1999 р. Звід пам’яток Києва

Олена Апанович. Надія Богдалова, Євгенія Горбенко, Інна Дорофієнко, Лариса Федорова

Старий академічний корпус з Благовіщенською церквою, 1-а пол. 18 ст.

(архіт., іст., мист.).

Вул. Г. Сковороди, 2.

Займає північну частину академічного подвір’я на розі Контрактової пл. й вул. Г. Сковороди. Головний (південний) фасад звернено у бік подвір’я. Будівництво цегляного одноповерхового корпусу у стилі бароко, замість згаданого П. Алеппським дерев’яного будинку, здійснено в 1703 – 04 рр. коштом гетьмана І. Мазепи за проектом невідомого майстра (ймовірно, арх. Й. Старцева). В 1732 – 40 рр. арх. Й.-Г.Шедель надбудовує другий поверх із конґреґаційною залою та Благовіщенською церквою. Судячи з гравюри у книзі «Іфіка Ієрополітика» (1760) та наукового проекту реконструкції (1960 – 1 рр., архітектори Є.Горбенко, Ю.Нельговський), унікальна громадська споруда мала з боку подвір’я відкриті двоярусні галереї, характерні для стилю бароко віконні лиштви, дах із заломом та люкарнами, двоярусну баню з маківкою, увінчаною високим ліхтариком.

У подальшому будинок зазнав змін. В 1765 – 66 рр. майстром Неділкою ґонтовий дах замінено на бляшаний. В 1790 р. майстри Ф. Ігнатенко та А. Васильєв відновили пошкоджену від бурі баню. Під час пожежі 1811 р. згоріли всі дерев’яні конструкції. В 1824 р. арх. А. Меленським та підрядчиком А. Сєриковим здійснено відбудову з наданням даху та церковній бані форм, притаманних стилю класицизму аркади нижнього ярусу укріплено додатковими центральними пілонами. В 1863 – 64 рр. за проектом арх. П. Спарро арки галерей було закладено, внаслідок чого утворилося два коридори. На ґанку між філософським класом і конґреґаційною залою пробито перекриття і побудовано центральні сходи на другий поверх, старі сходи демонтовано. Ґанок першого поверху перетворено на вестибюль. У 70 – 80-х рр. 19 ст. проведено додаткові роботи з перебудови споруди з метою пристосування її під бібліотеку і музей. В 1896 р. стіни укріплено металевими стяжками. В 1914 р. здійснено ремонт під керівництвом арх. П. Альошина. В 1948 р. відновлено баню, пошкоджену в 1944 р. снарядом (арх. Н. Озерова). У 1950-х рр. (арх. Р.Бикова), 1967 – 70, 1972 рр. проведено ремонтно-реставраційні роботи в ході яких частково відновлено західний та північний фасади будівлі, реставровано стелю, ліплення стін, конґреґащйну залу, благоустроєно територію, 1992 р. здійснено дослідження стінопису.

Двоповерховий, цегляний, тинькований у плані прямокутний корпус з асиметричною об’ємно-планувальною структурою зумовленою функцюнальним призначенням приміщень. Нижній склепінчастий поверх з товстими стінами (1,3 м) складається з трьох частин, кожна з яких мала по дві класні кімнати розділені вузькими сіньми. Тут містилися класи нижніх та середніх ступенів навчання з заходу – інфіми та фари у центрі – граматики та синтаксими зі сходу – поетики та риторики. Зв’язок між окремими частинами здійснювався через відкриту галерею (з 1864 р. – однобічний коридор). Верхній поверх для вищих класів навчання скомпоновано з різних за висотою приміщенью. У східному та західному його торцях відповідно розташовані понижені об’єми Благовіщенської конґреґаційної церкви та філософського класу (з вікнами на площу) у центрі – підвищені двосвітні об’єми з вікнами в два яруси великої шестивіконної зали для диспутів та зборів (конґреґащй), театральних вистав і класу богослов’я з сіньми які прилягають до Благовіщенської церкви. Анфілада приміщень з плоскими перекриттями мала виходи на галерею, у торцях якої містилися сходи, що вели на перший поверх.

