867 – 71 рр. – генерал Г. Кузьмін-Короваєв, в 1871 – 79 рр. – полковник П. Юшенов, в 1879 – 98 рр. – генерал П. Алексеев та ін. Тут працювали деякі професори Київського університету, зокрема, математики М. Ващенко-Захарченко та П. Роммер, ботанік О. Рогович, викладачі словесності А. Линниченко та О. Селін, історик О. Ставровський, правник В. Незабитовський. Викладачами корпусу були також відомий художник, майстер книжкової ілюстрації О. Агін, мовознавець та громадський діяч П. Житецький, протоієрей, професор КДА П. Троцький, балетмейстер Міського театру С. Ленчевський.

В 1912 р. навчальний заклад видавав «Кадетский журнал».

За перші 50 років існування – до 1901 р. Володимирський Київський кадетський корпус підготував 2050 випускників. Його вихованці досягли високого становища в армії, відзначилися під час воєнних дій. Так, капітан О. Гурковський (випуск 1868 р.), штабс-капітан І. Макарашвілі (випуск 1872 р.) та полковник Ю. Сосновський (випуск 1858 р.) стали Георгіївськими кавалерами за подвиги у російсько-турецькій війні 1877 – 78 рр. В 1904 р. неабияку мужність при обороні Порт-Артура від японського війська виявив штабс-капітан В. Дешин (випуск 1895 р.). Того ж року отримав Георгіївський хрест за призупинення наступу японців під Ляояном генерал О. Самсонов (випуск 1875 р.), який загинув на початку 1-ї світової війни (1914) у ранзі командувача 2-ї російської армії. Капітан Є. Крутень (випуск 1908 р.) був під час 1-ї світової війни льотчиком-асом, автором настанов з військово-авіаційної справи; загинув 1917 р. через несправність літака. Вихованець корпусу генерал М. Духонін у вересні 1917 р. призначений начальником штабу Ставки верховного головнокомандувача російської армії, у листопаді того ж року спробував оголосити себе верховним головнокомандувачем, але був вбитий під час солдатського заколоту. Генерал М. Дроздовський брав участь у формуванні Добровольчої армії, один з полків якої після його смерті (1919) був названий «Дроздовським». Полковник С. Каменєв (випуск 1898 р.), у 1917 р. – начальник штабу 3-ї армії, став згодом радянським військовим діячем, командувачем Східного фронту, з 1919 р. до кінця громадянської війни – головнокомандувач Збройними силами РСФРР. Генерал О. Ігнатьєв (випуск 1894 р.) – військовий дипломат, у мемуарах «50 років у строю» докладно розповів про кадетський побут. Серед вихованців кадетського корпусу були відомі діячі доби національно-визвольних змагань. Полковник В. Петрів (випуск 1900 р.) утворив український гайдамацький полк ім. К. Гордієнка, на чолі якого захищав Українську Центральну Раду під час січневих подій 1918 р. у Києві; у серпні – листопаді 1919 р. – військовий міністр УНР, у квітні – червні 1920 р. – начальник Українського Генерального штабу. Генерал О. Галкін (випуск 1885 р.) керував Головним штабом армії Української Держави у квітні – грудні 1918, військовий міністр УНР 1920 – 21 р. У корпусі навчалися також майбутній філософ М. Бердяев (згадував про це у творі «Самопізнання»), художник-пейзажист М. Дубовськой.

У період громадянської війни Володимирський Київський кадетський корпус припинив своє існування. Навесні та влітку 1919 р. в його приміщенні містилися 6-і Київські командні курси Червоної армії, які закінчив А. Голиков – майбутній дитячий письменник А. Гайдар. Він відобразив навчання на курсах у своєму першому прозовому творі «У дні поразок та перемог». У 1920 – 41 рр. тут діяла піхотна школа. Після 2-ї світової війни в будинку містилося командування Київського військового округу. Командувачами округу були: в 1945 – 53 рр. – А. Гречко, в 1953 – 60 рр. – В. Чуйков, в 1960 – 65 рр. – П. Кошовий, в 1965 – 67 рр. – І. Якубовський (всі згодом стали Маршалами Радянського Союзу) та ін.

Тепер у будинку містяться Міністерство оборони України та Генштаб Збройних сил України.

ЦДІАУ, ф. 442, оп. 34. спр. 1011; оп. 89, спр. 430;

Бердяев Н. А. Самопознание. – М., 1991;

Завадский Н. П. Владимирский Киевский кадетский корпус, 1851 – 1901: ист. очерк. – К., 1908;

Игнатьев А. А. Пятьдесят лет в строю. – М., 1959. – Т. 1;

Каменев С. С. // Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской революции. – М., 1989;

Киевлянин. – 1901. – 13 дек. – № 344;

Климчук О. Крутив Крутень веремія // Україна. – 1982. – № 17;

50-летию Владимирского кадетского корпуса // Нива. – 1902. – № 1;

Сементовский Н. Киев, его святыни, древности, достопамятности. – К., СПб., 1900;

Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття, 1917- 1921 р. – К., 1995.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 288 – 289.