Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2010 р. Остання облога Десятинної церкви

Настя Мельниченко

Дата: 26.11.2010

Церква Богородиці, більше відома як Десятинна, свого часу була унікальною спорудою: перший кам’яний храм Київської Русі, збудований грецькими майстрами, який не мав аналогів ні у Візантії, ні на слов’янських землях. Вона була символом єднання, нової віри і величі. Символом, єдиним для всього народу. Збудована Володимиром Святославовичем у 10 ст, церква була найкрасивішою спорудою того часу.

Зараз від неї лишилися тільки фундаменти, фрагменти мозаїки, підлоги, фресок. Однак ці знахідки розкривають картину життя і мислення середньовічних русинів, і є невід’ємною частиною як нашого, так і світового культурного спадку. Нерозуміння цього – це все одно, що назвати Стоунхедж «купкою каміння» і запропонувати збудувати на його місці щось нове, сучасне.

Однак у випадку із Десятинною, українській владі така пропозиція не видається абсурдною. Збереження наявних археологічних об’єктів і їх якнайкраща презентація за допомогою музею наче й нікого не цікавить. Натомість в черговий раз виникає ситуація, коли Десятинну намагаються «відродити» і віддати послідовникам певної конфесії, при цьому вкравши якомога більше грошей. Будівництво нової церкви зруйнує залишки древнього храму, як і відгомонів середньовічного життя навколо.

Ця споруда не матиме відношення ні до давньої архітектури (адже ніхто не знає, як церква виглядала насправді), ні до культури (бо всі культурні залишки буде знищено), ні, тим паче, до єднання. Реанімований проект відбудови «Десятинки» – лиш чергова забаганка політиків догодити Старшому братові в лиці церкви Московського патріархату.

Ситуація сьогодні

Гуляючи на плацу перед Історичним музеєм, цікаві намагаються зазирнути за дощану зелену огорожу, що своїм незграбним виглядом псує всю красу Старокиївської гори. Ця огорожа незмінно стоїть тут вже років 5. Тільки зараз навколо ходять люди з приладами і щось заміряють, звіряються зі схемами. Готується будівництво.

За парканом заховані розкопки Десятинної церкви. Величезні ями, купи землі, там-сям розкидане якесь залізяччя. Реалії української археології зовсім не схожі на те, що показують про західних науковців по телевізору. Найбільше гнітить покорчена захисна споруда, що наче має рятувати середньовічні фундаменти від негоди. Однак прозорий дах її давно проламаний, основи поржавіли. Ця споруда давно нічого не захищає, а лиш заважає працювати, упираючись стовпами у потенційні місця розкопок.

На території двоє археологів. Один з них розчищає стародавній рів, інший піднімається для розмови. Надворі зимно, і науковці рятуються, як можуть: утеплюються, обмотують поперек. Вони сприймають мій прихід з інтересом, але без надії. Мовляв, багато хто приходив, а толку?

Анамнез проблеми

До місця із залишками Десятинної церкви інтерес почав виникати ще у 2000 році, за часів Л. Кучми, коли зринули перші думки про «відбудову» і з’явилося відповідне розпорядження «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві». У ньому йшлося про необхідність відродження Десятинної як «символу давньоукраїнської державності» у відповідь на звернення засновників благодійного фонду «Відродження десятинної церкви».

Але у 2000 одразу виникла низка питань, які неможливо було оминути увагою: чи впишеться церква у архітектурний ландшафт? Якому патріархату належить віддати церкву? Чи не завдасть поспішне будівництво шкоди археології, адже вся Старокиївська гора є багатошаровою археологічною пам’яткою?

У 2004 році Л. Кучма видає наступне розпорядження «Про музеєфікацію залишків церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві». Хоч ідею реалізувати не вдалося, за неї у лютому 2005 взявся вже Віктор Ющенко, а також екс-мер столиці О. Омельченко, вирішивши будувати церкву «за два роки». Передбачалося, що вартість проекту становитиме 90 млн грн., але це буде не відбудова, а нове будівництво з мотивами візантійської архітектури.

Тоді Інститут Археології написав офіційного листа до влади, в якому переконував, що краще пам’ятку не чіпати. Науковці розуміли, що у землі залишки збережуться краще, а розкопки можуть знищити унікальну пам’ятку.

Однак у березні 2005 року було прийнято розпорядження про дослідження Десятинної церкви. Тоді про будівництво нової церкви йшлося з обережністю і скоріше між рядків. Натомість Інституту Археології доручили за результатами дослідження зробити фаховий висновок про подальшу долю Десятинної і вирішити, чи доцільно проводити музеєфікацію і будівництво нової споруди.

