Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1993 р. Вірменські квартали Кам’янця-Подільського

Ольга Пламеницька

Точної дати оселення вірменів у Кам’янці історики не визначили. Однак немає сумніву, що вірменські пересельці прибули на Поділля, коли місто вже існували і було досить розвинене. Південна частина давньоруського Кам’янця мала досить стрімкий рельєф з терасами, що спускалися в каньйон Смотрича, і нагадувала вірменам-пересельцям гірські схили далекої батьківщини. У 13 ст. вони заснували церкву Благовіщення богородиці, а наприкінці XIV – Миколаївську, поруч з якою на зламі XV-XVI століть змурували чудову п’ятиярусну дзвіницю. Десь у долішній частині вулиці Вірменської в XVII столітті стояла вірменська церква Григорія, зруйнована в середині того ж століття, а в районі Вірменського ринку існувала Успенська церква.

Особливості терасного рельєфу, по якому збігали в долину Смотричу вулички, суцільні муровані огорожі садиб, що не мали чіткого геометричного розпланування, притаманного середмістю, – усе це надавало кварталам особливого східного колориту. Вони мали зовнішні укріплення. Від центру міста територія вірменської громади відокремлювалася довгим ринком, що майже перетинав острів упоперек. Ринок містився на продовженні головної дороги, що пролягала через Замковий міст. У сучасних межах він сформувався в XIV столітті й дістав назву Вірменського (пізніше називався Миколаївською, Соборною, Губернаторською та Радянською площею, нині – Вірменський ринок). Тут, окрім будинку магістрату вірменської громади (не зберігся), були кам’яні житлові й торговельні споруди вірменських і українських міщан, єпископський палац, гауптвахта, згодом будинок губернатора, православна семінарія, дворянське зібрання, духовна консисторія.

Вірменська громада мала своєрідні традиції мурованого будівництва. Це особливо виявилося в архітектурі кам’яниць, що дотепер демонструють надзвичайно цікаві конструктивні особливості, а також майстерно виконаний білокам’яний різьблений декор.

На Вірменському ринку існували українські храми – муровані Йоано-Предтеченський (XV ст.), понівечений у [19]30-х роках, та дерев’яний Вознесенський, що його зруйнували турки наприкінці XVII століття. На південному краї вірменських кварталів стояла українська Миколаївська церква (не збереглася). Усе це – свідчення дружніх взаємин двох міських громад.

1575 року в Кам’янці мешкало понад 300 вірменських родин (у Львові тоді – 60). Серед них було багато відомих ремісників – ювелірів, гончарів, кушнірів тощо.

Кам’янецьких вірменів знали як добрих купців. Комендантом кам’янецької фортеці був вірмен, генерал, інженер і архітект Ян де Вітт. Місто мало вірменську школу, шпиталь, жили в ньому історики та літописці, автори відомої „Кам’янецької хроніки” тер Ованес, тер Оксент, тер Григор і тер Акоп, а також автори історії Хотинської війни Ованес і Степанос Рошка. Згодом вірменська людність, яка впродовж багатьох століть берегла рідні звичаї, традиції та культуру, асимілювалася з українцями та поляками.

Джерело: Пам’ятки України, 1993 р., № 1-6, с. 35 – 37.