Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації.

Національний художній музей України (№ 6)

1999 р. Звід пам’яток Києва

Київський художньо-промисловий і науковий музей 1897 – 99 рр. (тепер Національний художній музей України), де працювали Біляшівський М. Ф., Ернст Ф. Л., Хвойка В. В„ Щербаківський Д. М. та інші

(архіт., іст., мист.).

Вул. М. Грушевського, 6.

На штучному підвищенні біля підніжжя Печерського плато. Головним фасадом звернений у бік вул. Хрещатик. Збудований за проектом арх. В. Городецького, ск. Е. Сала. В основу покладено проект арх. П. Бойцова, який здобув перемогу на конкурсі, що його проводило Московське архітектурне товариство. Спочатку було зведено лише першу чергу будівлі – Г-подібну в плані, з завершеними фасадами з боку вулиць Олександрівської (тепер М. Грушевського) та Хрещатика. В 1967 – 72 рр. здійснено добудову музею відповідно до первісного проекту (арх. П. Петрушенко).

Чотириповерховий, цегляний, у плані прямокутний. Оскільки будинок оточує глибокий приямок, з головного фасаду він сприймається як двоповерховий. Обабіч широких гранітних сходів встановлено дві великі скульптури левів. У центрі головного фасаду доричний портик у стилі неокласицизму. Шість колон несуть трикутний фронтон, у тимпані якого – алегорична скульптурна група «Торжество мистецтва». Роги будинку вивершують фігури грифонів Багатий скульптурний ряд зовнішнього оформлення по силено старанно виконаними рельєфами в метопах антамблемента головного портика за міфологічним сюжетом кентавромахи. Фасад розчленовано доричними пілястрами. Модернізовані сандрики поміж них гармонійно поєднуються з грецьким меандром. Бічні фасади фланковано ризалітами у вигляді двоколонних доричних портиків за схемою «храм в антах». Територія музею обнесена класицистичною огорожею і рустованою підпірною стіною з мальовничими арковими нішами вздовж Музейного пров. Внутрішнє планування анфіладне. Парадні тримаршові сходи розташовано у південно-західному крилі, у південне східній частині будинку – двоє службових сходів і ліфт. Сім залів четвертого поверху мають верхнє освітлення. Будинок – одна з найкращих спеціально зведених для музею споруд свого часу.

Ініціатором створення міського музею старожитностей і мистецтв виступило 1880 р. Київське товариство грамотності. В 1894 р. при генерал-губернаторі створюють комітет і комісію із заснування музею. Роботу з його організації й спорудження будинку здійснило організоване в 1897 р. на основі Товариства заохочення мистецтв Київське товариство старожитностей і мистецтв. Воно мало на меті «збирання пам’яток в інтересах науки, а також для розвитку естетичного смаку і художньої освіти». Правління товариства прийняло всі пожертвувані на розбудову музею кошти, продовжило їх збір на будівництво приміщення для нього і комплектування колекцій.

1 серпня 1899 р. у п’яти залах першого поверху музею було відкрито археологічну виставку знахідок за результатами розкопок видатного археолога В. Хвойки з нагоди XI Всеросійського археологічного з’їзду, що відбувався в Києві. Цей день прийнято вважати датою заснування музею. Офіційне його відкриття відбулося у грудні 1904 р. Музей одержав назву «Київський художньо-промисловий і науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича». Одночасно мав й інші, неофіційні, назви – Музей старожитностей і мистецтв (від назви товариства), Київський міський музей.

Музей утримувався коштом міста, Товариства старожитностей і мистецтв, на приватні пожертвування. З 1909 р. підпорядковувався Міністерству торгівлі та промисловості. Першою цінною колекцією стала археологічна збірка В. Хвойки (4 тис. одиниць), до якої входили пам’ятки від доби палеоліту до часів Київської Русі її придбав для музею Н. Терещенко. Протягом 1898 – 1902 рр. музею були пожертвувані також археологічні колекції професора І. Линниченка, графа О. Бобринського, Є. Зноська-Боровського, М. Тарновського та інших колекціонерів, учених, меценатів. Музей збирав пам’ятки Південно-Західного краю і складався з таких відділів художньо-промислового, художнього археологічного, історичного, нумізматичного, етнографічного (створений на основі експонатів кустарної виставки 1906 р.), Старого Києва, бібліотеки, фотографічного архіву. Фактично він розбудовувався як національний український музей краєзнавчого спрямування.

У 1920-і рр. збірка музею налічувала бл. 100 тис. пам’яток. Етнографічна експозиція розташовувалася на першому поверсі, на другому – третьому – археологічна, художньо-промислова, нумізматична і Старого Києва. Всього діяло 10 залів. Музей активно пропагував українську культуру. В 1906 р. тут влаштували першу виставку народного мистецтва, яка поставила його в один ряд з кращими музеями Росії, в 1910 р. – виставку старовинних тканин і гаптування; в 1911 р. – першу в Києві виставку творів Т. Шевченка до 50-ліття від дня його смерті, в 1915 р. – виставку галицьких ікон 16 – 17 ст. Щорічно в музеї відбувалися виставки Товариства художників-передвижників, українських митців, художньо-промислові, кустарні.

