Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1996 р. Бернардинський монастир у с.Іванів (Янів) Вінницької області

А.Шамраева, С.Юрченко

Римо-католицький костел і монастир бернардинців у с.Іванові Калинівського р-ну Вінницької області – цікава пам’ятка сакрального зодчества періоду бароко на теренах Поділля. Споруди розміщено в центрі села, на вулиці Свинаря, вони складають частину ансамблю палацово-садибної резиденції графів Холоневських.

Заснування в містечку Янові (стара назва Іванова) монастиря відносять до XVII ст. і пов’язують з іменем гетьмана Калиновського [Урбанський А. З чорного шляху повіту. – Варшава, 1927. – С.110 (польською мовою)]. Документів, що стосуються зведення дерев’яного костелу, не виявлено. Проте зберігся контракт 1751 р., складений між магістром живопису Йосипом Скаржевським і ксьондзом Арефієм Добжанським на виконання розпису інтер’єру костелу [ЦДІА України. – Ф.49. – Оп.1. – Спр.187. – Арк. 1].

Існуючу муровану споруду закладено 1 квітня 1780 р. графинею Соломією Холоневською. За візитаційним описом 1799 р. знаходимо старий дерев’яний костел, що перебуває в поганому стані. Мурований костел уже закінчено, але ще не зроблено склепіння і даху. Службу правлять у трапезній монастиря. Корпус келій – двоповерховий, має два коридори, на верхньому поверсі 11 приміщень і бібліотека, на нижньому – трапезна, кухня, захристія, келія настоятеля, вітальня тощо [ДАВО. – Ф.Д.-737. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк.451]. У візитації 1802 р. читаємо, що „новый каменный костел уже сводчатый, внутри наполовину оштукатуренный и побеленный… в ближайшие годы здание совершенно будет окончено” [там само. – Арк. 707].

Опис костелу 1810 р. зазначає, що „здание каменное, внутри не совсем оконченное, при нем монастырь, усадьба, огражденные каменной оградой” [там само – аркуш без номера]. У візитації І814 р. зустрічаємо „алтарь большой каменный, неоконченный” [там само], проте вже 1817 р. головний вівтар описується як закінчений [там само]. Опис 1820 р. засвідчує, що дах костелу крито черепицею. Корпус келій – Г-подібний в плані, критий ґонтом. Головний вхід з вулиці через дерев’яні двері, окуті залізними цвяхами, з міцним замком, на залізних завісах і з засувами. Стіни трапезної прикрашено п’ятьма іконами та портретами фундаторів монастиря [там само]. Орган для костелу куплено 1821 р., він мав 10 голосів та два міхи [там само. Візитація 1824 р.]. Після першого польського повстання 1830 – 1831 рр. багато католицьких монастирів було закрито. Янівський монастир ліквідовано 1832 р. [ДАХмО. – Ф.115. – Оп.1. – Спр.1380. – Арк. 3; Ф. 685. – Оп. 2. – Спр. 428] Зважаючи на те, що „Янов Ялтинского уезда, находится в углу губернии, от губернского города и других мест весьма удаленном”, в ньому планувалося розмістити „престарелых и больных римско-католических священников” [ЦДІА України. – Ф. 442. – Оп. 646. – Спр. 166. -Ч.ІІІ.-Арк.93, 93зв]. Отже, костел став парафіяльним.

Внаслідок старіння покриття даху і постійного затікання води в склепінні костелу утворилася тріщина. Ксьондз І.Гертц добився дозволу на ремонт, „каковой, как не обусловленный изменением вида и фасада здания, был ему разрешен” [Там само. – оп.844. – Спр.411. – Арк.411]. Роботи, закінчені 1886 р., включали „укріплення” склепіння та ремонт даху.

Під час обстеження костелу виявлено металеві затяжки, вставлені між поздовжніми стінами нави на рівні, дещо нижчому від шелиги склепіння. За логікою роботи конструкції (в даному випадку – циліндричного склепіння) таку затяжку слід було б поставити на рівні, нижчому від п’ят склепіння, тому існуючі зараз металеві затяжки є самонесучими і не відіграють покладеної на них ролі. Очевидно, ксьондз І.Гертц робив ремонт на власний розсуд, не консультуючись з інженерами-будівельниками.

