Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

Спроби рекомпозиції споруд дитинця

Протягом усього 180-річного періоду наукових досліджень решток фундаментів Десятинної церкви не раз робилися спроби відтворити її імовірний вигляд [Реутов А. До проблеми реконструкції Десятинної церкви // Церква Богородиці… – С. 32 – 34]. Уже згадувався проект М. Єфимова. 1949 року архітектурно-проектну пропозицію щодо історичної реконструкції Десятинної церкви опублікував американський дослідник К. Конант, який утілив у ній своє розуміння вияву візантійських традицій в архітектурному образі давньоруського храму. Західну частину храму він не відновлював, уважаючи, що це пізніші прибудови. З опублікуванням у 1950 році матеріалів розкопок М. Каргера і появою нових праць українських археологів розпочався новий етап розроблення графічних рекомпозицій імовірного вигляду Десятинної церкви, їх запропонували О. Повстенко (1954 р.), Г. Корзухіна (1957 р.), Я. Пастернак (1961 p.), П. Раппопорт (1962 p.), M. Холостенко (1965, 1969 pp.), Г. Логвин (1978 р.), А. Реутов, Д. Сухов (1980 р.), Ю. Асеев (1982, 1986 (2 вар.) pp.), Н. Логвин (1988 р.), I. Красовський (2002 р.). Усі варіанти, маючи, природно, багато спільного, відрізняються між собою кількістю завершень, типом галерей (одно- або двоповерхові), визначеними етапами будівництва основної і західної частин храму, галерей тощо. Скажімо, О. Повстенко гадав, що первісно шестистовпний хрестово-банний храм з трьох боків оточували вузькі галереї, які згодом було розширено. Так само вважала й Г. Корзухіна. Тим часом М. Холостенко в проекті 1969 року подав структуру Десятинної церкви як хрестово-банну базиліку з широкими притворами й відкритими одноповерховими галереями з північного й південного боків. На його думку, Десятинна церква була увінчана 16-ма верхами діаметром від 7 до 2 м.

Ю. Асєєв виконав три варіанти рекомпозиції Десятинної церкви (йому належить також рекомпозиція в’їзних веж дитинця). У першому варіанті показано двоповерхові галереї, а в другому й третьому – одноповерхові. Усі варіанти симетричні й мають п’яти-семибанні завершення. Близька до них проектна пропозиція Г. Логвина, але він розмістив у наріжних частинах не дві, а одну башту, і сполучив церкву переходом з палацом, що стояв поряд. Цікава рекомпозиція Н.Логвин, яка вбачає в Десятинній церкві попередницю п’ятибанних храмів Києва [Логвин Н.Г. Первоначальный облик Десятинной церкви в Киеве // Древности славян и Руси. – Москва. 1988. – С. 32].

І. Красовський висловив міркування, що впродовж зведення Десятинної церкви реалізовувались дві моделі храму. Спочатку в 989 році передбачалося створити тривівтарний, тринефний храм із притвором з півдня й півночі. Будівлю оточували відкриті галереї з симетричним розміщенням сходів у притворі. Одначе в процесі будівництва 991 року прийнято нову модель храму, в основі якої була збережена дотепер основна частина храму, а прибудови з трьох боків значно розширено, щоб отримати потрібні додаткові приміщення. Автор цієї реконутрукції твердить, що храм мав 15 верхів [Красовский И.С. Реконструкция архитектурного облика Десятинной церкви // Археологія. – 2002. – № 4. – С. 98 – 107; Він же. Реконструкция плана фундаментов Десятинной церкви в Киеве // Советская археология. – 1984. – № 3. – С. 185; Він же. О плане Десятинной церкви в Киеве // Российская археология. – 1998. – № 3. – С. 149 – 156].

