Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1996 р. Воскресенська церква на Печерську

М.Кадомська, І.Малакова

Розташована поблизу північно-східної частини лаврського муру по вул. Січневого повстання, 27. Достеменні відомості про церкву на цьому місці припадають на початок XVII ст. На плані Києва 1638 р. Воскресенська церква показана дерев’яною, з дзвіницею, що стоїть окремо. Так само дерев’яною виявляється вона й на плані Ушакова 1695 p. В описі Києва 1682 p. споруда згадується як „дерев’яна церква на торговому майдані у Печерському містечку” [Закревский Н. Описание Киева. – М., 1866. – Т. 1. С. 218]. Поблизу церкви були лавки та склади, які давали значні прибутки лаврі, що володіла з 1680 р. усім Печерським містечком [ЦДІАУкраїни. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 2727. – Арк. 1].

Муровану Воскресенську церкву зведено у 1696 – 1698 рр. коштом полковника Костянтина Мокієвського, який у ці самі роки був фундатором печерської церкви Св.Феодосія та церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах [Новгородцев В. Географическое описание г. Киева, 1784 г. Сборник для исторической топографии г.Киева и его окрестностей. – К., 1874. – С. 156]. За переказами первісне вона була збудована власне для лаврських селян і вважалася їх парафіяльною. Це підтверджуються списками лаври за 1765 р., де значиться „церква Воскресіння Христа, дворів 94” [там само]. 1786 р. лаврські селяни були відписані у казну, і споруда перейшла з лаври у відомство єпархіальних архієреїв, як і інші парафіяльні церкви у місті.

Перші відомі нам зображення мурованої церкви бачимо на панорамах Печорська 70-х років XVIII ст. Вона показана триапсидною, до середньої гранчастої апсиди прилягають дві нижчі, напівкруглі. Високий світловий барабан вінчається бароковою банею з глухим ліхтарем і главкою.

Топографічні особливості місцеположення Воскресенської церкви, а також її центричне рішення зумовили рівноцінність усіх фасадів. Об’ємна композиція будови симетрична, північний, східний та південний фасади архітектурно тотожні. Прості площини фасадів позбавлені насиченого декору, високо розташовані вікна видовжених пропорцій надають споруді характерного для доби козацького відродження оборонного вигляду. Якщо пластика фасадів церкви типова для „безхитросної, могутньої, виразної та своєрідної архітектури зламу XVII – XVIII ст.” [Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины 17 – 18 веков. – М., 1967. – С. 162], то композиційне вирішення будови незвичне. В основу об’ємно-просторової схеми покладено своєрідно трансформований тип тридільного храму з трьома апсидами та одним розвинутим верхом при ледь виявленій хрещатості плану.

Кресленик 1831 р. фіксує архітектурне вирішення західного фасаду, згодом закритого прибудованою дзвіницею: тут знаходився невисокий тамбур з трикутним фронтоном, площину фасаду декоровано віконними лиштвами та нішами. За проектом військового інженера Духоніна у 1860 – 1862 рр. до західного фасаду прибудовано трапезну та триярусну дзвіницю. Будівництво здійснювалось під керівництвом архітектора П.Спарро.

Здавна Воскресенська церква була двопрестольна: головний престол Воскресіння Христового, а також престол у теплому притворі на честь Петра й Павла. Зараз же в прибудові на хорах обладнали третій вівтар, освячений 1862 р. на честь Різдва Богородиці. Баня дзвіниці була вкрита листовим залізом і пофарбована зеленою фарбою. На третьому ярусі дзвіниці знаходились дев’ять дзвонів, їх опис зберігся в архівному фонді [ЦДІА України. – Ф. 128. – Оп. 2 заг. – Спр. 421. – Арк. 4].

Прибудова до церкви, виконана у 1860 – 1863 рр., була доцільна, логічно проста й функціональна. Однак при цьому втрачено самобутність пам’ятки, її „всефасадність”, загальну вертикальність композиції, стрункість пропорцій. Крім того, триярусна дзвіниця з високою банею, що виходила західним фасадом на одну з центральних магістралей Печерська, стала сприйматись домінуючою в загальній композиції будівлі.

Очевидно, це враження були досить негативним, бо, не маючи значних коштів і не розрахувавшись за цеглу, що пішла на прибудову дзвіниці, вже через три роки причет просить у консисторії дозволу „в видах благолепія храма о преобразовании фасада церкви” [там само. – Ф.127. – Оп. 838. – Спр. 353. – Арк. 1]. Проект прибудови чотирьох малих бань був складений архітектором Грейфаном, ухвалений технічним комітетом головного інженерного управління 19 грудня 1866 р. та затверджений імператором 20 січня 1867 р. Припускалося, що п’ятибанна церква знов перейме на себе головний акцент споруди. Однак прибудова чотирьох бань, „не составив украшения для храма” [С А. Киево-Печерская Воскресенская церковь // Киевские епархиальные ведомости. – 1883. – № 3. – С.59], остаточно спотворила первісний образ та стилістичне вирішення будівлі. В такому вигляді, п’ятибанною, церква проіснувала близько 20 років. Після пожежі 1884 р. проект відновлення обгорілого даху та однієї бані на споруді склав єпархіальний архітектор В.Ніколаєв. Усі роботи, якими керував відомий київський підрядчик Ф.Альошин, закінчені в листопаді 1884 р.

Воскресенська церква з того часу є одноверха, хрещата в плані, з боковими вівтарями та невисокими прибудовами ризниці й бібліотеки біля північної і південної стін храму. 1886 р. під час внутрішнього ремонту будівлі майстер П.Маліков підписав контракт, щоб „надлежащим образом возобновить весь иконостас и вновь вызолотить его червонным золотом, а также надлежащим образом возобновить всю стенную живопись” [ЦДІА України. – Ф. 127. – Оп. 859. – Спр. 214. – Арк. 1]. За проектом інженера Середи 1890 р. усю церкву перетворено на теплу, розібрано хори, скасовано вівтарні престоли, ліворуч у вівтарі упоряджено жертовник.

Стан споруди на початок XX ст., її інтер’єру, іконостаса та живописних композицій фіксує „головний ризничний опис церкви 1903 р.” [там само. – Ф. 128. – Оп. 2 заг. – Спр. 421]. У подальші роки церква зазнала низки поточних ремонтів, які не змінювали суттєво її вигляду, що остаточно склався наприкінці XIX ст.

Значні ремонтно-реставраційні роботи виконано у 1978 – 1985 рр. (група архітекторів-реставраторів під керівництвом І.Малакової): відновлено первісну форму цоколю, завершення дзвіниці, фрагменти фасадів церкви та дзвіниці. В інтер’єрі був зроблений дерев’яний тамбур біля вхідних дверей. У 1985 – 1986 рр. при консервації масляного живопису кінця XIX ст. бригада художника-реставратора О.Лісаневича відкрила раніші шари настінного розпису.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 185 – 188.