Розрахований на круговий огляд, будинок має різні фасади. Вуличні характеризуються чітким поярусним членуванням. Масивний нижній поверх, з рідко розставленими віконними прорізами, має широкі лопатки в місцях прилягання поперечних стін Верхній, розділений на поля спареними пілястрами що підтримують розвинуті карнизні тяги, пожвавлюється ліпними бароковими лиштвами вікон, які складаються з поличок, волют, «вушок», елементів рослинного орнаменту. Незважаючи на перебудови, на парадному дворовому фасаді чітко простежується первісна дев’ятипрогінна приземкувата аркада стрілчастих абрисів на рівні першого поверху, різновисока аркова галерея зі спареними колонами спрощеного тосканського ордера – на другому.

Вписана у прямокутний план Благовіщенська церква вирізняється характерним для українського бароко верхом, що являє собою восьмерик на четверику увінчаний банею з перехватом та ліхтариком. Прикрашені ліпленням площини четверика та восьмерика членуються пілястрами. Первісне оздоблення інтер’єрів у т. ч. конґреґаційної зали не збереглося. Стіни та баня церкви мали розписи. Вівтарну стіну прикрашало зібрання ікон, подароване академії доброчинцем. Стіни конґреґаційної зали оздоблювали картини західноєвропейського живопису на міфологічну тематику, скульптурні погруддя античних філософів, портрети видатних діячів академії – П. Могили, Ф. Прокоповича, Р. Заборовського, С. Яворського.

Частково зберігся олійний розпис 2-ї пол. 19 ст. конґреґаційної зали. Кілька композицій залишилося на південній і північній стінах та в бані церкви. Найбільша багатофігурна композиція «Нагірна проповідь» розташована на південній стіні. На ній зображено Ісуса Христа, який сидить на горі у колі учнів, з кожного боку по шість апостолів. Унизу напис. Колористичне вирішення стримане. На світло-сірому тлі гірського кам’янистого пейзажу зображено постаті Ісуса Христа та його учнів, одягнених переважно у блідо-рожеве та блакитне вбрання.

В ході реставраційних робіт 1995 р. на композиції «Нагірна проповідь» частково розкрито первісний олійний живопис 1824 р. – пейзаж та кілька фігур апостолів. Колорит світло-вохристий. У верхній її частині відкрито фрагмент тиньку 1740 р. (з темперною композицією «Хрест – Голгофа» і криптограмою), що поновлювався у 20-х pp. 19 ст.

За результатами зондажного розкриття фахівці дійшли висновку, що живопис 1824 р. досить високої мистецької якості (порівняно з наступними поновленнями), зберігся на 50 – 60% і може бути повністю розкритий пошарово від двох подальших записів. Після зняття набілів та нашарувань пізніших олійних розписів з поверхні склепіння та стін нави, арок та передвівтарної частини храму відкрито кілька зображень. На вівтарній арці – два ангели з ріпідами. На південній та північній стінах перед вівтарем – постаті Антонія та Феодосія Печерських. Усі зображення на повний зріст, обрамлені орнаментальними рамами. У центрі склепіння – композиція «Знамення» із зображенням напівпостаті Богоматері з немовлям в оточенні ангелів серед хмар. На західній стіні над дверима – фрагменти розпису на тему «Скрижалі Мойсея». Стінопису притаманний тонкий малюнок і стриманий колорит. У зеніті бані – Бог-Саваоф у темно-зеленому вбранні, який сидить в оточенні двох кіл херувимів та серафимів на блакитному тлі неба (поновлено в кін. 1960-х pp.). Нижче, у підбаннику, зображення стилізованих архітектурних деталей: колон з корінфськими капітелями. Їхні сірі вертикалі підкреслює на блакитному тлі горизонталь меандрового орнаменту (розпис 1-ї пол. 19 ст.). На парусах у медальйонах поясні сидячі постаті євангелістів з традиційними символами на тлі пейзажів. На південно-східному парусі – євангеліст Марк з левом, на північно-східному – євангеліст Матфій з ангелом, на північно-західному – Лука з биком та на південно-західному парусі – Іоанн з орлом. Апостолів Марка, Матфія та Луку зображено у вигляді сивоголових старців.

