Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2007 р. У гості, до Волошина

Галина Вдовиченко

Дата: 07.11.2007

Знаменитому будинку Волошина у Коктебелі – сто років. А цього року виповнилося 130 років від дня народження Максиміліана Волошина – відомого поета та художника, різнобічної творчої особистості. Саме з нього почалася слава Коктебеля як інтелектуального центру Криму.

Цей будинок має унікальну історію. Зараз, після реставрації, він схожий на білий корабель – стоїть просто на березі моря, на пляжі, і немов готується вирушити у плавання. А сто років тому ця будівля взагалі була дивиною – самотній дім на пустинному тоді березі Коктебельської бухти…

У 1893 році мати Волошина, Олена Оттобальдівна, дуже дешево купила ділянку землі у невідомому кримському селищі неподалік Феодосії. Тут, біля підніжжя стародавнього вулкану Карадаг, ніхто не селився. Але Волошини були диваками, й саме тут через кілька років звели будинок, проект якого склав Максиміліан.

У цей дім-музей весь час приходять люди. У кімнатах на першому поверсі розглядають акварелі художника, фото, особисті речі, колекцію камінців, зібраних свого часу на березі. На другому поверсі з великої веранди можна милуватися краєвидами на три сторони світу. Тут розташована майстерня Волошина, звідси ведуть дерев’яні сходи на оглядовий майданчик, схожий на капітанський місток.

Височенні вікна майстерні закриваються ставнями, а коли вікна розчахують назустріч морському вітру, розумієш, чому численні гості Волошина гаряче з’ясовували між собою, хто спатиме у майстерні.

Сюди в різні роки приїжджали Михайло Булгаков, Олексій Толстой, Ілля Еренбург, сестри Цвєтаєви, Андрій Бєлий, Осип Мандельштам, Валерій Брюсов… Протягом року в гостях у Волошина бувало до 400 гостей! Якби на цьому будинку встановлювали меморіальні дошки “Тут був…” – на стінах не вистачило б місця.

– Дивіться, як тут затишно, – розповідає екскурсовод. – Недаремно усі хотіли ночувати в майстерні. “В чергу, в чергу!” – відповідав Максиміліан.

У майстерні цікава кожна деталь. Бібліотека розташована на полицях вздовж дерев’яних сходів – так затишно, мабуть, було сидіти на сходках і гортати улюблені романи. Розмальований важкезний табурет (“Це Максиміліан разом з мамою розмалювали”) інкрустований коктебельськимми камінчиками-самоцвітами. Шафа під сходами теж розмальована господарем.

У майстерні усе досі так, як було при господарі. Голову єгипетської цариці Таях (на фото) Волошин вперше побачив на виставці у Парижі, а згодом купив копію скульптури у Берліні – цариця як дві краплі води подібна до його першої дружини Маргарити Сабашникової.

Волошини жили скромно, але усім гостям тут завжди було весело і легко. Ходили на пляж купатися та збирати знамениті коктебельскі камінчики, які називали “фернампіксами”, збиралися вечорами у кафе “Бубни” – воно нагадувало побілений сарай, читали вірші, танцювали, розписували стіни присвятами та жартами.

Волошину вдалося змінити обличчя селища. Коктебель видавався йому древньою Кіммерією, усі старі яблуні та груші у горах він вважав залишками грецьких садів. На його акварелях Крим нагадує Землю тих часів, коли на ній ще не було людей.

Цей будинок пережив дві революції та дві війни. У Вітчизняну війну Марія Степанівна (друга дружина Волошина) врятувала будинок. Після смерті чоловіка, довгі 44 роки, вона зберігала усе, що він залишив.

Поховані Максиміліан Волошин та Марія Волошина на горі Єнишар. Навіть без провожатого потрапиш туди, куди треба, – не заблукаєш. Стежку проклали тисячі ніг. Майже усі, хто приїжджає у Коктебель, піднімаються на гору, до Волошина…

Джерело: “Високий Замок”