Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Житловий будинок з історією (№ 27 / Кріпосний пров., 6)

1999 р. Звід пам’яток Києва

Житловий будинок 1912 р., в якому проживали родина Лучицьких, Лічков Л. С.

(архіт., іст.).

Вул. Інститутська, 27/6.

У ряді суцільної забудови кварталу, фасади звернено на червоні лінії вул. Інститутської та Кріпосного пров. Зведений як прибутковий будинок на замовлення М. Лучицької. Автор проекту – арх. В. Риков.

П’ятиповерховий, з підвалом, цегляний, у плані Г-подібний, з тильними ризалітами, із зрізаним наріжжям. Перекриття залізобетонні. Первісне двосекційний, нині трисекційний, фасади декоровано у своєрідній раціональній манері. Перший поверх, що зорово сприймається перехожими, оздоблено найбільш насичено, як монументальний цоколь: тиньковано під «смугастий» руст, вікна – напівциркульні, з виразними архівольтами та імітаціями замкового каменю. Вхідні двері з боку вул. Інститутської оформлено як парадні портали, прикрашені ліпними гірляндами та картушами з монограмою власниці: «М. Л.». Горішні поверхи майже позбавлені декору; ритм членувань ледь позначено розкріповкою та неглибокими нішами, які з’єднують вікна від другого до четвертого поверху. П’ятий – відокремлений тягою на зразок аттикового поверху. Житлові приміщення секцій з боку вул. Інститутської розміщено навколо просторої сходової клітки, перекритої скляним ліхтарем. В її структуру оригінальне вписана ліфтова шахта. На парадних сходах збереглися мармурові східці, чавунна огорожа класицистичного малюнка, метласька плитка на майданчиках. Сходи інших секцій тісніші, вирішені простіше.

Будинок є зразком стилю модерн з рисами класицизму з підкреслено функціональним архітектурним вирішенням.

У цьому будинку проживала родина Лучицьких (раніше мешкали також у власному будинку на вул. Шовковичній, 22, який не зберігся). Лучицька Марія Вікторівна (1852 – 1924) – літератор, перекладачка із скандинавських та інших європейських мов (відомо, що вона навчала шведській Лесю Українку), громадсько-культурна діячка. Дружина І. Лучицького.

Лучицький Іван Васильович (1845 – 1918) – історик, чл.-кор. Петербурзької АН (з 1908), громадський діяч. Професор кафедри всесвітньої історії Київського університету, де створив наукову школу (його учнями були М. Василенко, П. Голубовський, Є. Ківлицький, Н. Молчановський, В. М’я-котин, Д. Петрушевський, В. Піскорський, О. Стороженко, Є. Тарле та ін.). Наукові праці вченого присвячено соціально-економічній, культурній та релігійній історії Франції, Німеччини та інших європейських країн, а також соціально-економічній історії Лівобережної України (головним чином, на основі «Рум’янцевського опису»). Був членом «Старої громади», співробітником «Киевской старины», одним із засновників Українського наукового товариства у Києві, членом багатьох інших товариств – грамотності, Нестора-літописця тощо. У серпні 1918 р. призначений професором Українського державного університету в Києві.

Будинки Лучицьких були значними осередками духовного життя, де збиралися відомі діячі української культури. Крім учнів, у попередньому і цьому будинку в них бували М. Кропивницький, М. Лисенко, Г. Мачтет, К. Станюкович, М. Старицький та багато ін.

Подружжя проживало у квартирі № 6 на третьому поверсі (кожен до кінця життя).

У 1913 – 23 рр. у квартирі № 22 на четвертому поверсі мешкав Лучицький Володимир Іванович (1877 – 1949) – геолог-петрограф, акад. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1947); один із основоположників школи українських гідрогеологів. Син М. та І. Лучицьких. У цей період – професор Київського університету, у 1917 – 23 рр. – голова Українського геологічного комітету. Працював також редактором підвідділу географії Комісії для складання енциклопедичного словника (1921), заступником голови Комісії краєзнавства (1923), був членом зоологічної секції ВУАН (1922). Пізніше працював у Москві, з 1945 р. – у Києві (проживав на вул. Костьольній, 15). Наукові дослідження присвячено петрографії та геології Українського щита. Розробив одну з перших стратиграфічних схем щита. У 1923 р. керував укладанням першої карти корисних копалин України.

З 1912 до 1920-х pp. у квартирі № 2 будинку проживав Лічков Леонід Семенович (1851 – 1943) – статистик, літератор, співробітник «Киевской старины» та ін. періодичних видань. У дорадянський час був членом обліковопозичкового комітету Київської контори Державного банку, членом-оцінювачем Київського відділення Державного Дворянського земельного банку. Керівник однієї з київських масонських лож (ввів до ложі «Зоря» В. Затонського – майбутнього наркома освіти УРСР). У добу визвольних змагань – директор Міської публічної бібліотеки (тепер Парламентська бібліотека України). Відомий публікаціями з історії, економіки та статистики.

Тепер на першому поверсі будинку містяться торговельні заклади.

Михайло Кальницький, Лариса Федорова

ДАК, ф. 163, оп. 6, спр. 192;

Енциклопедія українознавства. – Львів, 1994. – Т. 4;

Зі спогадів М. Лучицької / Публ. та комент. О. Новикової // Хроніка-2000. – 1995. – № 2 – 3;

Історія Академії наук України, 1918 – 1923. – К,, 1993;

Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982;

Макушенко П. І. Архітектор Валеріан Микитович Риков. – К., 1967;

Микола Прокопович Василенко / В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвєєва, І. Б. Усенко. – К., 1991;

Новикова О. О. В. К. Піскорський: Біографічний нарис // Піскорський В. К. Вибрані твори та епістолярна спадщина. – К., 1997.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 422 – 423.

Вкладені елементи

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 423.
Загальний вигляд

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 213

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.