1994 р. Забудова Канева: історія розвитку та композиційні особливості

Т.Товстенко

В архітектурному обличчі Канева – одного із старовинних, мальовничих міст України, ще яскраво проступають риси, що визначають самобутність формування його історичного середовища. Незважаючи на те, що будівництво Канівської ГЕС призвело до зберегла своєрідність, притаманну Каневу, яка відзначається значних втрат та змін композиційної структури міста, його історична частина гармонійним поєднанням забудови та унікального ландшафту.

Слід звернути увагу, що Канів має дійсно унікальні ландшафтні дані. Місто стоїть на високому правому березі Дніпра. Жодне місто Східної України не має такого крутого рельєфу, його гориста місцевість нагадує Карпати. І, як пишуть краєзнавці М.Іщенко та І.Сорокопуд, місто являє собою гірську країну в мініатюрі (1). Особливо виділяється гора Московка (колишня назва Руська). Поруч розташована гора Дніпровська. Незабутня Тарасова гора, де розміщено Канівський державний заповідник “Тарасова могила”. Важливе значення у формуванні планування та забудови міста мають гори Божиця та Чортиця. Гори розчленовані величезними мальовничими ярами. Це та канва, на якій формувалась забудова міста.

На жаль, історична забудова міста до наших часів мало досліджувалась. В середині XIX ст. у зв’язку з тим, що пануючим стилем в архітектурі залишався ампір з його регулярними принципами планування і коли всі міста намагались перепланувати, ландшафтна побудова планування та композиції Канева піддавалась різкій критиці. Навіть такі дослідники, як Л.Похілевич, ІФундуклей, а також ряд авторів доповідних записок генерал-губернатору (2), беручи за основу статтю Л.Похілевича в “Киевских губернских ведомостях”, писали; “Город постройкою ничтожен, нет в нем ни одной прямой улицы, ни одной церкви замечательной архитектуры, но зато есть несколько прекраснейших видов на Днепр и Днепровские горы с восточной стороны и несколько прелестных сельских пейзажей с западной…” (3). Як бачимо, цінним вважався лише ландшафт, особливо гора Московка, на якій в старі часи стояла кам’яна церква св. Ірини та серед споруд, що збереглись до наших часів, Успенський собор, який, як довів в своїх дослідженнях професор П.Лашкарьов, – пам’ятка древньоруської архітектури (4).

Переосмислюючи об’ємно-планувальну структуру міста, слід відзначити, що його забудова також мала значну архітектурну цінність. Перш за все, максимально використовувався рельєф місцевості. Планування вулиць повторювало мальовничі абриси схилів, долин, ярів, що було притаманне саме Каневу, забудовою підкреслювалися зміни рельєфу місцевості: житло будувалось в долинах та на схилах, на невеличких терасках-подіумах.

Аналіз історичного розвитку міста та його сучасне становище дозволяють виділити основні історичні території. Так зване грецьке місто – це, на нашу думку, первісне ядро Канева, що невідомо коли виникло і існувало до ХІІІ ст. (1240 р.) В старий Канів, територія якого була обнесена валом, входило ядро міста, що утворилось в ХІІ ст. на Дніпровській горі, три старі посади міста (вздовж вулиці Підстінок, на Дніпровській горі, в долині потоку Дунаєць), а також житлові вулиці, що часткою зберегли історичну забудову (Червоний Яр, Боєнка, Федоренка) та старі вулиці з гармонійною забудовою (Свердлова, Чупилки, Захарченка, Комарова, Підмосковка) (рис. 1).

“Грецьке місто”, згідно з дослідженнями І.Крип’якевича, О.Яблоновського, Л.Похілевича, розміщувалось на горі Московці (колишня Руська). Ймовірно, виникло воно в період розквіту грецької цивілізації в Україні. Слід відзначити, що в Корсуні та Стеблеві, за свідченнями старожилів, також існували “грецькі міста”. В “грецькому місті” в стародавні часи стояла кам’яна церква св. Ірини, яку згадував літописець Нестор, та найголовніші міські будівлі. Оточене це місто було валом, залишки ще добре було видно в XIX ст. і в той час у зв’язку із зсувами тяжко було визначити точні розміри міста. “Грецьке місто”, на наш погляд, стало первісним ядром Канева часів Київської Русі і за композицією, ймовірно, наближалось до міста Родня, вигляд якого можна уявити по реконструкції Г.Мезенцевої (5). Проіснувало воно до 1240 p., коли під час татаро-монгольської навали його було зруйновано і більше воно не відроджувалось.

