Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

^2008 р. Римо-католицькі монахині у суді відстоюють своє право на будівлю монастиря на…

2008 р. Чиї ви, сестри, будете? «П’ята графа» церковного майна

Дата: 25.05.2008

Для релігійних громад право власності на майно і право користування ним – це, безперечно, аргументи різної сили. Але вони набувають іще більшої гостроти, коли в майнових питаннях авторитетне слово промовляє влада. Тоді, здавалося б, виключно правовий спір швидко переходить в ідеологічну площину. Так, як це сталося, зокрема, з відновленим жіночим монастирем згромадження сестер непорочного зачаття пресвятої діви Марії у селі Язловець на Тернопіллі.

Божа обитель, яка діяла в селі з 1863 року і була ліквідована радянською владою після Другої світової війни, почала оживати лише наприкінці 1990-х років. У травні 2002 року голова Тернопільської облдержадміністрації Іван Курницький зробив серйозний жест – своїм розпорядженням він безоплатно передав частину палацу XVII-XVIII століть (монастирські приміщення), а також гробницю сестер і блаженної Марцеліни Даровської у власність ордену непорочного зачаття пресвятої діви Марії.

На той час приміщення палацу займала обласна фтизіопульмонологічна лікарня. Як задекларовано в документі про передачу, високий посадовець виконував закон «Про свободу совісті та релігійні організації» і два президентські укази щодо повернення релігійним організаціям культового майна. Крім законодавчих, керівник області зазначив і соціально-культурні причини для такого кроку – «необхідність проведення реставрації культових споруд і благоустрою місця масового відвідування паломників».

Жіночий монастир уклав з обласним управлінням архітектури та містобудування охоронний договір на будівлі й споруди, адже вони є пам’ятками архітектури державного та місцевого значення, і почав оформляти власність. Через складні погоджувально-дозвільні процедури процес затягнувся на п’ять років. Нарешті районне бюро технічної інвентаризації виробило свідоцтво про право власності на будівлі та споруди, але для його видачі, як виявилося, ще був потрібен підпис голови Язловецької сільської ради.

Отут справа загальмувалася остаточно. Бо шуканий автограф став знаком заборони. Торік у травні сільські депутати вирішили не видавати свідоцтво сестрам римо-католицького ордену. Сесія обґрунтовувала своє рішення нормами закону «Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини» від 01.02.2005 року.

– У громади Язлівця ніхто не спитав, чи бажаємо ми передати частину приміщень колишньої лікарні саме у власність монастиря, – наголошує сільський голова Марія Футрин. – Ми жодним чином не претендуємо на це майно і не заперечуємо, щоб сестри отримали його у довготривале користування, скажімо, на 25-50 років. Нехай проповідують слово боже, приймають паломників, туристів. Але коли будівлі перебувають у користуванні, а не у власності релігійної організації, держава чи обласна влада має вплив на релігійну організацію. Вони можуть контролювати використання приміщень. А коли монастир отримає свідоцтво про право власності, сестри можуть сказати: вам, українським паломникам і туристам, сюди зась. Ми мусимо захистити право українців, які хочуть бачити українське!

Представники монастиря із цим рішенням не погодилися і звернулися до суду. Наприкінці січня цього року Господарський суд Тернопільської області скасував рішення сесії сільради. «Заборонний» закон від 01.02. 2005 року на момент видачі розпорядження голови ОДА про передачу частини палацу у власність жіночого монастиря не діяв.

Крім того, закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст.25 і 26) не передбачає повноважень сільської ради розпоряджатися майном, яке є пам’ятками архітектури, зокрема державного значення. За монастирем визнано право власності на частину палацу. Постанова набрала законної сили, але виконувати її Язловецька сільська рада не поспішала.

Місцева влада пішла іншим шляхом. Вона вирішила оскаржити згадане розпорядження голови облдержадміністрації. Сільський голова Язлівця Марія Футрин обґрунтовує позов неправомірним застосуванням у розпорядженні керівника області статті 17 закону «Про свободу совісті та релігійні організації», де йдеться про передачу в безоплатне користування або повернення у власність релігійним організаціям саме «культових будівель і майна». Оптимізму Марії Василівні додає відсутність в українському законодавстві визначення цих термінів. Проте вона має й інші аргументи на свою користь.

– В усіх історичних документах, газетних публікаціях Палац Понятовських-Блажковського згадується як пам’ятка архітектури, – переконує пані Футрин. – Тож які підстави вважати передані монастиреві приміщення культовими будівлями та культовим майном?

Адвокат третьої сторони – монастиря – Людмила Семененко на недавньому судовому засіданні заперечила згадану вимогу: «Оспорюване розпорядження голови облдержадміністрації не зачіпає права та законні інтереси сільської територіальної громади Язлівця. А позивач у суді не навів доказів, у чому ці права та інтереси порушено». Зрозуміло: висловлені головою сільради примарні побоювання, що католики закриють доступ «українцям до українського» не можуть бути аргументами в суді.

У результаті 28 березня Господарський суд області позов Язловецької сільської ради до монастиря не задовольнив. Неважко здогадатися, що керівництво села Язловець із цією постановою не погодилося й підготувало апеляційну скаргу.

Очевидно, що орден Згромадження сестер непорочного зачаття пресвятої діви Марії та його спонсори вклали значні кошти в ремонт монастирських приміщень. Крім того, вони створили капличку, музей історії монастиря і його засновниці Марцеліни Даровської, яку 1996 року папа римський проголосив блаженною. Було відреставровано її гробницю та відновлено прилеглий занедбаний парк. Та залучати кошти для наступних ремонтних робіт без підтвердження права власності на приміщення стає дедалі складніше.

– Місцева влада та чимало представників сільської громади дорікають нам у недостатній роботі з милосердя, – розповідає настоятель монастиря сестра Тетяна. – Але ж ми за рахунок коштів, які отримуємо з паломників та екскурсійних груп із Польщі, приймаємо на проживання за символічну плату та безоплатно десятки українських родин із дітьми, дітей з малозабезпечених родин, дітей-сиріт, допомагаємо бідним родинам, що живуть неподалік. Але цього деякі представники влади чомусь не помічають.

Сільський голова Язлівця Марія Футрин харитативної роботи сестер не заперечує. Проте висловлює занепокоєння іншим.

– Монастир використовує великі приміщення. То чому ж він не може знайти певні кошти бодай для зовнішнього ремонту правого крила палацу, де тепер розміщується обласна протитуберкульозна лікарня – реабілітаційний центр? Я говорила сестрам про це. Звертав їхню увагу на сусідній занедбаний корпус і голова облдержадміністрації Юрій Чижмарь, який побував у Язлівці. Після наших прохань нічого не змінилося. Байдужість до цих хворих сестри пояснюють браком коштів на ці потреби. Це ж просто неповага до українського народу!

Цікаво, що місцева влада вважає ремонт державної лікарні справою монастиря. Іще цікавіше те, як наполегливо вона проводить демаркаційну лінію між католицькою громадою та «українським народом». Не дивно, що місцева влада та представники монастиря не змогли знайти спільної мови під час коротких діалогів. Проте спостерігачі отримали безплатний шанс переконатися, що власність на майно релігійної громади здатна легко набувати національності та конфесійної належності.

Роман Якель (Тернопіль].

Джерело: «Дзеркало тижня»

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 40

Модифіковано : 20.03.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.