2008 р. Собор в преображінні

Музика снів (muzyka_sniv)

23:24 04 жовтня 2008

Днями довелося бути в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Можна сказати, випадково. Храм саме розписують – художники скаржаться, що гроші надходять невчасно і вони працюють переважно на ентузіазмі, сподіваючись колись отримати зароблене.

Питання, хто саме використовуватиме результати цих бюджетних витрат, залишу без відповіді. По-перше, остаточної відповіді ще й немає, а по-друге, ми всі знаємо, куди воно все котиться. Хто нездогадливий – дивіться попередній пост у цьому ЖЖ…

Одначе, до справи. Мені здалося, що Успенський собор зараз переживає дуже цікавий момент своєї історії. Споруду відбудували в історичних архітектурних формах, реконструювали й більшість іконостасів, включно з головним (колись їх тут було 12).

Тепер лишилося розписати стіни, однак робота, як уже зауважувалося, йде повільно і храм стоїть зсередини білосніжним. А оскільки і іконостаси, й люстри вже на своїх місцях, інтер”єри на короткий час перетворилися на українсько-барокові. Щойно їх розпишуть, цей ефект зникне, все стане мальовничо-візантійським, тож мені видалося цікавим зафіксувати момент преображіння “на плівку”:)

На перших чотирьох знімках – північний приділ Архидиякона Стефана. Ця частина собору не давньоруська, а прибудована до основного ядра наприкінці 17-го століття. Всередині прибудови відтворена маленька церквиця Іоанна Предтечі, збудована у XI-му столітті коштом боярського сина Захарія. Вийшов такий собі “храм в храмі” – включно з куполом і дахом.

У підземеллі цієї оригінальної споруди зберігаються всі останки, знайдені археологами під час досліджень Успенського собору. Оскільки ж кістки після вибуху 1941-го року утворили велику перемішану купу, зараз у більшості випадків важко визначити, де там чиє. Принаймні, про Петра Могилу точно можна сказати, що йому не пощастило – найбільше бабахнуло саме біля його труни. Тепер вони всі тут, у підземеллі, разом.

На хорах Стефаніївського приділу встановлені мармурові облицювальні плити зі старого храму. Орнамент на них давньоруський, однак вони, безперечно, пізні. Не здивуюся, коли 19-го століття. Вибух добряче потовк і їх.

Центральна частина храму – там, де до вибуху містилося давньоруське ядро – зараз вся в риштуваннях. Її саме найактивніше розписують і коли не лазити у той хаос, то нічого толком не побачиш. Я не лазив.

А це те саме тимчасове “українське барокко”. Коментувати особливо нічого. Просто дивіться.

На хорах зараз лише два повнозростові образи – своєрідна проба пера (точніше, пензля) новітніх іконописців. Нібито, львівських. Вирішуйте самі, а на мій смак, досить непогано вийшло.

З часом такими сюжетами будуть вкриті всі площини Успенського собору.

Це знову приділ Архидиякона Стефана. Невеличкий місцевий іконостас, як і інші бокові, зараз тільки й можна нормально роздивитися. Центральний іконостас наглухо закритий.

Тут же свідчення сучасної халтури – нагорі колись стояли три статуї святих, які нині замінили слабковираженими барельєфами. Якісь пласкі зображення вийшли, виглядають невідповідно до всього іконостасу.

А це іконостас з протилежного до Стефаніївського приділу – Іоанно-Богословського. Цей бік храму під час вибуху частково уцілів, однак іконостаси і більшість розписів таки пропали.

До речі, якщо когось зацікавила тема сучасної реконструкції давнього липового різьблення, рекомендую цікавий матеріальчик щодо відновлення іконостасу у полтавському Хресто-Воздвиженському монастирі.

На мене особливий ефект справило така цитата полтавського різьбяра Романа Ругалова.

“За словами майстра, українське бароко – це спрощений варіант європейського:

– Не любили платити і тому викристалізувалася проста техніка, але на вигляд багата. Технічно виконати її просто. Таке я можу навчити різьбити будь-кого. Але нікому це не потрібно”.

Несподівана характеристика, чи не так? Хоча це говорить той, хто вміє і робить, а не лише критикує…:)))