Найбільш спірним у відтворенні образу Десятинної церкви є її завершення. Відомий дослідник візантійської і давньоруської архітектури О. Комеч, аналізуючи її план, відзначав, що „можна впевнено говорити про багатоверхість храму, а конкретно про його п’яти- або семикупольність” [Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца X – начала XII вв: Византийское наследие и становление самостоятельной традиции. – Москва, 1987. – С.76]. Але питання завершень може дістати науково обгрунтоване розв’язання – виходячи з того, що як у Візантії, так і в Київській Русі храмобудування провадилося на основі церковних традицій з використанням храмових зразків християнського зодчества, які відповідали вимогам канонічне зумовленого увященнодійства – відправлення божественної літургії та інших служб, а канонічні традиції будови храмів відображені у творах отців церкви й у світській архітектурно-мистецькій літературі [Православные храмы. – Москва, 2004. – Т. 1. – С. 14 – 29]. Методи будівництва, зокрема система пропорціювання. втілювані в споруджуваних храмах художньо-сакральні образи й ідеї, прийоми художнього оздоблення їх – усе це досконало розроблзно й канонізовано візантійською школою храмобудування, яка своєю чергою‘успадкужала основні засади храмобудування від Стародавнього Риму [Брунов Н.И. Византийская архитектура // Всемирная история архитектуры. – Москва, 1966. – Т. 3. – С. 16 – 160]. І все це використали грецькі майстри й русичі, зводячи Десятинну цеткву.

Наші знання про початковий етап становлення зодчества й формування художньої культури стародавнього Києва значно збагатила ціла низка досліджень, виконаних і опублікованих у другій половкні XX століття. Частина з них безпосередньо пов‛язана з проблемдтикою Десятинної церкви. 1996 року видано багатоілюстрований збірник наукових праць „Церква Богородиці Десятинна в Києві”, приурочений до 1000-ліття освячення храму. Як зауважує П. Толочко в передмові до цього видання, “після виходу в світ грунтовних архітектурно-мистецтвознавчих досліджень М. К. Каргера, М. І. Брунова, М. В. Холостенка, Ю. С. Асеева, Г. Н. Логвина знання про Десятинну церкву стали значно глибшими. І все ж, адекватний її історичний і архітектурно-мистецький образ ще належить відтворити” [Толочко П. [Передмова] // Церква Богородиці… – С.9]. Ю. Асеев з певністю стверджує, що ,,уявити образ церкви, аналізуючи всі відомості про неї, цілком можливо” [Асеев Ю. Зазнач. праця. – С.31].

На наш погляд, найпереконливіший характер має історична реконструкція Десятинної церкви, яку виконав саме цей відомий дослідник історії архітектури Київської Русі. Гадаємо, на основі пропозицій Ю. Асеева і з урахуванням графічних реконструкцій Н. Логвин та аналітичних досліджень І. Красовського можна з високою мірою вірогідності визначити первісний вигляд Десятинної церкви. При цьому варто взяти до уваги й думку деяких інших дослідників, зокрема щодо прототипів цієї церкви. Так, О.Комеч, наголошуючи велике значення візантійської спадщини в розвитку архітектури Київської Русі, вважає, що при будівництві Десятинної церкви за зразок (присвята, тип, функція) було взято Фароську церкву Богородиці Великого палацу в Константинополі, а також указує на інші можливі візантійські прототипи. Він підкреслює, що визначальними на початковому етапі становлення нового архітектурного мистецтва Русі були канонічні традиції столичної школи мистецтва Візантії. При цьому застерігає, що немає жодних підстав говорити про прямі малоазійські, болгаро-моравські, кавказькі чи романські впливи на давньоруське зодчество, відзначаючи водночас безперечні опосередковані взаємовпливи традицій християнського світу і внутрішню спорідненість між художньою культурою Русі, Сходу й країн Західної Європи [Комеч А.И. Зазнач. праця. – С. 176]. Водночас Ю. Асєєв відзначив, що слов’янські традиції були базовими в художніх уявленнях давньоруських будівничих.

Треба також зазначити, що встановлення на науковій основі первісного вигляду Десятинної церкви слід розуміти не як абстрактну проблему, це, крім іншого, – важлива передумова фахового розв’язання історико-культурологічного питання – визначення найдоцільніших у даному разі практичних пам’яткоохоронних заходів.