Старий Канів. 1144 р. за Всеволода Ольговича композиція міста збагачується новою домінантою – Георгієвською церквою (Успенським собором), яка споруджується на сусідній Дніпровській горі. Незабаром тут був заснований монастир. З цього часу навколишня територія активно розвивається і старанно укріплюється. Лінія цих укріплень у вигляді валу, залишки якого ще збереглися до XIX ст., окреслювала простір, що займав Старий Канів. Зараз рештки майже зруйнованого валу можна прослідити лише в районі вул. Підстінок. За даними краєзнавця І.Сорокопуда та по нашим міркуванням, якщо місцеположення валу перенести на сучасний план міста, то він проходив вздовж сучасної вул. Федоренка, по краю пл.Леніна, точніше, по будинку сучасної школи № 2, опускався вниз в районі сучасного Будинку культури, огинав Дніпровську гору вздовж вул. Підстінок, далі проходив під горою Московкою і знову повертав до вул. Федоренка (рис. 1). Як бачимо, тут виник ще один великий центр міста. Він включав стародавнє ядро міста, яке в ХП ст. мало свої укріплення, що проходили вздовж сучасної вул. Леніна, та три Старі посади (в долині потоку Дунаєць, на Дніпровській горі та вздовж вул. Підстінок).

Ядро міста. На жаль, єдиної думки про місцеположення найстародавнішнього міського центру – дитинця Канева – не існує. Однак є декілька версій. Довгий час вважалось, що дитинець Канева знаходився на Дніпровській горі в районі Георгієвської (Успенської) церкви. В.А.Богусевич на основі проведених археологічних досліджень гори Московки, де були знайдені залишки жител та матеріали XI – ХІІІ ст., висловив припущення, що тут знаходився найстародавніший міський центр. П.П.Толочко, враховуючи зручність топографічного розміщення Георгієвської церкви на Дніпровській горі, а також знайдені там матеріали XI – XIII ст., вважає, що ядро міста знаходилось на цій горі, а на горі Московці залишилась або заміська резиденція, або сторожовий пункт (6). На наш погляд, беручи до уваги, що на горі Московці існувало “грецьке місто” і що церква св. Ірини була зведена раніше Георгієвської і оточена житловими будинками та укріпленнями, здається можливим розвиток міста як поліцентричної структури з подальшим переміщенням основного центру міста на гору Дніпровську. Таким чипом, на наш погляд, починаючи з ХІІ по ХІІІст., місто мало поліцентричну структуру з двома домінантами – церкви св. Ірини та Георгієвська (Успенська).

Після татаро-монгольської навали, коли так зване грецьке місто на горі Московці було зруйноване, центр міста повністю переміщується на Дніпровську гору. Цікаво, що композиція його постійно змінюється: підсилюється домінуюча роль Успенського собору. Так, в XIV ст. саме тут виникає новий укріплений центр – Канівський замок. Закладений він був разом з Черкаським в той час, коли Вітовт почав будувати систему фортифікаційних споруд, щоб захистити свої південні рубежі. Канівський, або згодом відомий як козацький замок, проіснував до ХVІІІ ст., мав шість, чотири, а згодом дві вежі, одна з яких була надбрамною і мала місток на ланцюгах в районі сучасної пл. Леніна. На жалі,, панорами міста того часу чи архітектурного вигляду замку не знайдено. Але по описам “Архивов Юго-Западной России” (7) можна уявити, що Канів мав цікаве архітектурно-художнє обличчя: домінуюча роль центру міста, позначеного Успенським собором на Дніпровській горі, підсилювалась вертикалями веж замку. Поруч із собором пізніше (по нашим припущенням в XIV ст.) була споруджена римсько-католицька каплиця. Після зруйнування замку в 1768 р. філігранністю своїх абрисів вона композиційне доповнювала домінуючу роль собору, проіснувала до 1810 р.

