Зінов’єв Григорій Овсійович

Григорій Овсійович Зінов’єв, справжнє ім’я – Овсей-Гершен Ааронович Радомисльский (Апфельбаум); 8 вересня 1883 – 25 серпня 1936) – радянський партійний діяч.

Народився у Єлисаветграді (нині Кіровоград) у заможній єврейській родини. У 1901 став членом РСДРП, з того ж року брав участь у революційному русі.

Емігрував з політичних мотивів, жив у Парижі, згодом у Берліні, Лондоні, Берні, де 1903 року познайомився з В. Леніним. У 1904 році вступив в Бернський університет на хімічний факультет, проте після року навчання перейшов на юридичний, який теж не закінчив.

Повернувся до Росії у 1905 році. В 1917 році приєднався до більшовиків. У 1919-1926 роках був головою Виконкому Комінтерну. 1924 року за ініціативою Зінов’єва Петроград було перейменовано у Ленінград.

У 1922 році Григорій Зінов’єв та Л. Каменєв запропонували призначити Сталіна на пост Генерального секретаря ЦК ВКП(б). Але вже у 1925 році Григорій від імені «нової опозиції» виступає проти Сталіна.

У 1926 році його було виключено з Політбюро, відсторонено від керівництва Виконкомом Комінтерну. У 1927 році, через контакти з Троцьким, Зінов’єва вивели з ЦК, виключили з партії та вислали.

Після каяття у 1928 році він був поновлений у партії та призначений ректором Казанського університету. Наприкінці 1932 року знову виключений з партії та висланий. 1933 року поновлений в рядах ВКП(б) та направлений на роботу в Центросоюз.

У 1934 році Зінов’єв був заарештований та засуджений до 10 років ув’язнення у справі «Московського центру». 24 серпня 1936 року засуджений до розстрілу у сфабрикованій справі так званого Антирадянського об’єднаного троцькістсько-зінов’євського центру. Реабілітований у 1988 році.

Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії.