Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

1966 р. Історія українського мистецтва

Останньою за часом збудування культовою спорудою Києва періоду давньоруської держави є церква Спаса на Берестові. Вона стоїть поблизу Печерського монастиря на території давнього села Берестового, де за часів Київської Русі ще в X столітті була позаміська резиденція київських князів з комплексом палацових споруд. Рік спорудження церкви Спаса на Берестові невідомий. Будували її, мабуть, за Володимира Мономаха, який князював у Києві з 1113 по 1125 рік. Протягом XII століття вона була родовою усипальнею князів з династії Мономаховичів. У 1158 році в ній поховали засновника Москви – київського князя Юрія Володимировича Долгорукого

Від давнього великого хрестовокупольного шестистовпного храму, план якого відомий з розкопок, залишилась лише його західна частина – просторий нартекс. Особливістю споруди є те, що вежа з парадними сходами на хори і хрещальня яка правила також І за князівську усипальню, стоять не окремо, як у Спаському соборі у Чернігові, а обаб.ч нартексу і лише виступають ризолітами на південний і північний фасади.

З трьох боків основного ядра церкви були бокові притвори, і це надавало всій будівлі хрещатого в плані вигляду [М. К. Каргер. К истории киевского зодчества конца XI – начала XII в. Церковь Спаса на Берестове. – «Советская археология», XVII, М., 1953, стор. 223 – 247]. Пізніше такий прийом став характерним для ряду споруд Чернігова (Єлецький собор), Рязані (Борисоглібський собор), Новгорода-Сіверського (Спаський собор). Бокові притвори церкви Спаса на Берестові, можливо, були перекриті трилопатевим склепінням (збереглися його сліди на західному фасаді), яке до цього не зустрічалося в спорудах Києва, а далі стало характерним для архітектури Придніпров’я кінця XII – початку XIII століття і особливо архітектури Новгорода XIII – XIV століть.

Техніка кладки стін церкви Спаса на Берестові значно відрізняється від техніки кладки другої половини XI – початку XII століття. Каміння у стінах порівняно мало. Кладку не тільки простінків, стовпів та конструкцій, але й усіх стін виконано способом «утоплених рядів». Фасади храму оздоблено широкими меандровими фризами й орнаментами, хрестами, трикутниками тощо, утвореними з утопленої в стіну цегли. На стінах вежі, по ходу сходів, яких тепер немає, розміщено вікна – вони чергуються з глибокими півциркульними в плані нішами. Такий прийом не зустрічається в інтер’єрах давньоруських храмів, як не зустрічаються в них і довгоступінчасті декоративні плоскі ніші, що прикрашають західну внутрішню стіну під хорами в церкві Спаса на Берестові. До наших днів збереглися дуже цікаві дерев’яні перемички над вікнами та дверними прорізами цього храму.

Церква Спаса на Берестові, як і Михайлівський собор Видубицького монастиря, має багато своєрідних рис, характерних для князівських споруд кінця XI – початку XII століття.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 178 – 181.