Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації.

^Маріїнський палац (№ 5а)

1994 р. Маріїнський палац у Києві

Ірина Іваненко

Маріїнський палацово-парковий комплекс у Києві – одна з найцінніших пам’яток вітчизняного будівництва 18 – 19 століть. Зводили його за доньки Петра І Єлизавети (1709-1762), яка 1744 року подорожувала Україною і відвідала Київ. Як свідчать історичні документи, придворний архітект, автор найбільших палацових ансамблів у Росії, В.Растреллі того разу до Києва не приїздив. Імператриця обрала місце для палацу сама, маючи намір бувати тут часто, приїжджаючи на літо. Запроектувати споруду звеліла Растреллі.

Італієць з походження, син чудового скульптора Франческо (Варфоломій) Растреллі як будівничий виріс і сформувався в Росії. Найплідніше працював у 1740-1750 роках. Саме тоді керував проектними і будівельними роботами, зводив величні ансамблі Зимового палацу в Петербурзі, палацові комплекси в Петергофі та Царському Селі. 1747 року за підписом Єлизавети вийшов указ про будівництво в Києві Андріївської церкви та .дому її величності під орудою “оберархітекта” В.Растреллі (в архівах збереглися кресленики планів і фасадів палацу, підписані Растреллі, а також згадки про кресленики огорожі й парадної брами). У вересні того ж таки року з’явився указ Канцелярії будов про відрядження до Києва полковника Васильєва й архітекта І.Мічуріна з учнями для спорудження Андріївської церкви та “царського дому”. Будувати палац і парк при ньому розпочали наступного 1748 року; участь у роботах взяли також архітекти П.Неелов, Ф.Неєлов, Н.Васильєв, О.Квасов, Т.Невський, П.Цегу, італійські майстри Антоніо Демарку, Карло Пеллі та інші. Вибудували палац в основному до кінця 1752 року. 1754-го (за згаданими креслениками Растреллі) поставили головну браму й огорожу, а 1755-го завершили всі опоряджувальні роботи. До складу комплексу ввійшли палац, службові флігелі, галереї, парк і сад.

Палац був двоповерховий (перший поверх цегляний, другий дерев’яний), з двома мурованими флігелями, що замикали перед ним великий парадний двір з цегляною гауптвахтою на майдані та оранжереєю в саду. “Покоями” вважали горішній поверх головного корпусу, долішній називали “погребом кам’яним”. У розплануванні був застосований принцип анфіладного розташування приміщень, характерний для растреллівської архітектури. З виявлених архівних матеріалів випливає, що, незважаючи на вимогу Єлизавети будувати в Києві палац, як у селі Перові, Растреллі розробив насправді інший проект споруди. Єднала ці дві будівлі спільна схема розміщення палацу й флігелів, характер архітектури, внутрішнє розпланування. Київський палац відрізнявся від перовського (не зберігся) тим, що з боку парку до головного корпусу було прибудовано ще два крила. Через те зазнали змін внутрішнє розпланування й пропорції приміщень у центральній частині будівлі, кількість вікон тощо. Довжина середньої частини споруди трохи скорочена, ризаліти з обох боків акцентують Білу залу. Фасади київського палацу менше декоровані, мають стриманіший характер. Архітектурне вирішення з виділенням центральної частини було вельми характерне саме для доби Єлизавети.

Збереглися документи з описом інтер’єрів. Приміром, головна, так звана “Тронна” зала, як і нині, була біла, з багатим позолоченим декором, троном і малиновими шторами. Підлогу мощено з рідкісних порід дерева. Стіни в деяких покоях укривали китайські шпалери з шовку. Відомі навіть їхні кольори та візерунки. Чудове опорядження мала спочивальня імператриці – різьблений позолочений декор, дуже багатий балдахін, килими, на вікнах висіли штори з шовкових, оксамитових, вовняних тканин.

До приїзду Катерини II інтер’єри переробили, адже вона не була прихильною до растреллівського бароко. Настали інші часи, запанував класицизм. Парадна зала й покої набули зовсім іншого вигляду. Імператриця перебувала тут упродовж трьох місяців (від 30 січня до 22 квітня 1787 р.), влаштовуючи пишні прийняття, бенкети, маскаради.

Наприкінці XVIII століття в одному з флігелів палацу відбувалися публічні театральні вистави. Згодом його відводять під “присутствія”, лазарет. На початку XIX століття в палаці жили військові губернатори – Френч, Чемесов, Милорадович. 1811 року загорівся флігель праворуч. Можливо, в той час зародився намір відбудувати палац. Є свідчення, що такий проект склав архітект А.Меленський 1814 року (“План і фасад обгорілого кам’яного флігеля палацу з передбачуваним опорядженням”). Інший варіант відбудови виконав тоді ж архітект Л.Шарлемань у класичному стилі.

