2008 р. «Німці не тільки руйнували, але й будували Київ»

Наталія Зінченко

Дата: 13.08.2008

Усім відомо, що протягом століть у нашій столиці проживало багато німців, але після фашистської окупації про досягнення німецьких вчених, діячів культури та архітектури перестали говорити…. Наприклад, випускниця НМАУ ім. П. Чайковського Тетяна Поспєлова не знала, що вчилася в приміщенні, в якому раніше знаходився готель «Континенталь», побудований німецькими архітекторами Шлейфером та Браутманом, але в пам’яті залишилося стійке переконання, що Хрещатик під час Другої світової війни зруйнували… фашисти (а не радянські війська, коли відступали з Києва, як було насправді).

Історією німецьких громад в Україні та київських німців зокрема Поспєлова зацікавилася після того, як переїхала жити до Німеччини. Там, у місті Альтенбурзі (Тюрінгія), віолончелістка створила та очолила спілку сприяння культурам «Ренесанс». За багаторічну та плідну роботу на цьому терені Тетяні Поспєловій міністр-президент Тюрінгії Дітер Альтхаус вручив золоту медаль та почесну грамоту.

Декілька років Тетяна виношувала ідею створити виставку про німців, які зробили свій внесок у архітектуру Києва. Для цього вона приїжджала в українську столицю, з головою поринала в архівні пошуки. Власне її робота над проектом, який перетворився на справжнє дослідження, розпочалася ще в Німеччині. Як розповідає Поспєлова, їй вдалося знайти багато дуже цікавих матеріалів.

Напевно, не всі кияни знають, що на першому поверсі будівлі, де колись знаходилася колегія Павла Галагана, нині функціонує Музей літератури України, а під час війни там була стайня; або про те, що на Аскольдовій могилі у часи окупації ховали вищий командний склад Вермахту…

– Виставка «Історія німців у Києві» відкриється в Альтенбурзі в приміщенні Ландратсамт 30 вересня, – розповіла «Дню» Тетяна Поспєлова. – Саме цього дня 155 років тому в Києві відкрили пам’ятник князю Володимиру, хрестителю Київської Русі (в проекті цього монумента брав участь німець – академік Клодт фон Юргенсбург). В експозиції виставки представлятимуться стенди з історією розвитку німецької громади в Україні: портрети німецьких вчених, професорів університету, діячів культури та мистецтва, малюнки та фотографії споруд, побудованих німецькими архітекторами, монументи, створені німецькими скульпторами.

Ми з японською піаністкою Масако Катано-Дорш взяли на себе музичний супровід виставки. Виконаємо твори Глієра, Блуменфельда, Баха та Регера. Плануємо, що наша виставка буде демонструватися в багатьох містах Німеччини. Зараз ведуться переговори з Посольством Німеччини в Україні та Інститутом Гете про те, щоб закриття виставки відбулося в одній із столичних галерей Києва.

– Тетяно, ви вивчали архіви й напевно знаєте, коли почалася історія німців в Україні?

– На початку XVIII століття в Києві вже існувала німецька громада, яка нараховувала близько 200 людей. У районі нинішньої Бессарабської площі в 90-х роках XVIII століття було відкрито німецьке кладовище. Але в 1812 році його перенесли до іншого місця. Архівні документи свідчать, що німці з’явилися в Києві ще в XVII столітті. А коли Російська імператриця Катерина II (німкеня за походженням) видала указ, у якому йшлося про те, що «кожному дозволено в імперію нашу в’їжджати», до Києва потягнувся натовп переселенців із Європи, серед яких було багато етнічних німців (їх приваблювало те, що за законами Катерини вони могли відкривати свою справу та не платити податки)…

– Хто з відомих особистостей жив у нашому місті?

– Багато хто. Назву декілька імен. З 1914 по 1920 роки ректором Київської консерваторії був легендарний діяч музичної культури, композитор, диригент, педагог Рейнгольд Моріцович Глієр (нині його ім’я носить Київське державне вище музичне училище). До речі, його батько (Ернест Моріц Глієр), уродженець Саксонії, був майстром валторн. Спочатку він працював у музичній майстерні В. Корчака, а потім сам став власником майстерні мідних та дерев’яних духових інструментів.

Для Києва багато що зробив рід Бунге, який походить зі Східної Прусії. Георг Фрідріх Бунге – хімік, ботанік, фармацевт – заснував Евангелійно-лютеранську громаду в Києві, відкрив аптеку, першу в місті та краї. Зараз там функціонує Музей-аптека. З восьми його синів п’ятеро стали медикам. Сучасники Київську садибу Бунге порівнювали з Петербурзькою кунсткамерою. Там було багато зібраних та виготовлених власноруч речей – барометри, термометри, медалі, токарні роботи та досліди з електрики. Онук Бунге тридцять років був професором, тричі його обирали ректором Київського університету.

Залишилося в історії міста і ім’я пастиря лютеранської церкви Граля. 1787 року, коли Катерина II відвідала Київ, вона оцінила роботу та навіть призначила йому від скарбниці платню в розмірі 300 карбованців. На київських Липках проживала княгиня С. Віктенштейн, яка зіграла важливу роль у житті знаменитого композитора Ференца Ліста.

– Які будівлі та споруди створили німці?

– Їх дуже багато. Наприклад, Володимирський собор – проект архітектора Івана Штрома, (всі інженерні роботи та розрахунки зробив професор, архітектор, інженер Беренгардт). Йому також належить проект будівлі Міністерства оборони України, колишній Кадетський корпус. На фото – колишній ресторан “Лейпціг”

1731 року до Києва приїхав архітектор Йохан Готфрід Шедель. Він реконструював головну дзвіницю Софійського собору, вежу та галерею церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври та Кловський палац, де зараз розмістився Верховний суд України. Але найбільш знаменита його споруда – Лаврська дзвіниця, побудована 1744 року, й досі найбільша в Європі. Її висота 96 м 52 см. Шедель також реконструював будинок митрополита в Софійському соборі. А в Києво-Печерській лаврі побудовано покої митрополита за проектом німецького архітектора Гільмера.