Високі архітектурні якості центральної частини міста кінця XVIII ст. видно з малюнків худ. І.Мюнца (1781-1783 pp.) (рис. 2). Домінуюче значення Успенського собору в композиції міста на всіх етапах його розвитку підсилювала забудова центральної частиш. В середині XIX ст. поруч з собором на місці замку зводиться будівля присутствій, яка своїми горизонтальними формами підкреслювала граціозність його об’ємів (рис. 3).

В наш час, після втрати згаданих вище будівель, композиція дещо збіднена, не дивлячись на те, що в ансамбль включаються скульптурна група монумента Слави, нещодавно відреставроване колишнє повітове училище та невеликі локальні акцепти: пам’ятник Олегу Кошовому, пам’ятники на могилах письменнику А.Гайдару та актору ОЛенському.

Архітектура стародавнього ядра міста була тісно пов’язана із забудовою колишніх міських посадів, розміщених в долині потоку Дунаєць, вздовж сучасної вулиці Підстінок, на Дніпровській горі поруч з Успенським собором.

Старий посад в долині Дунайця. Починаючи з XII до початку XX ст., він імовірно мав торговельне значення. Об’ємно-планувальним центром цього посаду, як свідчать архівні матеріали XVІІІ – початку XX ст. (8) (рис. 4), була площа, що спочатку носила назву І Митна, а потім – Торгова (сучасний ріг вул. Воровського та Леніна).

Згідно з планом 1808 р. вона мала неправильну форму, за своїми абрисами наближалась до трикутника, один бік якого був акцентований дерев’яною церквою св. Василя, що була побудована в XII ст. На цій площі також розміщувались дерев’яні та кам’яні крамниці, пивна, кліть з продуктовими припасами. На початку XIX ст. (1806 р.) в центрі площі з’являється ще одна вертикаль – ратуша. Слід відзначити, що композиція цієї території була підтримана ще однією значною спорудою -Преображенською (Омською) церквою, яка невідомо коли була побудована і, як зазначається у візитці Канівського деканату в 1727 p., була наново відбудована поруч зі старою та в народі носила назву Запорозької. В 1864 р. до неї прибудовується дзвіниця та притвори.

Вона відзначалась високими архітектурно-художніми якостями (рис. 5).

Обидві церкви відігравали значну роль в об’ємно-просторовій композиції міста. Розташовані між головними домінантами – горами Московкою та Дніпровською – по відношенню до них в загальноміській панорамі відігравали супідрядну роль; водночас в локальних точках зорового сприйняття самі домінували над забудовою Душиця.

На початку XIX ст. постає питання про корінну перебудову об’ємно-планувальної структури міста згідно з модними на той час класицистичними принципами регулярного планування.

Приводом до розробки нового проекту послужила велика пожежа, що сталася в Каневі в 1817 р. Цього ж року богуславським повітовим землеміром І.Шмигельським розробляється проект центральної частини міста 1-ї Митної площі (рис. 6).

Згідно з цим проектом церква св. Василя не відновлюється, площа набуває прямокутних абрисів, композиція її повністю змінюється. По верху гори прокладається нова вул. Дворянська (сучасна Федоренка), забудова якої намічена з чіткою парцеляцією ділянок. У зв’язку з тим, що на території, де повинна була бути прокладена Дворянська вулиця, розміщувались міські сади, що йшли під забудову, власникам їх надавалась компенсація (9).

Вздовж сучасної вул. Леніна (на той час Великої Богуславської) також намічалася чітка схема забудови. Схил гори між вул. Великою Богуславською та Дворянською розділяється вулицею під назвою Нижня. Хоч повністю проект регулярного планування центру не вдалось реалізувати у зв’язку зі складним рельєфом місцевості (рис. 7), все ж з’являється нова вулиця та два міських посади в долині Дунайця й на Дніпровській горі об’єднуються забудовою. Таким чином, в кіпці XIX – на початку XX ст. чимала територія, починаючи від 1-ї Митної (Торгової) до 2-ї Митної (Леніна) площ, стає центром міста.

На колишній Торговій площі і по вул. Болсанівській (сучасна Воровського) селиться в основному єврейське населення. Тут в 1908 р. на місці старої дерев’яної будується нова кам’яна синагога (10). Будівля збереглась до наших днів. (рис. 7). В цьому ж 1908 р. до місцевої влади надходить прохання від канівських євреїв про асигнування із залишків коробчатого збору деякої суми грошей і на будівництво громадської лазні (11). Вона збереглась до нашого часу в перебудованому вигляді на території автопідприємства на березі потоку Дунаєць, де раніше містилась садиба купця Гешеля Гальперіна.