Саме так у 2005 році розпочала свою роботу архітектурно-археологічна експедиція під керівництвом Гліба Івакіна. Перші два роки уряд і навіть міський бюджет фінансував роботу, хоч і «по факту» виконаних робіт.

У ході розкопок перших років стало зрозуміло, що ні про яке нове будівництво йтися не може. У цьому науковцям, а також громадськості, вдалося переконати навіть президента Віктора Ющенка, який визнав, що мусить скасувати будівництво через категоричний спротив громадськості. В ці перші роки інтерес до розкопок був значний, однак з часом залишки Десятинної наче й перестали бути комусь потрібні.

Віталій Козюба, керівник Володимирського загону архітектурно-археологічної експедиції Інституту Археології, розповідає: «Починаючи з 2007 і по 2010 рік жодної копійки фінансування розкопок не було. Співробітники інституту безкоштовно приходять працювати, і плюс студенти, яких влітку нам безкоштовно присилають на практику. Ось цими силами ми продовжуємо дослідження». Саме так. За останні кілька років, попри гучні розпорядження і шестизначні суми, на дослідження пам’ятки де факто було потрачено нуль.

Площа розкопок Десятинної значна, але вже кілька років поспіль там працюють лише пару ентузіастів. «У нас так виходить: одна людина копає, чистить поховання, об’єкти вибирає, фотографує, малює, ці матеріали заносить до камеральної обробки. Одна аспірантка обробляє цю масу матеріалу. А ось той же звіт науковий вже нема кому робити, бо це ж треба таблиці, ілюстрації. Але ж головне завдання досліджень, в тому числі й археологічних, це отримання інформації і якісна її подача.

Археологія це унікальна наука, яка досліджуючи знищує об’єкт дослідження. Один раз розкопаний культурний шар вдруге розкопати неможливо. І тому дуже актуальним є питання фахового, якісного дослідження, щоб мінімум втратити інформації і максимум її залучити до обігу», – нарікає Козюба.

І ось з приходом до влади Віктора Януковича питання Десятинної церкви постало з новою силою, тільки тепер за цим питанням стоять явні інтереси УПЦ МП. Віталій Козюба розповідає про відносини із сусідами по горі – працівниками незаконно встановленої каплички, яка згодом оголосила себе “монастирем”: «Цей Московський патріархат, заклавши свою церкву, вирішив, вочевидь, застовпити місце.

Ще в ті часи вони казали: «Ось коли наші прийдуть до влади!», то, мовляв, ми зможемо «розвернутися». І навіть були такі розмови: «Держава вам не платить, так давайте ми вам заплатимо, і ви якісно все зробите. І вам буде добре, бо отримаєте гроші, і нам буде добре, бо ми отримаємо ділянку у своє користування». Звичайно ж, такі бартери абсолютно сумнівні і на них ніхто не йшов».

«Десятинка» і математика

Окрім питань культурних та конфесійних, над колишнім місцем розташування церкви Богородиці постало чимало питань фінансових. На археологічні дослідження, музеєфікацію, відновлення церкви постійно на папері виділяються значні кошти, однак за призначенням вони з невідомих причин не доходять.

Ще у 2005 році були виділені кошти на «музеєфікацію» пам’ятки, і ці кошти мали піти на Укрпроектреставрацію – організацію, яка займалася псевдоісторичною відбудовою Михайлівського та Успенського соборів, а також церкви Пирогощі. Якщо навіть оминути те, що музеєфікація має на увазі створення доступного будь-кому музею, де можна оглянути історичні експонати, натомість же названі вище собори та церкви набули виключно культового призначення, постає заплутане питання щодо засвоєння виділених організації грошей.

У перший рік, за словами старшого наукового співробітника Інституту Археології Олексія Комара, дослідника Десятинної церкви і працівника експедиції, урядом було виділено 7,5 млн грн. На другий рік з’явилася інформація, що було виділено ще 8 млн грн.. Тобто 15,5 млн гривень якимсь чином мусили б іти на роботи із залишками Десятинної.

Укрпроектреставрація запросила 5 млн за роботу на об’єкті. З них 300 тисяч пішло на проектування ангару, у 600 обійшлася сама споруда. Роботу археологів за два роки оцінили у мільйон гривень. За власне свою частину роботи – нагнати техніку, спорудити зелений паркан – організація попросила 3 млн. Склавши цифри докупи, виходить, що з 15,5 мільйонів десять десь зникли. Що найцікавіше, за словами Олексія Комара, археологам Укрпроектреставрація платила з власних коштів, тож цілком може бути, що навіть цих 5 млн від уряду отримано не було.

