Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

1966 р. Історія українського мистецтва

Найдавнішим з відомих нам «печерних міст» було місто Ескі-Кермен. Виникнення його відносять до кінця V – початку VI століть [Е.В.Веймарн. Оборонительные сооружения Эски-Кермена. – У зб.: Археология средневекового Крыма, М., 1958, стор. 7]. Як звалося це місто за раннього середньовіччя – невідомо. Залишки його могутніх мурів та веж височать над шляхом, що в давні часи вів до Херсонеса. Місто розташоване на витягнутому з півдня на північ плато довжиною близько 1 км і шириною в середній частині до 200 м з майже вертикальними схилами. Дорога в місто з південного боку підходить до комплексу оборонних споруд перед воротами. Над воротами була вежа, з боків воріт – два бастіони. Стіни фортеці складені з великих обтесаних брил каменю, скріплених вапняним розчином. Середину стін забутовували. Зверху стін було покладено кам’яні плити з кам’яним парапетом. Заввишки стіни були до 3,2 м, завтовшки – близько 1,7 м. Бойові вежі та ціла система вирубаних у скелі казематів підсилювали обороноздатність фортеці. Архітектура оборонних споруд Ескі-Кермена, як і інших «печерних міст» Криму, дуже своєрідна й не схожа ні на візантійські, ні на європейські, ні на східні укріплення. На давньому городищі Ескі-Кермена збереглись до наших днів залишки численних кам’яних будівель, зокрема великої базиліки VI – VII століть [Ф.И.Шмит. Эски-Керменская базилика. – У вид.: Готский сборник. «Известия ГАИМК», т. XII, М., 1932, стор. 225 – 232]. За типом базиліка близька до херсонеських, проте вона істотно відрізняється від них. У кам’яній кладці ескі-керменської базиліки немає прошарків цегли, і, на відміну від більшості херсонеських споруд, вона має не одну, а три апсиди. Як вважають дослідники, місто Ескі-Кермен припинило своє існування у VIII столітті, коли його розгромили хозари після придушення повстання місцевого населення Криму під керівництвом Іоанна Готського проти хозарських поневолювачів.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 107.