1819 року пожежа знищила вщент другий, дерев’яний поверх палацу. Заціліли перший поверх, обидва кам’яні флігелі, льодовня, комора, гауптвахта. Перший поверх і флігелі потім відремонтували. Тут розмістили водолікарню: у головному приміщенні на першому поверсі – курзал, в інших спорудах – 10 ванн та кімнати, де зберігали та продавали мінеральні води. Цей заклад проіснував понад 30 років.

Питання про переміщення водолікарні постало 1866 року у зв’язку з подорожжю імператора Олександра II, який звернув увагу на відсутність у Києві палацу. Ідею відбудувати споруду висловив міністр шляхів інженер П.Мельников. Розробив проект реконструкції споруди петербурзький архітект, академік К.Маєвський, відряджений до Києва влітку 1867 року для обстеження та складання проектно-кошторисної документації на “палац для приїздів царя”.

Закладення горішнього цегляного поверху на зацілілому долішньому відбулося 27 серпня 1868 року. К.Маєвський запроектував відбудову палацу в стилі бароко з великими відхиленнями од первісного його вигляду. За інженерну документацію відповідав відомий російський інженер Г.Струве. Під їхнім керуванням надбудували другий поверх споруди, а з боку парку до центральної частини зробили характерні для старовинних палаців парадні сходи. Перший поверх головного корпусу з флігелями складався з 55 кімнат, зокрема, вестибюлю, їдальні, відпочивальні, гардеробної, камердинерської, приміщень для слуг, кухні тощо. На другому поверсі було 28 імператорських покоїв, вестибюль,зала, вітальня, приймальня, кабінет, спальня, велика та мала їдальні, ванна, гардеробна та кімнати для прислуги. Будівельники зберегли архітектурний стиль і внутрішнє оформлення відповідно до первісного проекту Растреллі. Художньо-декоративне оздоблення виконали художник К.Алліауді, архітекти М.Канілле, О.Шилле.

Архітектура фасадів палацу вирішена в стилі бароко, характерними рисами якого є вільне розпланування обсягів споруди, а також такі способи й деталі обробки фасадів, як рустування стін, композиція зі спареними напівколонами коринфського ордеру, розкреповані карнизи з невеликими виносами завершувальних частин, лиштви й сандрики з укомпонованими в них орнаментами, картушами тощо.

Інтер’єри К.Маєвського заслуговують на особливу увагу: як узвичаєно було в другій половині XIX століття, архітектурне вирішення їх не мало нічого спільного з вирішенням фасадів. То був класицизм, але незвичайного, так званого “помпейського” напряму. Він проіснував недовго, а в Маріїнському палаці зберігся під пізнішими нашаруваннями.

Дослідження споруди виявили напрочуд складне й багатоколірне вирішення всіх інтер’єрів, дуже складний і насичений декор, чимало позолоти. Архівні матеріали дають досить повні відомості про оздоблення, ба навіть про умови використання його (приміром, коли в палаці не було господарів або почесних гостей, що інколи тут зупинялися, цінні речі та штори належало знімати й ховати в спеціальних приміщеннях). Як відомо, Олександр II самостійно добирав для свого київського осідку малярські й графічні твори, зберігся навіть перелік їх.

Реконструюючи палац у 1868-1871 роках, відновлювали також і сад. Кошти було асигновано значні – 254289 карбованців (на опорядження самих тільки інтер’єрів – 100 тисяч, на меблі – 66 тисяч карбованців). Загалом витрати становили 390 тисяч карбованців. Упродовж наступних десятиріч добудували ще один (правий) флігель і зробили внутрішні перегородки, що грубо порушило цілісність конфігурації плану й загальне архітектурне вирішення споруди. Відтоді понад 60 років у структуру будівлі не вносили істотних змін, окрім перегородок.

У Царському палаці (так називали його до революції) зупинялися, як правило, імениті люди, дуже рідко – знатні особи. Кілька разів – імператор Олександр II, 1885 року – Олександр III з сім’єю, неодноразово – Микола 2. Під час першої світової війни тут жила імператриця Марія Федорівна з распутінською ватагою.

