2005 р. Загадка Галицького Євангелія

1144 року у княжому Галичі було написано на пергаменті одну з найдавніших та найцінніших пам’яток нашої писемности – Галицьке Євангеліє.

Книга містить читання чотирьох євангелістів, тобто належить до групи тетраєвангелій у відповідній послідовності писань про життя Ісуса Христа від Матвія, Марка, Луки та Іоана. Крім них, до цієї пам’ятки належать синанкар, місяцеслов, Євангеліє на різні потреби, примітки про читання недільних Євангеліє, короткі відомості про життя євангелістів, а також покажчик гласів літургійних на весь рік.

Нині Галицьке Євангеліє зберігається у фонді слов’янських рукописів Державного історичного музею Москви. Однак у далекому ХІІ ст. це була чи не найбільша цінність Галича, до якої дуже шанобливо ставились і яку першою рятували під час будь-яких нещасть. Тримали тоді Євангеліє у знаменитому Успенському соборі, зведеному у часи правління Ярослава Осмомисла. Цікаво, що 228 сторінок книги написано ще за життя батька цього правителя – князя Володимирка: у другій половині 1144 року, а решту – 32 сторінки значно пізніше – у ХІV ст.

Після занепаду Галича Євангеліє зберігали галицькі митрополити та єпископи, що мали за осідок Крилоську гору. 1576 року єпископ Гедеон Балабан при вступі на престол знайшов цю книгу в Успенській церкві с. Крилоса. З другої половини ХVІІ ст. вона перейшла у власність молдавського митрополита Досифія, який на той час жив у Москві. Існує свідчення, що цей церковний ієрарх розпорядився повернути книгу у Галич, однак цьому не судилося статися.

Згодом Галицьке Євангеліє опинилося у руках ієромонаха Тимофія – справника Московської друкарні, а відтак через бібліотеку друкарні та Синодальну книгозбірню потрапило 1920 року до вищезгаданого музею.

Зауважимо, що переважно російські дослідники і займалися вивченням цієї пам’ятки. Це Ф.Буслаєв, М.Погодін, О.Соболевський, І.Срезневський, Є. Карський, Л. Жуковська та інші. Правда, всі вони здебільшого цитували текст Галицького Євангелія, перевиданого у 1882-1883 рр. архімандритом Амфілохієм (у миру – Павло Сергієвський), оскільки оригіналом навіть для церковних потреб користувалися дуже рідко.

З інших вчених пам’яткою цікавились хорватський лінгвіст І.Ягич, який досліджував мову Євангелія, та француз Ле Жюж, котрий у Ляйпциґу 1897 р. опублікував наукову працю, присвячену палеографії твору.

Українці галицьким раритетом почали цікавитись порівняно недавно. Скажімо, професор Прикарпатського університету Михайло Фіголь звернув увагу на художнє оформлення книги. Він писав, що в основу орнаментики пам’ятки покладено мотиви рослинного характеру, зразка трилисника, вписаного в чотири кола. Характерним є і колористичне вирішення орнаменту, в якому виділяються червоний, жовтий і синій кольори. Що стосується текстових особливостей, то вчений вважав , що це Євангеліє було переписане із південнослов’янського оригіналу із відтворенням деяких особливостей місцевої мови.

Однак найбільш цікавий і несподіваний висновок у дослідженні Галицького Євангелія зробив львівський учений Ярослав Ісаєвич. Як вважає дослідник, пам’ятку написано сербо-хорватською мовою. Це твердження, як пише Віктор Ідзьо, залишається поки що єдиним джерелом, яке умовно поєднює дві гілки хорватського етносу і дає право вважати, що ще в ХІІ ст. галицькі та далматські хорвати були єдиним племенем. Тільки пізніше галичани, потрапивши під давньоруський вплив, набули ознак загальноукраїнської народности.

Іван Драбчук, газета.if.ua

Джерело: