Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Раїса Бондаренко

Леонтовича вулиця, 2-а пол. 19 – 1-а пол. 20 ст.

(іст., містобуд.).

У центральному районі міста, між вул. Б. Хмельницького і бульв. Т. Шевченка. Виникла у 1860-х pp. у зв’язку з будівництвом на Ботанічній пл. споруди Володимирського собору, який є головною містобудівною домінантою навколишньої забудови. Первісну назву – Гімназична – дістала 1869 р., тому що проходила поряд із садибою Другої чоловічої гімназії (бульв. Т. Шевченка, 18). У 1921 р. перейменована в пам’ять композитора і хорового диригента Леонтовича Миколи Дмитровича (1877 – 1921).

Вулиця коротка (бл. 470 м). Будівельними правилами Києва 1861 р. віднесена до категорії 1-го розряду, тому будинки на ній зводилися з цегли, добротно, під контролем міського архітектора. Наприкінці 19 – на поч. 20 ст. її периметральна забудова складалася переважно з багатоквартирних житлових будинків з фасадами різних історичних стилів, оздобленими ліпленням або фігурним муруванням (№ 1, 2, 4, 5, 6, 7). Через близькість до університету тут з’являється будинок студентської їдальні (№ 3). У радянський період забудову частково реконструйовано: зведено Інститут біохімії АН УРСР (№ 9), у 1955 р. – довгий наріжний будинок політехнікуму зв’язку (№ 11, архітектори В. Єлізаров, І. Лобода). З непарного боку вулиця має всього 11 номерів. На вулиці проживали і працювали відомі вчені: В. Бец (№ 7), В. Бєліцер, О. Палладін, Д. Фердман, Р. Чаговець (№ 9), А. Шлепаков (№ 5), педагог А. Макаренко (№ 6-а), інженер-гідротехнік М. Максимович (№ 6; у дорадянський час мешкав на сучасній вул. Б. Хмельницького, 46), професор КДА І. Малишевський (№ 4).

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 4545, 5229;

Київ: історичний огляд. – К., 1982.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 506.