В 1908 р. на колишній Торговій площі зводиться житловий будинок купця (сучасний магазин “Ветеран”). На місці згорілої та потім скасованої із-за малого приходу церкви св. Василя в 1912 р. з’являється будинок купця Кльоші, де відкривається магазин та пункт ремонту швейних машин фірми “Зінгер” (вулиця Леніна, 4). Біля синагоги в 1912 р. будується пошта (вул. Воровського, 61). По цій же вулиці, через садибу відкривається банк акціонерного товариства (вул. Воровського, 75) (12). Забудова Торгової площі постійно відновляються. Тут виростають кам’яні торгові ряди, спочатку одноповерхові, потім надбудовуються до двох поверхів. На основі зразкового проекту, але із своєрадними рисами, будується хлібний магазин в так званому цегляному стилі. В наш час тут розміщено Комітет по радіомовленню.

Композиція цієї території відзначається супідрядністю по відношенню до загальноміських домінант – Успенського собору, гір Московки, Дніпровської та Преображенської церкви.

Верхня, 2-а Митна площа (сучасна Леніна) в XII – XIII ст. існувала як територія під схилом гори, по верху якої проходив оборонний вал міста. В XIV -XVIII ст. тут знаходились захисні споруди “пришварцованья ку замку”, що являли собою рів та вал, через який був влаштований міст на ланцюгах до головних воріт замку. Забудова цієї площі починається з XIX – початку XX ст. На місці сучасної школи № 2 розташовувався заїжджий двір. Справа, поруч з Успенським собором, – будинок присутствій, побудований в 1855 р. за проектом архітектора В.Іконнікова та був обладнаний Земський сад.

Там, де зараз пошта, був розташований Пушкінський народний дім (будинок не зберігся), де в 1905 р. відкривається однокласне приходське училище (13).

Тепер забудова площі представлена в основному радянською архітектурою. Ансамбль площі формують будівлі школи, спорудженої в 1920 p., Палацу культури та розміщених на верхній терасі схилу гори будинку пошти та адмінбудинку.

Будівлі складають єдине архітектурне ціле з ландшафтом схилів, майстерно оформлених підпірними стіночками, сходами та пандусами. Хоч сприйняття всієї забудови верхньої тераси переривається із-за значного озеленення, вони являють єдиний ансамбль нейтральної історичному середовищу архітектури, масштабно пов’язані між собою.

Старий посад на Дніпровській горі. Поруч з. Успенським собором в XII – XIII ст. за часів Київської Русі розміщувалася житлова забудова. У XIV-XVIII ст. територія відроджується як “околыш” при замку та огороджується палями. Після знищення замку в XVIII сг. тут існували землі Базіліанського монастиря, їх забудова починається з XIX ст. Тут розміщується міська лікарня (1895 р. ), що збереглась до наших днів, та ряд житлових садиб.

Аналізуючи план Канева, який був складений в 1799 р. в зв’язку з продажем містечка князем Станіславом Понятовським архімандриту Боніфацію Фізикевичу, можна дійти висновку, що житлова забудова розміщувалась вздовж потоку Дунаєць, по вулиці Червоний Яр, вздовж вулиці Підстінок та на Дніпровській горі (14).

За генеральними планами 1808 та 1828 pp. забудова стає упорадкованішою, одначе мальовничість постановки будинків зберігається, особливо при вирішенні вулиць Болсанівської (сучасної Свердлова), Костюківської (сучасної Комарова), Червоного Яру.

В 1839 – 1844 pp. продовжуються спроби привести планування та житлову забудову до регулярної класицистичної схеми, однак такі принципи суперечили ландшафту місцевості. Мальовничість розташування житлових будівель збереглась і до наших днів, в особливості по вищезгаданим вулицям.

Вулиця Червоний Яр. Згідно з легендою, вся вулиця від потоку Дунаєць до сучасної вул. Федоренка була заповнена тілами загиблих воїнів і кров стікала широким струмком в Дунаєць. Це жахливе видовище закарбувалось в пам’яті народній і знайшло відображення в назві вулиці. За іншими даними назва вулиці походить від того, що тут добували червону глину.