У Воздвиженській церкві (ближні печери Лаври) в 1769 році німецький різбяр та художник Карл Шверін виготував триярусний іконостас, написав лики святих та ікону «Воздвиження».

– Тож, величі багатьох православних святинь ми також зобов’язані німцям?

– І не тільки православних. Дзвіницю грецького монастиря в стилі модерн на Подолі проектував в 1915 році архітектор А. Ейснер. Звичайно ж, лютеранську церкву в готичному стилі на вулиці Графській (зараз Лютеранській, 22), створювали в 1856 році німецькі архітектори Іван Штром та Павло Шлейфер. Вони ж побудували поряд притулок для бідних прихожан – двоповерхова будівля, яка після реконструкції стала чотириповерховою, а ще Катеринівське училище та гімназію.

На цій самій вулиці (зараз Лютеранська, 23) архітектор Едуард Браутман в 1900 році спорудив особняк Аршавського, відомий городянам як «Будинок плачучої вдови» (на фото). А на теперішній вулиці Городецького в XIX столітті красувалися престижні будинки знатних киян, виконані в стилі «віденський модерн». 1886 року вулицю прикрасив будинок № 5, в якому любив збиратися тогочасний столичний бомонд. Цю будівлю також проектував німець Георгій Шлейфер.

– Елітарна ділянка в цьому районі належала професору київського університету Мегінгу. Його садиба мала прекрасний сад з алеями, які згодом стали вулицями. Після смерті Мегінга ділянку придбала домобудівна спілка, очолювана архітектором Г. Шредером. 1898 року Шлейфером та Браутманом там була побудована споруда Театру Соловцова на 1105 місць, зараз це Театр ім. І. Франка. Їм також належить проект будівлі готелю «Континенталь» (1895-1897 рр.), де пізніше було відкрито музичне училище, а згодом консерваторія, яка нині має статус Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. До речі, першими викладачами в консерваторії по класу фортепіано були також німці – Пфенінг та Клаус.

Архітектор Шилє реконструював Маріїнський палац, створений знаменитим італійцем Растреллі. За його проектом у 1863 році побудовано біржу (зараз будівля управління справами Кабінету Міністрів України, а в 1871 році – кращий приватний учбовий заклад – колегія Павла Галагана).

– Говорять, що «Мистецький арсенал» та ряд військових споруд також будували німці?

– Абсолютно вірно. 1788 року створив проект «Арсеналу» військовий інженер та архітектор Йохан Меллер. Ця будівля зараз є розсекреченою, її можна фотографувати. Я фотографувала її з дзвіниці Києво-Печерської лаври.

Інженер Готлебен проектував перетворення київських фортець на форти, а військовий інженер Струве в 1870 році почав будівництво залізничного мосту через Дніпро, першого в Росії на кесоновій основі. Він побудував у Києві внутрішню міську залізницю, вигравши в 1886 році конкурс на кращий проект. А в 1892 році на її базі відкрили трамвайну лінію (першу в царській Росії та другу в Європі).

Струве провів у місті водопровід, створив систему газового освітлення. Завдяки йому на вулицях Києва з’явилося більше ніж 500 ліхтарів. Потрібно зазначити, що архітектор прибув до нинішньої столиці України в чині штабс-капітана, а дослужився до генеральського чину.

Міську (нині Парламентську) бібліотеку розробив архітектор Е. Клаве. Комплекс будівель психіатричної клініки (лікарні Павлова) – інженер Гешвент. А в 1901 році І. Кітнер спроектував архітектурний ансамбль Політехнічного інституту, який складається з шести корпусів, виконаних у «романському стилі». Головний корпус має довжину 260 метрів.

1901 року академік архітектури В. Шретер здійснив розробку проекту Оперного театру на 1628 місць із прекрасною акустикою в стилі «французького ренесансу». Йому також належить проект Оперного театру в Дрездені.

За проектом Р. Ф. Мельцера створено Музей західного та східного мистецтва (зараз Музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків). А Бессарабку в стилі «українського модерну» побудував німець Г. Гай.

1939 року на дніпровських кручах підноситься будівля Міськкому компартії України, спроектована архітектором І. Лангбартом. Зараз тут знаходиться Міністерство закордонних справ України.

– А які відомі німецькі скульптори працювали в Києві?

– Передусім, це пам’ятник Великому князю Володимиру, про який я вже розповідала. Його створили архітектори Тон та Дональд-Малиновський та німецький скульптор Клод фон Юргенсбург. 1853-го вони розробили проект, а 1855 року встановили на Володимирській гірці монумент, який є символом Києва.

Бюст російському класику Олександру Пушкіну біля 5-ї гімназії (нині Університет транспорту), виготовлений до 100-річчя поета, належить Р. Р. Баху. І навіть пам’ятник Тарасу Шевченку, який встановлено біля Національного університету, проектували також німці. Скульптор Манізер та архітектор Левінсон виграли конкурс на споруду монумента Кобзарю.

До речі, пам’ятник Тарасу Григоровичу встановили на тому місці, де раніше стояла скульптура царю Миколі I, який відправив українського поета та художника в тривале заслання, що, погодьтеся, дуже символічно: на місці монумента тирану-сатрапу тепер височить великий Кобзар, з ім’ям якого символізується українська нація…

Джерело: “День”