Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Забута велич Корсунського парку

Олександр Щербатюк

Дата: 16.03.2009

Кажуть, відомий у XVIII столітті віщун Вернигора передбачив появу в Корсуні на одному з дев’яти островів річки Рось пишного палацу, до якого матимуть честь приїжджати королі…

320 років тому в надзвичайно гарному, але безлюдному місці (на той час Корсунь занепав через епідемії, які принесли російські війська) найбільш вірогідний спадкоємець польської корони, князь Станіслав Понятовський заклав свою літню резиденцію. Крім палацу, в новітньому для того часу готично-мавританському архітектурному стилі, на кількох островах з’явилося не менш екзотичне диво – пейзажний парк. За задумом князя він мав нагадувати і власникам, і гостям про ті країни, які вони відвідали раніше, або ті, про які вони мріяли…

“Немає нічого більш цікавого й чудового, ніж це місце зі стежками через острови, містками, скелями, каскадами, лебедями і розташованою серед скель дюжиною водяних млинів, що працюють і взимку, і влітку…” – захоплено писав про Корсунський парк один з його авторів, інженер і художник Жан Мюнц.

Сучасники стверджували, що “Корсунь не йшов ні в яке порівняння зі штучним Повонзеком, Мокотовом або Аркадією”. Навіть уманська “Софіївка” не могла суперничати з парком на Росі.

– Корсунські пейзажні садівники тільки бережно поправляли і закінчували розпочате природою, – розповідає науковий працівник Корсунь-Шевченківського історико-культурного заповідника Галина Давиденко. – Крім художньої майстерності вони мали володіти ще й неабиякими знаннями з ботаніки.

Садівники, які працювали у Корсунському парку, вважали за краще спалити власний дім, ніж знищити старе шляхетне дерево. Мабуть, тому і сьогодні ще вражають нас і алея ялин, яким близько 200 років, і вікові дерева лип, тополі тріпотливі і кущі бузку на горі Янталка.

Всі, хто відвідує Корсунський палацо-парковий ансамбль, обов’язково хочуть побачити і торкнутися стовбура незвичайного дерева гінкго. Назва ця японська, і в перекладі означає “срібний абрикос”. На сході це дерево вважають священним. Ще 200 мільйонів років тому динозаври поїдали плоди гінкго… А в Корсуні, за переказами, його посадила імператриця Марія Федорівна в 1916 році, як пам’ять про відвідини міста.

Бували тут й інші вінценосні та знамениті особи. Обмірковувати сенс життя тут полюбляв австрійський імператор Йосиф ІІ, члени російської царської сім’ї, прем’єр-міністр Столипін. Цілими днями пропадав тут і Тарас Шевченко, який приїздив у гості до свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка.

У Корсунському парку вони ще могли знайти і турецьку альтанку, і єгипетську піраміду, і давньогрецький храм. Вражав своєю чарівністю і легкістю Чортів міст, який з’єднував найбільший острів зі Швейцарським островом. Він асоціювався з подіями 1799 року, коли генералісимус Суворов перейшов з армією Чортів міст в Альпах.

Цього ж року імператор Павло І подарував Корсунське староство у “вічне й спадкоємне” володіння колишньому обер-поліцмейстеру Санкт-Петербурга, а потім губернатору Москви Петру Лопухіну, відкупивши його в “опального” Понятовського за 600 тис. золотих. Такою нечуваною щедрістю Лопухін був зобов’язаний своїй старшій доньці Ганні, яка увійшла в історію як фаворитка Павла І, його останнє кохання. Однак у своєму маєтку найясніший князь бував усього кілька разів.

Зоряним часом Корсунської садиби і зокрема парку стало володарювання тут його сина Павла на прізвисько Світський Лев. Учасник Вітчизняної війни 1812 року генерал-лейтенант наситив парк, як тоді було модно в будь-якому виді мистецтва, символами російської історії. Змінились архітектура, дерева, але залишився романтизм… Всі власники Корсунського маєтку (до встановлення радянської влади), намагалися доповнити його якимись романтичними, пам’ятними місцями.

– У парку, який розкинувся на 100 гектарів, можна було побачити й статуї, статуетки, – розповідає Галина Давиденко. – Вони не збереглися. Але ще стоїть мармуровий пам’ятник з написом французькою мовою: “Тут лежить Мізі – істота розумна, любляча, вірна, віддана”. Мізі була улюбленою собачкою останньої власниці маєтку Ольги Лопухіної-Демидової.

А ще – кожна з ділянок парку мала своє призначення. Алея Кохання, де навесні заливаються солов’ї, сприяє ліричному настрою закоханих. Одна з алей мала назву “Не мешай моему нраву”. Там можна було заспокоїтися від стресу.

…Сучасна історія парку і палацу це, за словами їхньої дослідниці Тетяни Полякової, “історія руйнації, знищення дерев і скульптур”. Палацо-парковий ансамбль Корсунського національного історико-культурного заповідника “безповоротно втратив свою колишню європейську славу”. Однак і працівники заповідника, і науковці в глибині душі відмовляються в це вірити.

Дійсний член Української академії архітектури Іван Родичкін ще з 1966 року виношував мрію про реконструкцію Корсунського парку. Першою спробою у 1980-х роках стало встановлення альтанок, лав, світильників, впорядкування джерел. У 1996 році група студентів-учнів Родичкіна виконала на відмінно дипломний проект, який мав стати основою проекту реконструкції.

Та результат виявився передбачуваним до банальності – забракло коштів. Невдовзі цей світ залишив і великий мрійник Іван Родичкін. Але мрія живе, і статус національного – зобов’язує.

Джерело: “Прес-Центр”