Вулиця відома з часів Київської Русі як одна з доріг, що вела від Дунайця до стародавнього оборонного валу та воріт міста. Як міська вулиця вона сформувалась в XIX ст. і відзначається своєю мальовничою ландшафтною побудовою. Плавною дугою огинаючи низ Дніпровської гори, вверх здіймається крутим підйомом, з’єднуючись з вул. Федоренка.

Привертають увагу містобудівні особливості вулиці. Забудова її, повністю одноповерхова, мальовничо розміщена у підніжжя гори. Садиби в основному складаються з головної будівлі – житлового будинку, який іноді має невеличкі окремі флігельки на 1 – 2 кімнати, сполучені переходами з основною будівлею або окремо поставлені, та службових приміщень – сараї, туалети, льохи. На території знаходяться невеликі палісадники, городи, садочки. В дворі – водопровідна колонка. Кольорове рішення вулиці викопано в два основних кольори – білий та блакитний.

Забудова дрібноритмічна, гармонійно поєднана з навколишнім ландшафтом. Типовий представник житлової о будинку – хата має головний фасад на 3 вікна та дерев’яну засклену веранду на 3 або 2 вітражі. Вікна мають притаманне Каневу дерев’яне облямування лиштви з трикутним верхом або традиційне прямокутне облямування. Коли хата пофарбована у блакитний колір, лиштва вікон виявлена білим кольором та прикрашена лаконічним різним візерунком, котрий іноді пофарбовано в темно-зелений колір. Веранда, як правило, біла або має колір дерева.

Завдяки тому, що зустрічаються різні варіанти розміщення веранди: на головному фасаді та на бічному, симетрично та асиметрично – досягається різноманітність рішень містобудівного середовища. Викликає цікавість також мальовнича постановка житлових будівель, розміщених на невеликих терасках: по червоній лінії забудови, з невеликим відступом від червоної лінії вулиці, де влаштований палісадник-квітник, або повністю в глибині ділянки під схилом гори. Такі рішення, а також різна висота терас, на яких розташовані хати, значно збагачують композиційні характеристики вулиці. В панораму також включаються зорові перспективи на озеленені простори схилів гір та берегів потоку Дунаєць, що надає вулиці особливої мальовничості.

Таке органічне злиття забудови з ландшафтом притаманне мальовничому середовищу Канева.

Біля крутого спуску з гори розміщена садиба № 21. Хата виходить на вилицю головним фасадом, має З вікна, пофарбована в білий колір. Трохи нижче, через дорогу навпроти (по лівій стороні вулиці), привертає увагу садиба № 32. ЇЇ будівлі пофарбовані в голубий колір, на фоні якого виділяються білі облямування вікон з трикутним завершенням. На фасаді будинку асиметрично розташована засклена веранда. Поруч, на підвищеній терасі, розміщена хата садиби № 30, також на головному фасаді має 3 вікна, веранда прибудована до бічного фасаду.

Цікаве рішення має садиба № 26. Стара хата на 2 вікна і асиметрично поставлена на головному фасаді веранда виходить на червону лінію забудови вулиці і складає єдиний комплекс, з’єднаний переходом з невеличким на одну кімнату житловим приміщення та повіткою. В цій садибі існує ще одна невеличка на одне вікно будівля. Вікна будівель садиби оздоблені прямокутними дерев’яними накладними облямуваннями.

Садиба № 17 розміщена зліва, має головну хату на 4 вікна, оздоблені притаманними Каневу дерев’яними облямуваннями з трикутним верхом. Привертає увагу мальовничість композиції садиби № 20. Хата розміщена в глибині ділянки, на високій терасі під горою. До неї ведуть високі кам’яні сходи. Поруч розміщена садиба № 18, будівлі пофарбовані в голубий колір. Головний фасад хати має 3 вікна, засклену веранду. Будівлі садиби № 16 також розміщені в глибині ділянки, під горою.

В новій забудові вулиці в основному збережені принципи історичного рішення архітектури будівель, виконаних на основі народних традицій. Широко використовуються притаманні Каневу облямування вікон з трикутними завершеннями, іноді інтерпретовані по-новому (заглиблені по відношенню до тіла стіни, більш спрощеної форми), в більшості випадів аналогічно історичному рішенню виконані веранди, іноді зберігається традиційний тип хати на З вікна. Одначе інколи будівлі отримали більш значний масштаб; в садибах також влаштовані бутові або цегляні підпірні стіночки.

