Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації.

Грушевського вул.

1999 р. Звід пам’яток Києва

Грушевського Михайла вулиця, 18 – 20 ст.

(архіт., іст., містобуд.).

Планувальна вісь і головна транспортна артерія історичного району Липки. З’єднує Європейську й Арсенальну площі. На відрізку від вул. Хрещатик до вул. Садової має значний підйом. З непарного боку вздовж Печерського узвишшя розкинулися парки – Хрещатий (кол. Купецький сад), Міський сад (кол. Царський) та Маріїнський, які надають вулиці особливого архітектурно-ландшафтного характеру. З 1-ї пол. 19 ст. разом з Володимирським узвозом і вул. Сагайдачного називалася вул. Олександрівською, з 1919 р. – вул. Революції. В 1934 р. названа на честь радянського партійного і державного діяча С. Кірова. До 1955 р. до складу вулиці входив також Музейний пров. В 1991 р. її перейменовано на пошанування визначного історика, громадського і політичного діяча Грушевського Михайла Сергійовича (1866 – 1934).

Відома з 16 ст. як частина старого шляху від Подолу до Києво-Печерської лаври, що проходив через лісові хащі уздовж т. зв. Довгої ниви, яка належала Пустинно-Миколаївському монастиреві. У серед. 18 ст. за розпорядженням імператриці Єлизавети Петрівни при дорозі було закладено парк і зведено Царський палац (№ 5-а, арх. Б.-Ф. Растреллі). У кін. 18 ст. за Катерини II розроблено проект планування Палацової частини міста, який визначив трасування верхнього відрізка вулиці. Тут намічалося створення нового загальноміського центру – у південній частині великого плацу, перед Царським палацом збудовано Присутствені місця (розібрано у 1850-х pp. у зв’язку з будівництвом Київської фортеці), планувалося спорудження Володимирського собору (не реалізовано). Остаточно прокладена вулиця за генерал-губернатора В. Левашова (1833 – 36), який здійснив реалізацію планування усього району.

На поч. 19 ст. визначився функціональний характер Липок як аристократично-адміністративного району міста. Прикладом забудови цього періоду є єдиний уцілілий дворянський особняк (№ 14). У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. садиби родової аристократії поступово витісняються вирішеними у різних історичних стилях особняками представників торговельного і промислового капіталу (№ 18/2, 20, 22) та багатоквартирними прибутковими житловими будинками (№ 16). Після відновлення Царського палацу (1870 р., арх. К. Маєвський) на місці кол. Двірцевого плацу закладено Маріїнський парк, збудовано прилеглі палацові служби (№ 7 – контора Удільного відомства). По осі вул. Липської в 1888 – 89 рр. за проектом арх. В. Ніколаева споруджено церкву св. Олександра Невського (розібрана у 1930-х pp.). В 1887 р. за проектом арх. В. Ніколаєва збудовано пожежне депо з каланчею Палацової частини міста (на місці теперішнього готелю «Київ»).

На поч. 20 ст. ансамбль вулиці поповнився значними громадськими спорудами: Музеєм старожитностей і мистецтв (№ 6, архітектори П. Бойцов, В. Городецький), Міською публічною бібліотекою (№ 1, архітектори О. Кривошеєв, З. Клаве), Військовою школою (№ 30/1, архітектори В. Кричевський, В. Пєщанський; в 1931 р. добудована арх. Й. Каракісом). З 1920-х pp. у Липках розгорнулося житлове будівництво. На місці зруйнованих під час громадянської війни будівель садиби киянки Мосоловоі споруджено 118-квартирний житловий комплекс для працівників заводу «Арсенал» у стилі конструктивізму (№ 28/2, арх. М. Анічкін, інж. Л. Толтус).

Після постанови ВУЦВК від 1934 р. про перенесення столиці України з Харкова до Києва вулиця набула характеру урядового центру. На ній з’являються визначні твори радянської архітектури – будинки Ради Народних Комісарів УРСР (№ 12/2, архітектори І. Фомін, П. Абросимов) і Верховної Ради УРСР (№ 5, арх. В. Заболотний), а також житловий будинок для працівників ЦК КП(б)У (№ 9, арх. О. Бекетов). У нижній частині вулиці вдало вписався у ландшафт стадіон «Динамо» (№ 3, арх. В. Осьмак та ін.). Усі ці споруди вирішено у стилі радянського неокласицизму.

Повоєнний період представлено скромним за архітектурою будинком Секції суспільних наук АН УРСР (№ 4) і характерним для архітектури 1950-х pp. житловим будинком № 34. У 1973 р. ансамбль вулиці поповнився двадцятиповерховим готелем «Київ», який разом з будинком Кабінету Міністрів України відіграє активну роль у силуеті Києва (арх. І. Іванов та ін.). Пам’ятками архітектури є будинки № 1, 5, 5-а, 6, 9, 12/2, 14, 16, 18/2, 20, 22, 28/2, 30/1, 32. Для вул. М. Грушевського характерне ансамблеве вирішення багатьох її ділянок, тісний зв’язок з природним ландшафтом.

Більшість будинків має значну історико-культурну цінність. Насамперед це стосується Маріїнського палацу (№ 5-а) – визначної пам’ятки архітектури та історії, що був свідком багатьох подій протягом 18 – 20 ст , у т. ч. доби української революції і громадянської війни. Пам’ятками державного устрою і суспільного життя є також будинки Ради Народних Комісарів (№ 12/2), Верховної Ради УРСР (№ 5), в якому 24 серпня 1991 р. було прийнято Акт про незалежність України, командувача КВО (№ 32), де проживали у різний час М. Драгомиров, І. Дубовий, Г. Жуков, М. Кирпонос, С. Тимошенко, І.Федько, Й. Якір, Київського художньо-промислового і наукового музею (№ 6), що був відомим українським культурним осередком, військової школи (№ 30/1) та ін. На вулиці міститься споруда інститутів Секції суспільних наук НАН України (№ 4), в яких працювали видатні вчені, та житлові будинки, пов’язані з життям та діяльністю відомих діячів культури Марка Вовчка (№ 7), М.Е.Мандельштамма і М. Бердяева (№ 8/16), Г. Майбороди (№ 16) та ін. До пам’яток історії та архітектури належать Хрещатий, Маріїнський та Міський парки, монументального мистецтва – пам’ятник на могилі генерала Радянської армії М. Ватутіна (1948 р., ск. Є. Byчетич, арх. Я. Білопольський).

Борис Єрофалов, Тетяна Трегубова

Вулиці Києва. – К., 1995;

Геврик Т. Втрачені архітектурні пам’ятки Києва. – Нью-Йорк; К., 1991;

Захарченко М. М. Киев теперь и прежде. – К., 1888;

Київ: провідник. – К., 1930.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 332 – 333.

Вкладені елементи

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 332.
План забудови
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 332.
Перспектива вулиці

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 534

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.