Після жовтневого перевороту 1917 року життя в Царському палаці змінилося. Працівники музеїв мали намір використати його для Української національної картинної галереї. А втім, на початку 1919 року тут розмістився Раднарком, у 1920-му – штаб військової округи, у 1923-му – землевпорядний технікум; 1925 року відкрили Сільськогосподарський музей та постійну промислову виставку. 1934 року палац реконструювали як будинок ВУЦВК: обладнали центральне опалення, реставрували внутрішність. На той час споруда дуже занепала – провисла стеля, зогнила підлога, впали східці, був пошкоджений декор. Його відновили в первісному вигляді, замінили столярку, а також сходи на другий поверх. Впорядкували прилеглу територію: заасфальтували майдан, розпланували газони, квітники. На ремонті палацу, що тривав від 15 березня до 15 червня, працювало близько 250 чоловік під орудою головного архітекта проектних робіт В.Рикова та виконроба інженера Добровольського.

1943 року центральну частину палацу пошкодив вибух німецького гарматня. У 1945-1946 роках реставрацію провадили, щоб пристосувати будівлю для потреб ЦК КП(б) – перегруповували приміщення, переробляли в деяких залах інтер’єри. Проект академіка архітектури П.Альошина не передбачав відтворення первісного вигляду. На це за тяжкого повоєння не було ні коштів, ні часу.

Останнього разу палац реставрували в 1979-1982 роках. Тоді було створено творчу групу науковців, інженерів, архітектів, скульпторів, ходожників, яка на основі архівних документів, а також глибокого вивчення архітектурної спадщини XVIII століття відтворила архітектуру споруди та довкілля в такому вигляді, як планував колись автор пам’ятки. Проектували інститут “Укрпроектреставрація”, головне управління “Київпроект”, інші організації. Всі головні вирішення перевіряли на макетах. У тих рідкісних випадках, коли документи не давали вичерпних даних для відновлення конструктивно необхідних елементів, вдавалися до історично вірогідних аналогій. До реставрації було залучено в різний час понад тисячу будівельників, архітектів, інженерів, скульпторів, художників та інших фахівців з більш аніж сорока організацій та підприємств України. Зважаючи на високий ступінь наукової обґрунтованості та вимоги до якості, було застосовано метод цілісної реставрації, який передбачав повний комплекс робіт-од відновлення інтер’єрів до впорядження терену та прилеглої паркової зони. До такого методу не раз вдавалися реставратори, відбудовуючи зруйновані палаци Ленінграда, зокрема витвори В.Растреллі – Катерининський палац у Пушкіні та Петродворець. В Україні така робота провадилася вперше.

Ті інтер’єри, які надто потерпіли від часу та переробок, було відтворено згідно з дослідженнями, зокрема колірну композицію та позолоту. Використовували давні методи позолоти й технології фарбувань, відтворили знову штучний мармур, для підлоги першого поверху використали природний мармур, для стін санітарних приміщень – спеціально виготовлену керамічну плитку з малюнками XVIII-XIX століть тощо. Підлогу замінили повністю. Усі парадні приміщення мають неповторні малюнки підлоги, а в залах № 1, 3, 17, 33, 34 вона прикрашена криволінійними елементами, рослинними візерунками та розетками зі складною композицією в стилі XVIII-XIX століть. Відновили втрачені в різні часи деталі ліплення, плафони та портали в головних залах. Виявили й реставрували стінопис. Оформили парадні інтер’єри створеними за давніми світлинами й шкіцами люстрами та бра, а також металевими світильниками. Штори й фіранки на вікна виготовили за спеціальними креслениками та макетами, виконаними на основі вивчення історичних прототипів. Меблі реставрували, а для деяких приміщень запроектували і створили наново.

Реставрували фасади, повернувши пам’ятці архітектури характерну для неї декоративність. Центральний фронтон головного чола знову прикрасила втрачена раніше скульптурна композиція “Милосердя і Правосуддя”, на балюстраді паркового фасаду з’явилися скульптури “Лев з кулею”. Повністю відновлено декоративну балюстраду з вазами, що увінчувала будівлю.

Впорядкували територію, вивчивши попередньо архівні плани, за основу поклали схвалений Растреллі в середині XVIII століття кресленик. За матеріал при мощенні головного плацу правив граніт з червонястим відтінком, при мощенні паркової території – граніт і цегла-клінкер. Ці матеріали характерні для доби ренесансу й бароко. Територію прикрасили фонтани, викладені з ясно-сірого мармуру, а також парні скульптури уславленого французького майстра XVIII століття Ж.Пігаля (копії із збережених у музеях оригіналів). Відтворили, а подекуди відновили давню огорожу.

Внаслідок виконаних реставраційних робіт історичне й художнє значення пам’ятки відновлено, її конструкції зміцнено.

Джерело: Пам’ятки України, 1994 р., № 3-6, с. 46 – 49.

Вкладені елементи

Головний фасад
Головний фасад
Головний фасад
Головний фасад
Інтер’єр зали
Інтер’єр зали
Біла зала
Біла зала
Інтер’єр
Інтер’єр

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 260

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.