Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Південно-західні укріплення – це оборонно-гідротехнічна система Руської брами та міські мури, протрасовані по терасах південно-західних схилів острова.

Оборонно-гідротехнічний комплекс Руської брами розміщений на прибережній смузі р.Смотрич.

Функціонував у системі з Нижньою Польською брамою, утворюючи з нею єдиний, синхронно працюючий гідротехнічний комплекс. Будівництво комплексу, що складався з восьми башт, барбакану та оборонних мурів загальною довжиною 230 м, було розпочато у XV ст. начальником міських фортифікацій Лянцкоронським на місці більш ранніх фортифікацій. Його модернізацію здійснили: в 30-х роках XVI ст. – італійський фортифікатор Камілус, а в 40-х роках XVI ст. – військовий інженер та архітектор І.Претфус. В остаточно сформованому вигляді Руська брама являла собою розвинене укріплення, що перетинало впоперек каньйон завширшки 90 м. Шість башт та барбакан розміщувалися на правому березі річки, дві башти – на острівцях, утворених її річищем. Вони з’єднувалися оборонними мурами з аркадами, в яких було влаштовано шлюзи.

Принцип функціонування оборонно-гідротехнічної системи Руської та Польської брам полягав у послідовному перекритті їхніх шлюзів, внаслідок чого каньйон до певного рівня затоплювався водою, унеможливлюючи підступ ворога до міста. Рівень води в каньйоні регулювали за допомогою шлюзів, а також водопропускного отвору в Замковому мості.

Протягом 2-ї половини XVI та в XVII ст. внаслідок частих повеней укріплення на острівцях зруйнувалися, і шлюзова система перестала діяти. Наприкінці XVII ст. сталася руйнація двох башт. На початку XVIII ст. А.Гловер розпочав будівництво нових шлюзів вище за течією Смотрича. У 1720 р. їх знищила повінь, водночас постраждали й берегові укріплення. У 1750-х роках військовий інженер X.Дальке, а згодом комендант Кам’янець-Подільської фортеці Ян де Вітте здійснили великі роботи з реконструкції укріплення, створивши також систему водовідвідних каналів.

На початку XIX ст. Руська брама втратила оборонно-гідротехнічну функцію. У 1947-1960 рр. на окремих спорудах комплексу проведено консерваційні роботи.

Нині до решток комплексу входять: наскельна сторожова, прибрамна та надбрамна башти, що замикають з двох боків укріплення барбакану (надбрамна башта сполучена з підземною галереєю); напівбашта, яка забезпечує обстріл барбакану; прибережна башта, казематна куртина та оборонний мур.

Барбакан з трьома баштами та бойовою галереєю по периметру є найцікавішим елементом комплексу з точки зору фортифікації. Він вирішений на засадах давньоруського захаба – у вигляді обмеженого з півночі та заходу двоярусними оборонними мурами прямокутного двору (16,5:10,6 м), який східним боком прилягає до стрімкої скелі, а південним – до надбрамної башти. В’їзна брама розміщена з півночі. Важливу функцію виконувала надбрамна башта – прямокутна в плані (8,2:7,3 м), з проїздом, захищеним з півночі підйомною решіткою, а з півдня – двостулковими воротами. Над брамою північного фасаду, майже повністю облицьованого кам’яними тесаними плитами, збереглася пам’ятна плита з датою “1770”. Надбрамна башта з’єднана казематною куртиною з прибережною баштою – п’ятиярусною, в основі квадратною (довжина сторони – 7,6 м), у верхніх ярусах круглою. З боку поля в рівні 3-го ярусу башти збереглися сліди одиночного машикулі на білокам’яних профільованих кронштейнах. Башта має ключоподібні бійниці. На стінах збереглися рештки тиньку. На фасаді башти вмонтовано білокам’яну плиту з датою “1527”.

Реставрацію комплексу виконано в 1961 р. (архітектор – Б.Петичинський).

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 263 – 264.