Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації.

Грушевського вул.

1999 р. Звід пам’яток Києва

Грушевського Михайла вулиця, 18 – 20 ст.

(архіт., іст., містобуд.).

Планувальна вісь і головна транспортна артерія історичного району Липки. З’єднує Європейську й Арсенальну площі. На відрізку від вул. Хрещатик до вул. Садової має значний підйом. З непарного боку вздовж Печерського узвишшя розкинулися парки – Хрещатий (кол. Купецький сад), Міський сад (кол. Царський) та Маріїнський, які надають вулиці особливого архітектурно-ландшафтного характеру. З 1-ї пол. 19 ст. разом з Володимирським узвозом і вул. Сагайдачного називалася вул. Олександрівською, з 1919 р. – вул. Революції. В 1934 р. названа на честь радянського партійного і державного діяча С. Кірова. До 1955 р. до складу вулиці входив також Музейний пров. В 1991 р. її перейменовано на пошанування визначного історика, громадського і політичного діяча Грушевського Михайла Сергійовича (1866 – 1934).

Відома з 16 ст. як частина старого шляху від Подолу до Києво-Печерської лаври, що проходив через лісові хащі уздовж т. зв. Довгої ниви, яка належала Пустинно-Миколаївському монастиреві. У серед. 18 ст. за розпорядженням імператриці Єлизавети Петрівни при дорозі було закладено парк і зведено Царський палац (№ 5-а, арх. Б.-Ф. Растреллі). У кін. 18 ст. за Катерини II розроблено проект планування Палацової частини міста, який визначив трасування верхнього відрізка вулиці. Тут намічалося створення нового загальноміського центру – у південній частині великого плацу, перед Царським палацом збудовано Присутствені місця (розібрано у 1850-х pp. у зв’язку з будівництвом Київської фортеці), планувалося спорудження Володимирського собору (не реалізовано). Остаточно прокладена вулиця за генерал-губернатора В. Левашова (1833 – 36), який здійснив реалізацію планування усього району.

На поч. 19 ст. визначився функціональний характер Липок як аристократично-адміністративного району міста. Прикладом забудови цього періоду є єдиний уцілілий дворянський особняк (№ 14). У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. садиби родової аристократії поступово витісняються вирішеними у різних історичних стилях особняками представників торговельного і промислового капіталу (№ 18/2, 20, 22) та багатоквартирними прибутковими житловими будинками (№ 16). Після відновлення Царського палацу (1870 р., арх. К. Маєвський) на місці кол. Двірцевого плацу закладено Маріїнський парк, збудовано прилеглі палацові служби (№ 7 – контора Удільного відомства). По осі вул. Липської в 1888 – 89 рр. за проектом арх. В. Ніколаева споруджено церкву св. Олександра Невського (розібрана у 1930-х pp.). В 1887 р. за проектом арх. В. Ніколаєва збудовано пожежне депо з каланчею Палацової частини міста (на місці теперішнього готелю «Київ»).

На поч. 20 ст. ансамбль вулиці поповнився значними громадськими спорудами: Музеєм старожитностей і мистецтв (№ 6, архітектори П. Бойцов, В. Городецький), Міською публічною бібліотекою (№ 1, архітектори О. Кривошеєв, З. Клаве), Військовою школою (№ 30/1, архітектори В. Кричевський, В. Пєщанський; в 1931 р. добудована арх. Й. Каракісом). З 1920-х pp. у Липках розгорнулося житлове будівництво. На місці зруйнованих під час громадянської війни будівель садиби киянки Мосоловоі споруджено 118-квартирний житловий комплекс для працівників заводу «Арсенал» у стилі конструктивізму (№ 28/2, арх. М. Анічкін, інж. Л. Толтус).

Після постанови ВУЦВК від 1934 р. про перенесення столиці України з Харкова до Києва вулиця набула характеру урядового центру. На ній з’являються визначні твори радянської архітектури – будинки Ради Народних Комісарів УРСР (№ 12/2, архітектори І. Фомін, П. Абросимов) і Верховної Ради УРСР (№ 5, арх. В. Заболотний), а також житловий будинок для працівників ЦК КП(б)У (№ 9, арх. О. Бекетов). У нижній частині вулиці вдало вписався у ландшафт стадіон «Динамо» (№ 3, арх. В. Осьмак та ін.). Усі ці споруди вирішено у стилі радянського неокласицизму.

Повоєнний період представлено скромним за архітектурою будинком Секції суспільних наук АН УРСР (№ 4) і характерним для архітектури 1950-х pp. житловим будинком № 34. У 1973 р. ансамбль вулиці поповнився двадцятиповерховим готелем «Київ», який разом з будинком Кабінету Міністрів України відіграє активну роль у силуеті Києва (арх. І. Іванов та ін.). Пам’ятками архітектури є будинки № 1, 5, 5-а, 6, 9, 12/2, 14, 16, 18/2, 20, 22, 28/2, 30/1, 32. Для вул. М. Грушевського характерне ансамблеве вирішення багатьох її ділянок, тісний зв’язок з природним ландшафтом.

Більшість будинків має значну історико-культурну цінність. Насамперед це стосується Маріїнського палацу (№ 5-а) – визначної пам’ятки архітектури та історії, що був свідком багатьох подій протягом 18 – 20 ст , у т. ч. доби української революції і громадянської війни. Пам’ятками державного устрою і суспільного життя є також будинки Ради Народних Комісарів (№ 12/2), Верховної Ради УРСР (№ 5), в якому 24 серпня 1991 р. було прийнято Акт про незалежність України, командувача КВО (№ 32), де проживали у різний час М. Драгомиров, І. Дубовий, Г. Жуков, М. Кирпонос, С. Тимошенко, І.Федько, Й. Якір, Київського художньо-промислового і наукового музею (№ 6), що був відомим українським культурним осередком, військової школи (№ 30/1) та ін. На вулиці міститься споруда інститутів Секції суспільних наук НАН України (№ 4), в яких працювали видатні вчені, та житлові будинки, пов’язані з життям та діяльністю відомих діячів культури Марка Вовчка (№ 7), М.Е.Мандельштамма і М. Бердяева (№ 8/16), Г. Майбороди (№ 16) та ін. До пам’яток історії та архітектури належать Хрещатий, Маріїнський та Міський парки, монументального мистецтва – пам’ятник на могилі генерала Радянської армії М. Ватутіна (1948 р., ск. Є. Byчетич, арх. Я. Білопольський).

Борис Єрофалов, Тетяна Трегубова

Вулиці Києва. – К., 1995;

Геврик Т. Втрачені архітектурні пам’ятки Києва. – Нью-Йорк; К., 1991;

Захарченко М. М. Киев теперь и прежде. – К., 1888;

Київ: провідник. – К., 1930.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 332 – 333.

Вкладені елементи

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 332.
План забудови
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 332.
Перспектива вулиці

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 508

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.