Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Будівля під куполом пережила замінування та пожежу

Інна Пукіш-Юнко

Дата: 14.05.2009

Наймолодшим із нинішніх нардепів головна будівля Верховної Ради у бабусі годиться. Їй уже “круглих” 70 виповнилося. З 1939-го стільки всього бачила-перебачила, двічі ризикувала перетворитися на руїни, але вистояла, пережила німецьку окупацію, розвал “Союза нерушимого”. У її стінах Україна отримала благословення на Незалежність, під її куполом затвердили українську Конституцію… Під цим куполом твориться історія, під ним же депутати влаштовують цирк і балаган.

У Верховній Раді 70-річний ювілей головної парламентської будівлі відзначили відкриттям тематичної виставки у кулуарах ВР. В експозиції представили копії архівних документів і фотографій, які розповідають історію споруди з часу проектування та зведення.

В історії будинку під куполом – чимало цікавих фактів, навіть напівмістичних. Депутатську будівлю з київською пропискою задумали спорудити незадовго після перенесення столиці тоді ще радянської України з Харкова до Києва. Спочатку збиралися облаштувати під сесійний зал для депутатів Верховної Ради УРСР частину Маріїнського палацу, добудувавши новий поверх. Але довелося відмовитися від цієї ідеї після того, як з’ясувалося, що фундамент і несучі конструкції палацу не витримають надбудови.

Поки з 1936-го до 1939 р. зводили триповерхову будівлю під куполом (автор проекту Володимир Заболотний згодом отримав Сталінську премію і був призначений головним архітектором Києва), обрана 1938 року Верховна Рада УРСР рік “перебивалася” у приміщеннях столичних театрів. “Радівська” новобудова вийшла на славу і зовнішністю, й інтер’єром. У внутрішньому оздобленні використали кілька видів мармуру, мідь, бронзу, цінні породи дерева, нікельований метал, кольорове скло. Приміщення прикрасили ліпниною, різьбленням по дереву, мозаїкою. Навіть найменші дрібнички (аж до дверних ручок) виготовляли за авторськими проектами.

Чорні мазки на цьому архітектурному “полотні” залишила війна. На початку липня 41-го року апарат Верховної Ради евакуювали на схід, а будівлю замінували разом із Хрещатиком (за сталінською інструкцією: “щоб радянська земля горіла під ногами фашистського окупанта”). Але висадити споруду під куполом у повітря не встигли (за однією з версій, приміщення розмінували німці – відразу ж після окупації Києва).

Через чотири місяці радянські підпільники підпалили будівлю, але й цього разу вона дивом вціліла. Судячи з архівних документів, приміщення Верховної Ради врятувало сусідство з ним колишнього царського палацу – пожежники поспішали, щоб вогонь не перекинувся на цю будівлю. “Завдяки героїчним зусиллям та розторопності коменданта української пожежної охорони під час пожежі будинку Верховного Совєту (Олександрівська вулиця) було врятовано від загибелі прекрасний бувший царський палац, в якому тепер знаходиться музей Т. Г. Шевченка”, – писала 4 листопада 1941 року газета “Українське слово”.

“Радівські” меблі, які не знищила пожежа, пішли на дрова – кияни обігрівали ними свої домівки, готували на них їжу. Грілися “меблевими” дровами й німці. Навіть розграбована і понівечена пожежею, споруда не втратила своєї величі. Коли до окупованого Києва навідався головний архітектор Третього рейху Альберт Шпеєр і побачив будинок Ради, був подивований. “Такий проект вповні міг бути створений талановитим випускником паризької Академії красних мистецтв”, – захоплено вигукнув Шпеєр.

Після війни будівлю Ради відновили, а пізніше, під час реконструкції 1948-1952 років, доповнили підковоподібною прибудовою у північно-західній частині. У цокольному приміщенні обладнали кінозал для VIP-глядачів: високе начальство і керівний склад апарату Верховної Ради переглядав тут новинки радянського кіно.

Там, де був “радівський” кінотеатр, тепер – сучасний конференц-зал. 2004-го провели капітальний ремонт у сесійній залі парламенту: підрихтували купол, удосконалили систему вентиляції, підвели Інтернет, покрили стіни звукопоглинаючим матеріалом (бо децибели у залі перевищували норму), розвели ложу уряду і президентське крісло (його розмістили ліворуч від президії), замінили депутатські крісла (народні обранці нарікали, що старі незручні – тверді і завузькі).

Та навіть найсучаснішим ремонтом, твердять деякі науковці, Верховну Раду не покращити. Точніше – негативну енергетику під парламентським куполом не зняти. Кажуть, будівлю парламенту звели у геопатогенній зоні, а це все одно, що на проклятому місці. Недарма Зорислава Ромовська, коли була депутатом, так наполягала на освяченні приміщення ВР.

“Багато моїх виборців вважають, що в сесійній залі оселився злий дух, – казала, виступаючи у парламенті. – Це як отой “барабашка”, який кидає нас, українців, одних на одних. Верховну Раду, особливо сесійну залу, слід освятити”.

Джерело: “Високий Замок”