Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

1968 р. По Україні

Миколаївська церква в Колодному. 16 – 17 ст. Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 348.

Після Середнього Водяного побуваємо в Колодному. Дорога туди йде через Грушово-Буштин, звідти – вгору, над р. Тереблею до Дулова, а там праворуч за кілометр лежить село Колодне. Храму не видно – він показується вже зовсім зблизька, коли в’їхати на міст через невеликий потік, над яким піднімається невисокий горб з двома патріархами-дубами по краях і церквою між ними. Літературна традиція відносить її побудову до XVI ст. Після дослідження (в 1963 р.) живопису, виконаного під час ремонту храму в XVII ст., можна сміливо вважати, що церква в селі Колодному – одна з найстаріших на Закарпатті. Безперечно, основний зруб у вівтарі до склепіння, а в нефі та бабинці до залому належать до XVI ст. У XVII ст., скоріше в другій половині його, було перероблено завершення башти, яка до аркади цілком схожа на башту в Середньому Водяному. Немає сумніву, що саме храм у Колодному, як найбільш довершений з мистецького й архітектурно-конструктивного погляду, був прототипом для храмів без верхів і з однією баштою над бабинцем. Згодом вінчання башти змінюватимуться під впливом готичної або барочної архітектури, але основний прийом композиції лишиться незмінним.

Споруда рублена з величезних дубових колод завдовжки близько дванадцяти метрів, бо бабинець і неф – однієї ширини, як у церкві в Лужа-нах. Усі три приміщення перекриті рубленим склепінням, а над бабинцем, поверх стелі поставлена висока каркасна башта-дзвіниця. На почорнілому дубовому зрубі апсиди збереглися первісні віконця круглої і хрещатої форми, які бачимо на малюнках церков, у рукописах та на іконах XIII – XV ст. Покрівля опасання на рівні залому зрубу бабинця і нефа переходить у дах апсиди, нижній край якого знаходиться на одному рівні з опасанням. Над стрімким дахом апсиди підноситься нерозчленований дах нефа і бабинця, з якого виростає стрункий стовп-башта з підсябиттям та відкритою аркадою в завершенні. Храм невеликий, але його силует надзвичайно монументальний. Цього досягнуто тонко знайденими пропорціями мас, їх членуванням, а також фактурою дерева і особливо дивної за рисунком ґонтової обшивки. Західний фасад після перебудови в XVII ст. набув мальовничого виду завдяки ґанкові на різьблених стовпах і галереї обходу на бабинці. Глибока тінь обрисовує оригінальної форми стовпи й арки, двохярусний ритм яких надає споруді світського привітного вигляду.

Інтер’єр нескладний, лаконічний. Все в ньому доцільне: і маленькі хори, і вирізи в бабинці, і гарні стасидії – лави для старих та поважних громадян. Стіни і стеля нефа та вівтаря розписані. Декоративне багатство доповнюють різьба й живопис іконостаса. Він стриманий, але виразний, декоративний, побудований на зіставленні гарячих червоних, ніжних синіх і вохристих кольорів, які дивно гармоніюють з позолоченою різьбою. Найстаріший живопис у вівтарі – другої половини XVII ст. Окремі сюжети, як і в розписах Середнього Водяного, розділені орнаментами, але в Колодному – не вазон, а виноградна лоза. Колористичний лад інтенсивних тонів – червоного, синього і вохри – якнайкраще пасує до стриманого інтер’єра. В 1737 р. іконостас оновлювався, про що свідчить напис на звороті царських врат: «Поновленіє сих двер року божія 1737, місяця ноєврія Ілія маляр Хуски». Це доводить, що іконостас зроблено десь коло середини XVII ст. і що Хуст був тоді досить значним мистецьким осередком на Закарпатті.

Розписи в наві виконані пізніше, можливо, наприкінці XVIII ст. їх зробив «почесний громадянин Антоні Валі», ближче нам невідомий, але, очевидно, освічена людина, бо напис, який ми щойно навели, зроблений латинською мовою. В манері письма відчуваються вже повіви класицизму, тому вони не дисонують із строгими ренесансними по духу розписами вівтаря і добре пасують до нескладного інтер’єра.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 360 – 362.