Загальне керівництво справами музею здійснював комітет на чолі з головою Товариства старожитностей і мистецтв Ханенком Богданом Івановичем (1849 – 1917) – колекціонером, меценатом, археологом, почесним членом Петербурзької АН (з 1910). Він особисто пожертвував на влаштування музею 100 тис. крб. і багато пам’яток. Тут же відбувалися і засідання товариства. Музей мав великий громадський актив. Значну роль в його діяльності відіграли відомі вчені, громадські діячі, підприємці-меценати, видавці, у т. ч. В. Антонович, П. Армашевський, В. Безсмертний, К. Болсуновський, Л. та Лаз. Бродські, М. Василенко, С. Голубев, В. Данилович, Л. Добровольський, І. Дьяков, В. Іконников, І. Каманін, Ю. Кулаковський, В. Кульженко, О. Левицький, І. Линниченко, А. Лобода, В. Ляскоронський, Д. Меньшов, С. Могилевцев, М. Мусіна-Пушкіна, В. Ніколаєв, І. Огієнко, Г. Павлуцький, В. Перетц, М. Петров, А. Прахов, В. Симиренко, Я. Тарнавський, В. Тарновський, та В. і Н. Терещенки, Ф. Титов, В. Толлі, Г. Шлейфер, В. Щербина, І. Щитківський та ін. У березні 1917 р. почесними членами комітету музею було обрано М. Грушевського та О. Новицького.

З 1902 до 1923 р. директором музею був Біляшівський Микола Федотович (1867 – 1926) – археолог, етнограф, мистецтвознавець, акад. УАН (з 1919), громадський діяч. Займав трикімнатну квартиру на першому поверсі музею. До 1904 р. мешкав на вул. Трьохсвятительській, 14. Досліджував археологічні пам’ятки на території України, був редактором журналу «Археологическая летопись Южной России» (1899 – 1905), членом багатьох наукових товариств – Нестора-літописця, Московського археологічного і нумізматичного, Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства у Києві, Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва. У 1906 р. був обраний депутатом 1-ї Державної думи, в якій належав до української фракції і фракції автономістів-федералістів, що відстоювали національні права українців. З 1914 р. – член Всеросійського союзу міст, уповноважений Російської академії наук з охорони пам’яток культури в Галичині й Буковині. В 1917 р. обраний до Центральної Ради і з цього часу очолив Всеукраїнський комітет охорони пам’яток (до 1921). Був одним із фундаторів Українського національного театру, Українського етнографічного товариства, Української Академії мистецтв (1918 р. – її почесним членом), членом Всеукраїнського археологічного комітету (з 1917), заступником голови Софійської комісії УАН (1919 – 23).

У будинку музею в 1910 – 27 рр. (з перервою у 1914 – 17 рр., коли був мобілізований до армії) мешкав також Щербаківський Данило Михайлович (1877 – 1927) – мистецтвознавець, етнограф, археолог, член УНТ, Товариства старожитностей і мистецтв, завідувач етнографічного та історичного відділів. Разом з М. Біляшівським зібрав для музею велику колекцію творів українського народного мистецтва (понад 30 тис. од.). Викладав в архітектурному (1918 – 24), археологічному (1917 – 24), художньому інститутах (з 1919). Вперше запровадив аналіз декоративних виробів як творів мистецтва. У 1920-х рр. – член ВУАКу та його комісій – золотарської, Софійської, з 1924 р. – заступник голови ВУАКу, співробітник редакції журналу «Україна».

В 1909 – 14 рр. археологічним відділом музею завідував Хвойка Вікентій В’ячеславович (1850 – 1914) – відомий дослідник і першовідкривач пам’яток трипільської, зарубинецької, черняхівської культур, Кирилівської палеолітичної стоянки у Києві і один із засновників музею.

У 1923 – 33 рр. художнім відділом музею завідував Ернст Федір Людвігович (1891 – 1942) – історик мистецтва. В 1926 – 30 рр. очолював Київську інспектуру охорони пам’яток культури, одночасно працював у археологічному (до 1924) та художньому інститутах, Біографічній комісії ВУАН. Автор багатьох праць з історії української архітектури та образотворчого мистецтва, у т.ч. редактор відомого провідника «Київ» (1930), до якого написав 249 статей. Репресований у 1933, 1941 рр.

У 1930-і рр. науковим співробітником музею був Базилевич Василь Митрофанович (1892 – 1942) – історик, секретар Київської крайової інспектури охорони пам’яток культури (з 1927), автор багатьох розвідок з історії декабристського руху. Співпрацював в Історичній секції ВУАН. Репресований у 1933, 1935 рр.

У музеї також працювали у різний час археолог В. Козловська (завідувала археологічним відділом), історики, громадсько-політичні діячі Д. Дорошенко, В. Прокопович (обидва – бібліотекарями); археолог, мистецтвознавець В. Щербаківський.