В садибі № 9 новий будинок виконано на основі використання традиційної схеми планування, що має 3 вікна. Наступна садиба має нову будівлю, висотою в 2,5 поверхи, що трохи руйнує масштаб забудови вулиці. Будинок садиби № 8 виконаний з використанням принципів, притаманних історичній забудові, має З вікна, веранду, над вікнами дерев’яні облямування, прикрашені трикутними завершеннями з лаконічним різьбленим орнаментом.

Викликають цікавість ще дві садиби на повороті вулиці, на розі сучасної вул. Свердлова, що пролягає вздовж берега потоку Дунаєць. Двори садиб мають дві тераси, що розташовані одна над одною на схилі над дорогою. Забудова, поставлена на верхніх терасах, акцентує ріг вулиць і сприймається на фоні мальовничого схилу Дніпровської гори. До житлових будівель ведуть пандуси-сходи, що вистелені по рельєфу (садиба № 4), або плавно огинають тераси схилу (садиба № 2). Житлові будівлі садиб виконані на основі використання традиційної схеми, мають 3 вікна, веранди. В будинку № 4 веранда розміщена на головному фасаді. В будівлі № 2 прибудована до бічного. Тераси оздоблені двох’ярусними підпірними стіночками, виконаними із буту. На них розміщені палісадники з квітками.

Як видно з розглянутого вище, забудова вулиці має значну архітектурно-художню цінність і зберегла своєрідні риси, притаманні історичному середовищу Канева: єдність з ландшафтом, дрібний ритм, терасне планування, мальовничість, використання народних традицій у групуванні будівель, кольорового вирішення, рішення деталей облямування наличників вікон та оформлення веранд.

Вулиця Воєнна (колишня Нижня) пролягає по верхній терасі схилу гори. Відома як одна з найбільш старих вулиць Канева.

Згідно з генеральним планом 1828 р. носила назву Нижня, її пропонувалось випрямити всупереч рельєфу місцевості за регулярними принципами. Однак проект не реалізували і вулиця зберегла свою природну, ландшафтну побудову. Вона відзначається камерністю, інтимністю композиції, поєднанням озеленених просторів з вільною постановкою будівель на ділянках, прилягаючих до схилу гори, та регулярною ритмічною побудовою -“дім-ділянка” на іншому боці вулиці.

Вулиця Федоренка (колишня Дворянська). В часи Київської Русі тут проходив західний вал Старого Канева. Як вулиця, відома з початку XIX ст. Генплан 1808 р, свідчить, що вона була забудована лиш частково, тут знаходились міські сади. Після пожежі 1817 р. згідно з планом І.Шмигельського почалась її інтенсивна забудова. Планування та забудова вулиці велись за регулярною схемою, з чіткою парцеляцією ділянок та типовою для класицизму ритмічною побудовою “дім-ділянка”. В садибі розміщувався житловий будинок, двір, город та садок.

В середині XIX ст. на нижній терасі схилу, зверненого до центру міста, споруджується будинок поміщика в стилі українського бароко. На початку XIX ст. на вулиці будується костьол. В 1931 р. на території костьолу розміщується педагогічний технікум, а сама будівля переобладнується під спортивну залу. В 1970-х рр. тут споруджується дисгармонійне навколишній забудові училище культури, залишки стін костьолу зносяться.

Рядова забудова вулиці зберегла особливості, притаманні класицистичному етапу розвитку міста, має старі будинки і представляє середовище, цінне в архітектурному відношенні.

Вулиця Свердлова (колишня Болсанівська) відома як дорога, що з’єднувала місто з передмістями Малі та Великі Бовани, показана на генеральних планах Канева 1799, 1808 та 1828 pp. Згідно з проектом 1839-1844 pp. значна частина її, орієнтована від сучасної вул. Чупилки, відходить в заміську зону.

Вулиця розміщена вздовж потоку Дунаєць, проходить між горами Божиця та Чортиця, над ярами, має надзвичайно мальовничу ландшафтну композицію. Забудова її узгоджується з природними особливостями: переривається, коли вона прилягає до Дунайця або в її композицію включаються схили Божиці.

