2007 р. Чи є спасіння пам’яткам на Берестові?

Розмову вів Іван Дивний

Дата: 22.09.2007

Розмова з Яною Преображенською, завідуючою науково-дослідним відділом охорони і вивчення пам’яток архітектури та історичного середовища Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. – 21 вересня 2007 року. – м. Київ. – вул. Січневого повстання 21, корпус 9.

– Яно Михайлівно, цими днями стрічками Інтернет-новин розповсюджується інформація про чергову передачу кількох об’єктів Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника діючому монастирю. Чи могли б Ви прокоментувати це повідомлення?

– Дійсно, кілька днів тому до дирекції Заповідника надійшов лист за підписом намісника Свято-Успенської лаври з проханням укласти з ними охоронні договори на церкву Спаса на Берестові, Південну башту та сторожку на Гостинному дворі. В своєму посланні архієпископ Павло вказував на те, що у них є дозвіл Міністерства культури на передачу цих будівель в користування Українській православній церкві Московського патріархату.

– А Заповідник про такий дозвіл не знав?

– До отримання листа архієпископа Павла Заповідник про цей дозвіл нічого не знав. Натомість намісник монастиря до свого листа підклав копію відповіді міністра, в якій чітко зазначено, що Міністерство відповідає згодою на попереднє прохання обителі щодо передачі їй згаданих трьох об’єктів. Офіційних наказів Міністерства або якихось інших письмових розпоряджень Заповідник досі не отримував. Адже за процедурою повинен бути відповідний наказ міністра, який в свою чергу повинен надійти до Заповідника для виконання.

– Між тим, пропозиція монастиря укласти охоронні договори є фактично шляхом оформлення такої передачі. Адже охоронна угода з суб’єктом, який не має права на користування пам’яткою, не має сенсу?

– Справа в тому, що за нині діючим законом «Про охорону культурної спадщини» Заповідник усунутий від управління об’єктами на своїй території. Тобто, всі охоронні договори на лаврські об’єкти укладаються безпосередньо між Державною службою з питань національної культурної спадщини та користувачем (в цьому випадку – Свято-Успенською лаврою). Заповідник тут не є навіть третьою стороною.

– А як взагалі Ви ставитеся до передачі названих об’єктів монастирю?

– Це дуже складне питання, оскільки церква Спаса на Берестові досі лишається не дослідженою до кінця пам’яткою. Вона вимагає багаторічних ґрунтовних досліджень з залученням (обов’язково!) міжнародних фахівців.

– І в ній же експонуються унікальні давньоруські фрески… А що буде, коли передача храму стане реальністю?

– Ви знаєте, ми маємо вже досить плачевний досвід тимчасового користування релігійною громадою саме храмом Спаса на Берестові. Адже ніколи не можна точно прогнозувати їхні практичні кроки по пристосуванню споруди до своїх потреб.

– А конкретніше можете описати цей досвід?

– Справа в тому, що колись була укладена угода між колишньою дирекцією Заповідника (ще в попередньому його статусі) і православною громадою на користування храмом Спаса на Берестові у вихідні та святкові дні. Співробітники Заповідника тоді неодноразово зверталися до тодішнього настоятеля церкви зі скаргами на неналежне поводження з пам’яткою. Наприклад, у вівтарній частині прямо у фрески 14-го – 17-го століть самовільно забивалися цвяхи під якісь полиці та шафки. І фрески в тих місцях пошкоджені безповоротно.

– Тобто, хоча Заповідник, за Вашими словами, і не є юридично навіть третьою стороною у процесі передачі лаврських пам’яток, ваш колектив ще скаже своє слово?

– Ми зробимо все, щоб сьогодні такої передачі не допустити. Адже це є надзвичайно принциповим питанням.