В окремих приміщеннях та на сходах будинку вціліло майстерне ліплення 19 ст. Збереглися також книжкові шафи та меблі бібліотеки духовної академії.

Пам’ятка є найстарішим спеціально спроектованим будинком навчального закладу в землях Східної України та Росі, видатним архітектурним витвором у стилі українського бароко. Художній образ академічного корпусу мав значний вплив на архітектуру аналогічних споруд в Україні.

З поч. 18 ст. у будинку містилася Києво-Могилянська академія – наступниця Київської братської школи та колегіуму. Академія підлягала духовному контролю православної церкви і перебувала під безпосереднім впливом митрополита, з утворенням Синоду у 1721 р. перейшла в його відання. Посаду ректора Київської академії займали переважно професори богослов’я, які водночас виконували обов’язки настоятелів Братського або Михайлівського Золотоверхого монастирів. Академія була першим у Східній Європі вищим навчальним закладом, центром освіти, наукового і культурного життя України, Росії та південних слов’ян. Студенти одержували гуманітарну підготовку, знання мов – старослов’янської, української літературної, латинської, грецької та польської, опановували поетичне і риторичне мистецтво, вивчали філософію, основи математики, географію, богослов’я. У перших десятиріччях 18 ст. було введено нові предмети – французьку, німецьку, російську мови, російську поезію і красномовство; у кін. 18 ст. – вищу математику з основами фізики, астрономії, архітектури, а також класи медицини.

Непересічну роль в історії Києво-Могилянської академії 1-ї пол. 18 ст. відіграв колишній її студент Р. Заборовський, який з призначенням архієпископом (1731) і митрополитом Київським і Галицьким (1743 – 47) тривалий час був її протектором. Організував будівельні роботи на території монастиря: надбудову академічного корпусу, спорудження великої бурси, ремонт старих приміщень; утримував за рахунок консисторії найбідніших студентів; сприяв реформуванню навчального процесу, піднесенню наукового рівня і зміцненню матеріальної бази академії, яка по його смерті мала певний час назву Києво-Могиляно-Забрровської.

Академія зробила значний внесок у розвиток вітчизняної педагогіки. Лекції професорів, які поступово відходили від схоластичного мислення, як правило, відзначалися глибоким змістом, мали практичне спрямування і були пов’язані з новітніми досягненнями передової вітчизняної та світової науки. В академії сформувалася нова філософська думка, носіями якої у 18 ст. були С. Гамалія, М. Козачинський, Г. Кониський, М. Максимович, П. Малиновський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, В. Ясинський. Зі стін академії вийшли автори історичних творів 18 ст. М. Бантиш-Каменський, М. Берлинський, С. Лукомський, М. Маркевич, В. Рубан, П. Симоновський.

Широкої популярності набула літературна школа академії. Творчість Л. Горки, М. Довгалевського, В Капніста, М. Козачинського, Г. Кониського, О. Митури, ф. Прокоповича, Г. Сковороди, С. Тодоровського, Д. Туптала (Димитрій Ростовський), С. Яворського позначилася на розвитку української та російської літератур 18 ст.

Києво-Могилянська академія зробила великий внесок й у розвиток природничих наук та медицини в Україні й Росії, її вихованцями були вчений-енциклопедист, один з основоположників акушерства, ботаніки й фітотерапії Н. Амбодик-Максимович, перший вітчизняний професор ветеринарних і медичних наук І. Андрієвський, офтальмолог і терапевт Й. Каменський-Галита, лікар і культурно-освітній діяч М. Парпура, перший вітчизняний професор анатомії, фізіології та хірургії К. Щепін. Вагомий внесок у становлення математичної науки в Україні належить І. Фальковському.

У Києво-Могилянській академії сформувалась одна з найбільших шкіл образотворчого мистецтва, вихованцями якої у 18 ст. стали такі відомі графіки, як Г. Левицький-Ніс і Д. Левицький.

Видатним будівничим доби українського бароко був випускник академії І. Григорович-Барський, твори якого є справжньою окрасою Києва.