В 1915 р. частина колекції музею (6,5 тис. од.) була евакуйована до Історичного музею у Москві.

1 січня 1918 р. музей було підпорядковано Секретаріату освіти УНР, згодом Наркому освіти, потім Головному управлінню в справах мистецтва і національної культури і перетворено на Національний музей України, з поч. 1919 р. підпорядковувався ВУКОПМИСу, 23 червня 1919 р. декретом уряду Радянської України музей оголошено державною установою з назвою «Перший державний музей». До фондів музею було передано багато націоналізованих приватних колекцій, зібрань громадських, навчальних музеїв. Ряд творів українського образотворчого мистецтва передали Третьяковська картинна галерея і Російський музей. В 1924 р. одержав назву «Всеукраїнський історичний музей ім Т Шевченка».

В 1930 – 32 рр. Всеукраїнський історичний музей реорганізовано. Замість колекційного, систематичного принципу побудови експозиції та збірки почалася перебудова всієї структури за марксистською історичною схемою, відповідно до соціально-економічних епох. В 1936 р. Київський державний історичний музей (містився у Музейному містечку в Лаврі, після війни розташовується на вул Володимирській, 2, тепер – Національний музей історії України). У цьому будинку залишилися художні колекції й створено Київський державний музей українського мистецтва (з 1964 р. – Державний музей українського образотворчого мистецтва, тепер – Національний художній музей України). В 1954 р. організовано філіал – Музей українського народного декоративного мистецтва (з 1964 р. – окремий музей, міститься на території Києво-Печерської лаври). Національний художній музей має тепер збірку українського мистецтва, яка налічує бл. 20 тис. од.

28 грудня 1910 р. у перебудованому підвальному приміщенні міського музею відкрився Воєнно-історичний музей Київського відділу Російського воєнно-історичного товариства. Збирав різні предмети, що мають відношення до військової справи від доби кам’яного віку і до діяльності Київського військового округу: зброю, обмундирування, медалі, знаки, прапори, регалії тощо. Початок музею було покладено даром графа О. Бобринського – матеріалами розкопок В. Хвойки біля с. Білогородки, які проводилися коштом товариства.

Справами музею відала Музейна комісія товариства на чолі з начальником штабу КВО, генерал-лейтенантом В. Драгомировим. Хранителем музею був ад’ютант київського, подільського і волинського генерал-губернатора полковник С. Крейтон. Значну роль у розбудові й діяльності музею відіграли Б. Адамович, О. Бобринський, С. Бодилевський, К. Болсуновський, В. Завитневич, В. Іконников, Ю. Кулаковський, В. Ляскоронський, Д. Меньшов, С. Могилевцев, Б. Стеллецький, ф. Трепов, Б. Ханенко, В. Хвойка, Й. Хойновський та інші культурно-громадські, військові діячі, вчені, меценати. У квітні 1918 р. колекції з будинку міського музею вивезено.

В 1988 р. на території музею встановлено бронзовий пам’ятний знак М. Біляшівському (ск. А. Кущ, арх. О. Стукалов).

Борис Єрофалов, Тетяна Осташко, Лариса Федорова

ДАК, ф. 304, оп. 1, спр. 1, 3;

НА НХМУ, оп. 1, спр. 39;

ЦДАМЛМУ, ф. 648, оп. 1, спр. 4, 19;

ЦДІАУ, ф. 442, оп. 638, спр. 456; оп. 658, спр. 1; ф. 725, оп. 1, спр. 3, 10, 23, 25, 26, 43; ф. 1196, оп. 1, спр. 8, 52, 53, 55 – 58, 60, 61, 142, 189;

А. Л. К истории будущего Киевского музея // Киевская старина. – 1893. – Т. LХ. – № 1;

Біляшівський Б. «Наш добрий і певний товариш» // Україна. – 1991. – № 21- 23;

Біляшівський М. Наші національні скарби. – К., 1918;

Заклинський Р. З історії Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка // Життя й революція. – X., 1928. – Кн. III;

Історія українського мистецтва. – К., 1970. – Т. 4, кн. 2;

Київ: провідник. – К., 1930;

Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1933 – 1934. – Ч. 2 – 3;

Освящение и открытие Киевского художественно-промышленного и научного музея Императора Николая Александровича. – К., 1905;

Отчеты Киевского художественно-промышленного музея за… (1909 – 1916) год. – К., 1909 – 1916;

Устав Киевского общества древностей и искусств. – К., 1903;

Шероцкий К. В. Киев: Путеводитель. – К., 1917.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 342 – 344.

Вкладені елементи

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 342.
[Поч. 20 ст.] Загальний вигляд
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 342.
[1999 р.] Загальний вигляд
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 342.
План 1 поверху
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 343.
Фронтон головного фасаду. Фрагмент скульптурної групи “Торжество мистецтв”
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 343.
Фронтон головного фасаду. Фрагмент скульптурної групи “Торжество мистецтв”

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 529

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.