Будівлі тут майже повністю післявоєнні. На початку вулиці, один її бік формує потік Дунаєць, забудова протилежного її боку мальовничо розміщена на невеликих терасах в глибині ділянки з деяким відступом від червоної лінії вулиці або вздовж неї. Там, де вулиця відходить від потоку Дунаєць, забудовується її ліва сторона, звернена до Дунайцю. Тепер одноповерхова забудова відзначається більш регулярними композиційними прийомами.

Різноманітність досягається різним рівнем постановки будівель відносно дороги, оскільки ділянки розміщені на схилах яру. Вигляд вулиці також збагачують схили гори, що включаються в забудову протилежної сторони вулиці. В композицію включаються глибинно-просторові розкриття зорових перспектив щ ближню забудову вулиці Комарова, що розміщена по інший бік Дунайця, та віддалені панорами ландшафту і забудови гір Божиці та Чортиці.

Вулиця Чупилки показана на генеральному плані 1808 р. привертає увагу завдяки своїй надзвичайно мальовничій композиції та крутизні. Вона з’єднує вул. Свердлова, що проходить по березі Дунайця, з Дніпровською горою.

В забудові вулиці використані композиційні прийоми, типові для міста. Будівлі, як і по вулиці Червоний Яр, розміщені під схилом гори в глибині ділянки, по червоній лінії вулиці або з невеликим відступом, на невеличких терасах. Композицію вулиці збагачують мальовничі панорами, що відкриваються на забудову протилежного берега Дунайця та ландшафт Канівських гір. Житлові будинки в основному відповідають принципам історичного традиційного планування, мають невеликі розміри, засклену веранду, характерні облямування вікон.

Вулиця Захарчснка (колишня Аврамівський Яр) також визначається мальовничістю композиції. При ЇЇ забудові використані принципи ландшафтного планування.

Вулиця Комарова (колишня Костюківська) відома з 1808 р. Композиція її гармонійно сполучає природне та регулярне планування. В 1808 р. по один її бік знаходились міські сади. В наш час будівлі розміщені з невеликим відступом від червоної лінії. При її плануванні та забудові дотримано ритму “будівля-ділянка”.

Вулиця Підмосковна відома як дорога на гору , Московку. Показана на генеральному плані 1808 p., однак, найбільш ймовірно, що в той час забудови не мала. Вулиця має крутий рельєф. Композиція її сформована новими будівлями, архітектура яких виконана на основі народних традицій.

Привертають увагу характерні тільки для цієї вулиці композиційні прийоми терасної забудови: ділянки садиб розташовані на терасах з мальовничо розміщеними на них житловими будинками, що мають в центрі або збоку прибудовані засклені веранди.

Аналізуючи планування та забудову цих вулиць, можна прийти до висновку, що кожна з них має своєрідні композиційні прийоми, зберігає особливості ландшафту та історичні традиції житлової архітектури.

ПРИМІТКИ

1 Іщенко М.С., Мотов Л.Г., Сорокопуд 1.1. Канівщина.-Дніпропетровськ, 1969.

2 Відомості про приналежність Канева кн. Понятовському (1800 p.). – Ф. 707. – Оп. 87. – Спр. 1258.

3 Обозрение городов Киевской губернии с их окрестностями. Канев // Киев, губерн. ведомости. -1846.-№3.-С. 17.

4 Каневская соборная церковь // Киев, старина. – 1899.-XIV.-С. 79.

5 Мезенцева Г .Г. Древньоруське місто Родень. – К., 1968.

6 Толочко П.П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности ХІІ-ХІІІ вв. – К., 1980.

7 Архивы Юго-Западной России. – К., 1886. -Ч.7.-Т. 1.

8 КОДА. – Ф. 1542. – Оп. 1. – Спр. 1269.

9 Там же.-Спр. 1271.

10 Там же. – Ф. 1. – Оп. 242. – Спр. 96.

11 ЦДІАК. – Ф. 442. – Оп. 68. – Спр. 86.

12 Згідно з відомостями старожилів-краєзнавців Канева M.Л.Лопати та Н.Ф. Пальковської.

13 ЦДІАК. – Ф. 442. -Оп. 658. – Спр. 167.

14 ЦДІАК. -Ф. 1373. -Спр. 1529. -Он. 2.

Архітектурна спадщина України, № 1, 1994 р.