У 2010 році виходить два розпорядження щодо виділення коштів на роботи на Десятинці. Перше вийшло на початку року, і мало на меті оплатити, нарешті, роботу археологів, а також профінансувати музеєфікацію. Однак влітку був секвестр бюджету, і постанова нібито втратила силу. Друга хвиля у напрямку робіт на Десятинній церкві за правління Януковича почалася восени, коли 8 вересня Кабмін видав Розпорядження № 1790-р, згідно з яким виділяється 13 млн 400 тис грн. “для проведення археологічних досліджень та музеєфікації залишків фундаментів Десятинної церкви”.

Станом на жовтень місяць археологи, що працюють на об’єкті, не бачили ніяких документів з цього приводу, не кажучи вже про гроші. Про якісь рухи влади у бік Десятинки науковці дізнаються з розмов, чуток, преси. Зокрема, стало відомо, що освоїти гроші до 2011 року мусить Національний музей Історії України. Саме вони мають вирішити, яким чином буде демонтовано зруйнований «захист» і здійснено музеєфікацію.

Генеральний директор Музею історії Чайковський Сергій Михайлович підтвердив цю інформацію: «Ці кошти будуть освоєні у законодавчому полі, через тендер. У нас підготовлені всі матеріали до Мінекономіки, вирішується, розглядається, вивчається це питання. За той обсяг робіт, який буде виконано, будуть заплачені кошти». Однак з’ясувалося, що освоїти музей має зовсім не ту суму, яка фігурує у Розпорядженні.

За словами Чайковського, музею виділено лише близько мільйона гривень на роботи. На запитання, де ж решта коштів, директор відповів просто: «Не знаю, у держави спитайте». Але держава мовчить. Міністерство культури не відповіло на жодне із запитань, що стосувалися робіт на місці Десятинної церкви.

Таємнича музеєфікація

Питання, яке турбує чи не всіх причетних до питання Десятинки науковців – що саме мається на увазі під «музеєфікацією», так щедро проплаченою державою? Згідно із законом «Про охорону культурної спадщини», музеєфікація визначається як «сукупність науково обґрунтованих заходів щодо приведення пам’яток історико-культурної спадщини у стан придатний для екскурсійного відвідування та ін. культурно-освітнього використання».

Тобто теоретично це має бути заклад, куди може зайти людина незалежно від віри, раси, національності, статі, форми одягу чи стану місячного циклу. Що аж ніяк не вписується у правила відвідин церков деяких конфесій.

Віталій Козюба розповів, яким бачать музей Десятинної церкви археологи: «Нормальна людина розуміє під «музеєфікацією» створення музею. Наша мрія – щоб тут зробили музей європейського рівня, музей Десятинної церкви, щоб люди приходили, бачили фундаменти і експозицію. Матеріал багатющий і страшенно різноманітний: це і мистецтво, і архітектура давньої Русі, і язичницькі поховання; це і пізньосередньовічна Десятинна».

Однак до учасників експедиції дійшла інформація про інше бачення «музеєфікації». Під нею мають на увазі нульовий, підготовчий цикл для спорудження церкви для УПЦ МП. В уявленні тих, хто проштовхує проект, це виглядає так: по периметру церкви ззовні і всередині ставляться кілька десятків масивних колон, для чого пробурюється земля, заливається бетон. Зверху буде покладено бетонну плиту, яка в подальшому стане основою під церкву. Все, що лишиться під плитою – музей.

Сергій Чайковський обережно погоджується із таким проектом: «Ну треба ж якось музеєфікувати. Я так передбачаю, що таким чином буде створено приміщення для музею». Однак археологи мають до такого проекту купу запитань і зауважень, починаючи з того, що створення музею вимагає дотримання ряду вимог: до приміщення, температури, вологості, світла. Чи зможе підвальне приміщення церкви відповідати цим вимогам? Навряд.

Наступні питання, які випливають з подібного «проекту»: Яке відношення музеєфікація має до будівництва церкви зверху? Чому церква (або навіть лиш підмурок) будується за державні кошти? Якщо ж взяти проблеми суто культурно-археологічні, то, за словами В. Козюби, дослідники не копали фундаменти саме під будівництво, а розкопували там, де було зручно.

«Під будівництво треба окремо досліджувати, щоби ми знали, можна вбивати палю чи ні. Ви бачите, уже жовтень місяць, нам дуже важко працювати. Ми зціпивши зуби працюємо, бо дуже холодно. А у листопаді-грудні лежатиме сніг, і копати буде просто неможливо. Постає питання, як це буде: без археології почнеться будівництво з руйнації культурного шару? Вони нам кажуть, що до кінця року ці гроші мають бути освоєні: палі стояти, і ця плита вкривати».

