1999 р. Звід пам’яток Києва

Марія Кадомська

Воскресенська церква, кін. 17 – 19 ст.

(архіт.).

Вул. Січневого повстання, 27.

Біля північно східного муру Києво-Печерської лаври, з півдня межує з садибою палацу 18 ст. київського генерал-губернатора. Тут, на території колишньої торговельної площі Печерського містечка, спочатку була дерев’яна Воскресенська церква з дзвіницею, поряд з нею – дерев’яні крамниці та склади, які давали Лаврі значні прибутки. Муровану Воскресенську церкву у стилі українського бароко споруджено в 1696 – 98 рр. коштом полковника київського гарнізону К. Мокиєвського.

Первісно храм був триапсидним, до середньої гранчастої прилягали дві нижчі, напівкруглі апсиди. Високий світловий шдбанник увінчувала барокова баня з глухим ліхтарем і маківкою. Просторова композиція будівлі була симетричною, північний, східний і південний фасади архітектурно рівноцінні з простими площинами. Високо розміщені вікна видовжених пропорцій надавали споруді характерного для доби козацького відродження оборонного вигляду. На західному фасаді, декорованому віконними лиштвами й нішами, був невисокий тамбур з трикутним фронтоном. До 1786 р. належала Лаврі, пізніше перейшла до єпархіального підпорядкування.

В 1860 – 62 рр. за проектом військового інж. Духоніна до західного фасаду прибудовано трапезну й дзвіницю. Керував будівництвом арх. П. Спарро. При цьому було втрачено «усефасадність» пам’ятки, стрункість її пропорцій. Домінуючою у загальній композиції храму з боку площі стала триярусна дзвіниця з високою банею, яка мала дев’ять дзвонів. Щоб знову перенести головний акцент споруди на церкву, за проектом арх. Грейфана в 1867 р. її зробили п’ятибанною. Надбудова чотирьох бань остаточно спотворила первісне стилістичне вирішення споруди. В 1884 р. після пожежі бляшану покрівлю розібрано, того ж року церкву відновлено в однобанному варіанті за проектом арх. В. Ніколаєва, під керів ництвом київського підрядчика Ф. Альошина. Живописними роботами керував майстер П. Маликов. В 1890 р. за проектом інж. О. Середи розібрано хори, усунуто вівтарні престоли, ліворуч у вівтарі упорядковано жертовник, весь храм перетворено на теплий.

У 2-й пол.19 ст. значно змінився не тільки вигляд церкви, але й усієї садиби. В 1860 – 80 рр. ділянку обнесено цегляними мурами, при яких влаштовано будинки для причту, священика, безкоштовні приміщення для прочан, свічні та іконні крамниці. В 1906 р. за проектом військового інж. Жолтухіна каменяр Жолтунов і слюсар Морочинський встановили цегляну браму з візерунчастими металевими стулками. Значні ремонтно-реставраційні роботи проведено в 1978 – 85 рр. за проектом архітекторів І.Малакової та В.Отченашка, відновлено фрагменти фасадів церкви й дзвіниці, первісну форму цоколю, завершення дзвіниці. В інтер’єрі додатково з’явився дерев’яний тамбур біля вхідних дверей. В 1985 – 86 рр. під час консервації олійного живопису кін. 19 ст. бригадою художника-реставратора О. Лісаневича відкрито давніші шари настінного розпису.

Церква однобанна, хрещата у плані, з бічними вівтарями. Біля північної і південної стін храму у 19 ст. прибудовані приміщення ризниці й бібліотеки. Споруда зберігає характерні риси самобутньої української архітектури рубежу 17 – 18 ст. Тепер – діючий храм.

ЦДІАУ, ф. 127, оп. 830, спр. 317; оп. 856, спр. 237;

Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 1;

Кадомська М., Малакова І. Церква Воскресіння Христового на Печерську // Пам’ятки України. – 1997. – № 1;

С. А. Киево-Печерская Воскресенская церковь // Киевские епархиальные ведомости. – 1883. – № 3;

Троицкий П. И. Исторические сведения о Воскресенской и Феодосиевской Печерских церквях // Там само. – 1864. – № 6.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 301 – 302.