Особливої уваги надавали в академії музичній освіті. Студентський (до 300 осіб) і братський (монастирський) хори незмінно залишалися кращими серед усіх київських хорів, свято яких щорічно відбувалося на Контрактовій площі. Академічний оркестр налічував бл. 100 музикантів. Колишні студенти поповнювали хорові капели та оркестри Росії. Визначними професійними композиторами стали М. Березовський і А. Ведель. Діяв при академії і власний театр, для якого спеціально писали твори Ф. Прокопович («Володимир»), М. Довгалевський («Комічне дійство»), Г. Кониський («Воскресіння мертвих») та ін.

Вихованцями академії були також державні й політичні діячі – О. Безбородько, П. Завадовський, А. Італійський, А. Милорадович, Д. Трощинський; церковні й освітні – Я. Горленко, Л. Конашевич, І. Рогалевський та ін. В 1734 – на поч. 1735 рр. у Київській академії навчався російський вчений М. Ломоносов, в 1765 – 69 рр. – П. Чайка (Чайковський) – дід відомого композитора П. Чайковського.

Ще при підтримці П. Могили були засновані студентські конгрегації – братства в ім’я Богородиці на зразок західноєвропейських. У 18 ст. в академії існувала велика, або старша, конгрегація, членами якої були студенти філософського і богословського класів; а також менша, або молодша – із школярів нижчих класів. Пожертвування, доброчинні трапези та інші заходи, що проводилися студентським об’єднанням, давали їм засоби для існування. У конґреґаційній залі влаштовувалися публічні урочистості, диспути, читання лекцій, проведення малих і великих інструкцій. У недільні дні тут вивчали катехізис і Святе письмо, навчалися правил відправ, церковного читання і співу.

У цій залі проводили також внутріш-ньоакадемічні й публічні диспути, випускні іспити, захист дипломних робіт і дисертацій. У перерві виступали студентські хор і оркестр, півчі співали канти, створені композиторами академії, молодші й середні школярі декламували вірші й діалоги. До наших днів дійшли графічно оформлені тези диспутів на честь митрополитів Й. Кроковського (1713) і Р. Заборовського (1739), виконані І. Щирським і Г. Левицьким-Носом, які є справжніми пам’ятками українського мистецтва.

В 1817 р. Київську академію було закрито. В її будинку в 1817 – 19 рр. була духовна семінарія, впродовж 1819 – 1919 рр. – Київська духовна академія. З побудовою нового академічного корпусу тут містилися: у колишньому богословському класі – фізичний кабінет, на першому поверсі – житлові кімнати викладачів, а також їдальня, кухня, пекарня та комори. В 1864 р. до будинку переведено з трапезної фундаментальну бібліотеку Київської духовної академії, яка спочатку займала весь другий поверх, крім богословського класу, де до 1869 р. містився фізичний кабінет. Бібліотека відігравала значну роль у науковому і навчальному процесах. Майже всі бібліотекарі були викладачами академії. У 1870 – 86 рр. цю посаду обіймав Думитрашко Костянтин Данилович (1814 – 86) – письменник, викладач Київської духовної семінарії (до 1870). Понад 40 років життя віддав бібліотеці його наступник – Криловський Амбросій Семенович (1853 – 1930) – історик, бібліотекознавець, в 1886 – 1919 рр. – бібліотекар КДА, згодом завідувач відділу Всенародної бібліотеки України, дійсний член Археографічної комісії УАН. В 1915 р. краща частина бібліотеки була евакуйована до Казані (згодом повернена). В 1919 р. до її складу було передано студентську бібліотеку, що розміщувалась у бурсі (понад 4,5 тис. примірників), перед якою постала загроза розпорошення. Після закриття Київської духовної академії бібліотека в 1919 – 24 рр. перебувала у віданні Київського університету, в 1925 р. її передано Українській академії наук разом із будинком старого навчального корпусу академії. Бібліотека увійшла до складу Всенародної бібліотеки України (ВБУ; тепер Національна бібліотека України ім. В. Вернадського НАНУ).