Цікавим є те, що у цій справі майже нічого не робиться відкрито. На запитання, хто саме приходить з адміністрації президента і з’ясовує питання щодо Десятинки, прозвучала відповідь: «Знаєте, ці люди – вони шифруються. Це приходить якийсь наглядач від адміністрації президента. Кухаренко цим займався, а зараз він заарештований за хабарі. Ці люди себе не афішують».

Керівник експедиції, заступник директора Інституту археології НАН Гліб Івакін також розповідає про таємничий характер “справи з Десятинною”. На руках у археологів юридичних документів не так вже й багато: постанова кабміну, доручення міністерства культури про необхідність дослідження та музеєфікації залишків, доручення для Історичного музею. Однак занадто багато знаків питання: хто замовник “музеєфікації”, хто відповідальний, на якому рівні і хто підписує і затверджує проект?

“Для цього повинні бути визначені конкретні організації – офіційні, затверджені, з печаткою. Але проектанти міняються весь час, виконавці теж, тому наразі зовсім не відомо, хто буде реалізовувати проект і як? Тому я й кажу – спочатку затвердити відповідальних осіб, після того розробити проект, навести порядок… Потрібно декілька проектів музею. Спочатку розробити концепцію, визначити: там будуть лежати речі, чи тільки копії? Лежати тільки каміння, або ми покладемо і знахідки? А від цього залежить – чи будуть там люди сидіти, яке буде повітря – все треба вирішувати” – розповідає Гліб Юрієвич.

Створення нормального музею наразі у такі короткі терміни неможливе. Навіть якщо відкинути питання щодо спорудження церкви для УПЦ МП, а лишити тільки створення музею як такого, то за пару місяців археологам слід закінчити дослідження (що в умовах холодів нереально), треба попрацювати музейникам, реставраторам (а в Україні у реставраторів просто нема досвіду консервації фундаментів), проектувальникам…

“У цьому всьому видна недбалість до підходу, коли дали команду, а продумати, як це зробити грамотно і логічно – не можуть. І ось на даному етапі сюди приходять якісь незнайомі люди, дивляться, радяться: будемо те робити, будемо скважини бурити 70 метрові, геологію вивчати, щоб воно не поїхало… Якщо почнеться все тут поспіхом, це буде чергова катастрофа і втрата пам’ятки навіть не національного, а міжнародного значення”, – переконаний В. Козюба.

Попри те, що останні роки розкопки на Десятинній не фінансувалися, а здійснювалися тільки силами кількох археологів-ентузіастів, знахідки, зроблені під час дослідження, є неоціненними. Ще у 2005 році скептики стверджували, що навряд чи можна знайти щось нове на об’єкті, котрий стільки разів було копано-перекопано: і у 19 ст, і на початку 20, і перед війною.

Здавалося б, після фундаментальної публікації М. Каргера у «Стародавньому Києві» нічого вже не можна знайти, однак, як з’ясувалося, лишилися ділянки, які ще не були розкопані, або ж були досліджені недостатньо. Було знайдено багато речей, що стосуються архітектури Десятинної церкви, великий пласт матеріалу язичницького часу тощо. За словами Гліба Івакіна, найціннішою знахідкою археологи вважають фрески 10 ст. Знайдений фрагмент є найбільшим за останні 200 років.

За словами археологів, знахідки могли б послугувати чудовим матеріалом для багатої експозиції, яка б стосувалася не лише церкви Богородиці, а й історії Києва загалом. Але чи буде існувати такий музей хоч колись? Питання риторичне, відповідь цілком передбачувана: доки є що і як красти – все буде украдено. І доки політика з церквою так тісно переплелися, ні про яку «культурну спадщину» не йтиметься.

Гліб Івакін:

Тут неможливе велике будівництво. Бо практично вся ця свята гора, а свята гора – це не тільки Десятинка – вона буде знищена. Так чи інакше, при будівництві прокладатимуться якісь комунікації, будуть копатися траншеї… Будь-яке велике будівництво – це нищення. Хай навіть робити якнайобережніше. Ми проговорювали цю ідею з московським патріархатом, з парафіяльним архітектурним відділом – не певен, що це саме так називається. І начебто там теж розуміють, що велике будівництво ні до чого.

Можна зробити музей, музей треба робити на європейському рівні, а зверху можна поставити, щонайбільш, щось символічне. Куклію якусь невеличку… Цього достатньо, аби провести там якусь службу, молебень… Але у нас є побоювання, що хоч у жодному офіційному документі про це не йдеться, але всі зацікавлені від влади думають: Ага, ми побудуємо тут музей, зверху якусь плиту величезну зробимо, а зверху відгрохаємо собі собор. Ідеї такі подають президент, прем’єр, які ситуації абсолютно не розуміють цієї ситуації, бо не знають деталей.