Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави.

Загальні праці

1989 р. Республіканський скансен: проблеми…

Микола Ходаківський

При створенні експозиції Музею народної архітектури та побуту УРСР у Києві ставилося передовсім завдання показати пам’ятки в нерозривному поєднанні з іншими близькими до них зразками матеріальної та духовної культури, а також природним оточенням. Переважну кількість споруд до музею перевезено, копіями (реконструкціями) представлено невелику частину на основі наукових досліджень. Приблизно 15-20 відсотків архітектурних експонатів реконструйовано за матеріалами польових досліджень та письмовими джерелами.

Перевезені з місць пам’ятки, як правило, потребують реставрації. На жаль, на практиці її донині підмінюють будівництвом, капітальним або поточним ремонтом, внаслідок чого маємо довільну заміну матеріалів, конструкцій, техніки виконання, часто сумнівні хімічні обробки тощо. Працівники музею розробили, а науково-методична рада схвалила методику реставрації пам’яток народної архітектури, вона буде застосована найближчим часом.

Сьогодні важко знайти цілісний комплекс давньої садиби, скажімо, початку чи кінця XIX століття. У музеї вони складаються з характерних для кожного району пам’яток. Експозиція дає змогу на конкретних експонатах простежити розвиток будівель від примітивних куреня, «бурдею», колиби, однокамерної курної хати до більш розвинених: хата + сіни; хата + сіни + комора; хата + сіни + хата; їхніх ускладнених варіантів аж до нашого часу.

На думку фахівців, київський скансен – один з найбільших у світі. За двадцять років його існування на площі близько 150 гектарів розмістилося більш як 320 пам’яток народної архітектури, а після закінчення будівництва їх буде до півтисячі. Унікальний, дивом збережений ландшафт відкриває широку перспективу подальшого розвитку музею.

Експозиція його займає центральну частину величного амфітеатру, утвореного навколишніми висотами. Природним монументом височіє гора з експозицією вітряків, як символ мирної хліборобської України, символ музею. Навколо узвишшя, на терасах, у квітучих садах лежать села-хутори, оперезані долиною, що проходить через селище Пирогів до Дніпра. Тут ціла система мальовничих ставків з греблями, вербами; заростями очерету й осоки. Цей казковий і воднораз традиційний сільський краєвид обумовив вибір території музею, хоча й не діє ще на повну силу. Ми зобов’язані зберегти його, відновити всі колишні ставки, використати долину як зону відпочинку. Долинами, що підходять до кожної експозиції, можна прокласти екскурсійно-транспортний маршрут, об’єднати всю функціональну структуру музею в одне ціле. Доречно зробити ще один вхід до музею з боку села Пирогів,- сполучити кінним чи пішохідним маршрутом з прекрасною пам’яткою давнини – Китаєвим, відкрити там музей народного малярства.

Як відомо, експозиції розмістилися навколо висоти як геометричного центру, а теперішній тимчасовий вхід сформувався стихійно на під’їзній дорозі далеко від більшості експозицій, на периферії. «Полісся», «Поділля», «Карпати» лишаються поза межами візуального огляду й пішохідної доступності. Тематичний огляд цих експозицій неможливий, що робить музей малоприступним для відвідувачів, неповноцінним. Виправити цю хибу можна, організувавши початок ознайомлення з експозицією з геометричного й ландшафтно-композиційного центру. Саме звідси розкривається одна з вражаючих панорам на тлі етнографічного краєвиду, кожний відвідувач усвідомлює структуру музею, легко в ньому орієнтується, зможе вибрати будь-який варіант огляду.

Проте потенційні можливості висоти не обмежуються цим. Наші дослідження показали, що тут, на узліссі Голосієва за огорожею музею, збереглися системи укріплень (бліндажі, лабіринти окопів з ходами сполучення) – свідчення героїчної оборони Києва 1941 року. Поряд з вітряками – символами мирної хліборобської культури народу – ці пам’ятки набувають особливого змісту, дають можливість розкрити й загострити ще одну, може найважливішу грань музею, зрозуміти його головну ідею – зберегти культурну спадщину народу. Тому ми маємо намір музеєфікувати зазначені пам’ятки, створити тут повноцінну експозицію.

У нашому музеї багато дбають про відродження народних ремесел. На нашу думку, тут має існувати головний координаційний центр, або ж наукова лабораторія для виявлення, відновлення, пропаганди народних промислів, календарних свят та обрядів, забутих трудових процесів. Прислужитися цьому зможе експозиція «Народна архітектура та побут соціалістичного села», де слід розмістити лабораторію-академію народних майстрів.

За двадцять років етнографи музею зібрали понад 57 тисяч експонатів. Серед них: велика колекція рушників, одягу, більше як 10 тисяч одиниць кераміки, близько 7 тисяч одиниць народного малярства, чи не одна з найкращих на Україні збірок народних музичних інструментів.

До 25 відсотків експонатів виставлено в експозиціях, решта лежить у запасниках. Постає проблема, як зберігати та пропагувати пам’ятки народної культури. Один з можливих варіантів – обладнати вивільнені в Києві приміщення для влаштування музеїв народних музичних інструментів, кераміки, вишивки тощо.

Звичайно треба будувати науково-реставраційну виробничу дільницю з фондосховищами та господарськими приміщеннями поряд з експозицією музею, на визначеній території. Це дасть змогу нарешті вирішити матеріально-технічні питання музею та створити умови для роботи його працівників.

Уже нині музей став важливим осередком вивчення та пропаганди традиційної культури, збереження прогресивних елементів її, патріотичного та інтернаціонального виховання трудящих. Щороку тут буває понад 200 тисяч відвідувачів, та може бути значно більше, якщо музей сполучити з містом постійним екологічно чистим транспортом.

Досвід показує, що творення Музею народної архітектури та побуту УРСР – складний, проблемний і тривалий науково-творчий процес.

Джерело: Пам’ятки України, 1989 р., № 3, с. 7 – 8.

Вкладені елементи

Джерело: Пам’ятки України, 1989 р., № 3, с. 7.
Пасіка
Джерело: Пам’ятки України, 1989 р., № 3, с. 7.
Хата
Джерело: Пам’ятки України, 1989 р., № 3, с. 8.
Садиба в зоні “Слобожанщина”
Джерело: Пам’ятки України, 1989 р., № 3, с. 8.
Вид зони “Подніпров’я”

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 302

Модифіковано : 21.05.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.