З 1872 р. перший поверх корпусу і колишній фізичний кабінет займав Церковно-археологічний музей, заснований Церковно-археологічним товариством при КДА. В 1882 р. йому було передано портретну галерею з конгреґаційної зали. Музей спочатку виконував навчальні функції, згодом зажив слави авторитетної наукової установи. До 1910-х pp. був загальнодоступним. Збірка музею налічувала понад 30 тис. одиниць, не враховуючи цінних колекцій рукописів і книжок. До її складу входили пам’ятки не тільки православної церковної старовини, а й матеріали з багатьох країн світу, зокрема дохристиянських вірувань і мистецтва, портрети церковних діячів, документи з історії академії тощо. Творцем цього надзвичайного зібрання був Петров Микола Іванович (1840 – 1921) – літературознавець, історик літератури, етнограф, чл.-кор. Петроградської АН (з 1916), акад. УАН (з 1918), професор КДА, громадський діяч. Обраний завідувачем музею 1878 р., залишався на цій посаді до закриття академії. Ним було досліджено, опубліковано і введено до широкого наукового обігу значну кількість музейних колекцій. Серед цих видань: «Покажчик Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії» (1897); «Альбом визначних пам’яток Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії» (1912 – 15); «Опис рукописів, що містяться в Музеї Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії» (1875, 1877, 1879); «Японська колекція в Церковно-археологічному музеї» (Киевские епархиальные ведомости. – 1881. – № 2) та багато ін. У період роботи в академії М. Петров опублікував такі фундаментальні праці, як «Нариси з історії української літератури XVII та XVIII століть» (1911), «Нариси історії української літератури XIX століття» (1884), а також низку досліджень з археології, історії, етнографії, мистецтва України; вивчав творчість Г. Сковороди, І. Котляревського тощо. Брав активну участь у науково-громадському житті Києва, був членом НТШ, УНТ, Київської археографічної комісії та ін. У 1920-х pp. музейні колекції було розподілено між різними закладами науки і культури міста.

В 1923 – 36 рр. в будинку на другому поверсі містився філіал ВБУ ВУАН. Перший поверх використовувався Київським комунальним відділом Наркомосвіти, який здав приміщення в оренду Київській профспілці металістів, що розмістила там свої підприємства. В 1936 р. весь будинок остаточно перейшов до ВБУ.

В 1941 р. цінні книжкові зібрання було евакуйовано до м. Уфи. Під, час німецької-фашистської окупації Києва частину книжкових фондів вивезено до Німеччини. У 2-й пол. 1944 р. було повернуто евакуйований фонд, 1945 р. – книги, знайдені у Німеччині.

На фасаді будинку встановлено меморіальні дошки:

Г. Сковороді – з чорного граніту з барельєфним портретом філософа і поета (1964 р.; ск. І. Кавалерідзе, арх. Р. Бикова);

М. Ломоносову – з чорного граніту з барельєфним портретом ученого (1973 р.; ск. І. Зноба, арх. Т. Чебикіна);

Гальшці Гулевичівні – з червоного граніту з барельєфним зображенням (1992 р.; ск. В. Луцак);

П. Могилі – з бронзи з барельєфним портретом церковного, політичного і освітнього діяча України (1997 р.; скульптори В. Сівко, М. Білик).

ЦДІАУ, ф. 127, оп. 699, спр. 992; оп. 1056, спр. 248; ф. 711, оп. 1, спр. 113;

Микола Іванович Петров (1840 – 1921) // 36. секції мистецтв Укр. наук. т-ва в Києві. – К., 1921. – Т. 1;

Пащенко Є. Сто років у Подунав’ї: Українсько-сербські зв’язки доби бароко. – К., 1995;

Серебренников В. Киевская академия с половины XVIII в. до преобразования ее в 1819 г. // Труды КДА. – 1896. – № 6, 7, 9, 10; 1897. – № 3, 5, 7, 9;

Шевченко Ф. П. Роль Києва в міжслов’янських культурних зв’язках у XVII- XVIII ст. – К., 1969;

Штернберг Я. I. Студенти Київської академії в Угорщині у XVIII ст. // Укр. іст. журнал. – 1965. – № 4.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 200 – 203.