1637 р. Євангеліє учительне
Розмір зображення: 800:746 піксел
В ілюструванні «Бесід Іоанна Златоуста на діяння апостолів» 1624 року брав участь також гравер, який підписував свої твори ініціалами «Т. Т.». Малюнок в його гравюрах примітивніший, ніж у художника «Т. П.». Але роботи його привертають увагу властивою їм народністю, правдивістю світовідтворення. Гравер «Т. Т.» у своїх композиціях, що відзначаються складною та своєрідною побудовою, прагне до найповнішої розповідності. Навколо основної сцени, сюжет якої підказаний текстом релігійної книги, художник розміщує, як доповнення, другорядні епізоди. Саме в них він втілює свої спостереження над природою, життям народу, ясно й дохідливо показує різні побутові моменти. Це, наприклад, годівля свиней, орання землі волами в ілюстрації «Притча про блудного сина» з книги «Тріодь постна» 1627 року (іл. 247) або копання землі лопатою, прядіння ниток веретеном у гравюрі «Гріхопадіння прародителів» з книги «Євангеліє учительне» 1637 року (іл. 248) та інші. Постаті основної сцени майстер «Т. Т.» виділяє крупним планом, більш детальним моделюванням. На протилежність граверу «Т. П.», він переважно малює по уяві і завдяки своїй добре розвинутій фантазії створює досить складні композиції.
Для творчості київських граверів характерно те, що вони не обмежуються лише релігійними сюжетами. Навіть біблійні ілюстрації вони насичують світськими сценами, взятими з місцевого народного побуту. Вони використовують євангельські притчі для викривання суспільної нерівності, експлуатації людини людиною, лихварства та інших пороків панівних верств тогочасного суспільства. Цікавими з цього боку є ілюстрації з «Євангелія учительного» 1637 року – «Притча про багача і смерть», «Притча про багача і бідного Лазаря», «Про плату робітникам» тощо.
В «Притчі про багача і смерть» (іл. 249) художник зобразив бундючного феодала, який стоїть серед подвір’я, склавши руки на товстому животі, і гордовито пильнує за своїми підданими, що працюють на нього. Одні молотять, другі віють зерно, треті будують житниці. Художник викриває існуючу нерівність у суспільстві, експлуатацію бідних багатими і тут же виносить свій вирок, нагадуючи багатим, що прийде розплата – смерть. Вона занесла вже свою гостру косу над головою пана. Художник не підписав своїм прізвищем гравюри такого змісту, і для нас він залишився невідомим. Твори з зображенням смерті з косою були в ті часи досить популярними в західноєвропейській гравюрі. Там друкувалися навіть цілі серії ілюстрацій під назвами: «Похід» або «Танок смерті». Ці видання були добре відомі й на Україні. Але під впливом національно-визвольних ідей у творчості українських граверів ця тема вирішується соціальне гостріше.
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 351 – 353.