1891 року виникла пожежа, і тільки завдяки сильній зливі споруди монастиря не постраждали, згоріли тільки господарські споруди, криті соломою. Того-таки 1891 р. дах монастиря замінено на залізний [ДАЖО. – Ф.178. – Оп.13. – Спр.600. – Арк.2]. 1923 р. в монастирі розміщено трудову колонію, костел залишався діючим до 1930-х років. Тоді саме інтер’єр розділено перекриттям на два поверхи: в нижньому розміщено класи, у верхньому – спортивний зал. У повоєнний час в монастирі знаходився дитячий будинок для дітей фронтовиків, пізніше – школа-інтернат для розумово відсталих дітей.

1992 р. другий поверх костелу повернуто римо-католицькій громаді. Проекти реставрації підготовлено на замовлення Управління охорони і реставрації пам’яток містобудування і архітектури Держкоммістобудування України. Роботи по консервації даху виконані Вінницькою міжобласною спеціальною науково-реставраційною майстернею.

Костел – витягнута по осі схід-захід одно-навна споруда з прямокутним пресбітерієм. Головний фасад орієнтовано на схід. Його композицію утворено спареними колонами іонічного ордера. Розкрепований карниз створює багату світлотіньову гру, надаючи формам фасаду великої виразності. Загальна побудова фасаду виявляє залежність від костелу Св.Чельзо і Джуліано, що на вулиці дель Банко ді Сан Спіріто в Римі. Останній збудовано в 1730-х роках коштом папи Клемента XII за проектом архітектора Карло де Домінічіса.

Обидва фасади, і янівський, і римський – двоярусні. В обох середню вісь фланковано спареними колонами, причому в Янові, на відміну від римського прототипу, на другому ярусі замість пілястр влаштовано колони, чим підкреслено вертикалізм композиції. Кілеподібний фронтон другого ярусу римської пам’ятки замінено трикутним, але теж крепованим фронтоном, велике вікно зі складним наличником на другому ярусі заступила прямокутна дошка з фундаційним написом. В бічних частинах нижнього ярусу замість ніш зроблено по дві (одна над одною) декоративні фільонки з сандриками, що, знову ж таки, надало споруді більшої стрункості. Зовсім інакше в Янові розв’язано середнє прясло нижнього ярусу. Під карнизом тут бачимо ярку, в яку вписано наличник вікна з трикутним сандриком. Такий мотив також можна зустріти в тогочасній римській архітектурі, наприклад, в костелі Мадонна дель Карміне (бл. 1750 р.). Верх сандрика тут знаходиться на рівні п’яти арки, в янівській же споруді його піднято майже під шелигу арки, тому він виглядає надто затиснутим.

Проведене порівняння дає підстави стверджувати, що проектував монастир в Янові архітектор, добре знайомий з сучасними йому течіями європейського зодчества.

Первісне зовні костел був побілений. Вхід здійснювався через високі двопільні двері. Під пізнішою обшивкою з дошок збереглися первісні полотна 18 ст., виконані „в ялинку”. Нартекс перекрито циліндричним склепінням з розпалубками, після влаштування другого поверху південну секцію склепіння демонтовано для влаштування дерев’яних сходів. Первісний хід на органний хор зберігся в товщі північної стіни. У бік нави нартекс відкривався трьома високими дверями.

Поверхні бічних стін нави оформлено спареними пілястрами корінфського ордера (згідно з візитаціями), що несуть багато-профільований карниз. На жаль, ліплені капітелі знищено у 1930-х роках.

Інтер’єр костелу був теж білений, щоправда, поле між пілястрами розшито на прямокутні фільонки, пілястри були розмальовані під рожевий мармур. Збереглася первісна підлога, що складається з викладених „зірками” ромбічних клепок у пресбітерії та квадратів розміром близько 75:75 см у наві. Над костелом і корпусом келій збереглися конструкції ферми XVIII ст. Крокви було частково замінено у 80-і роки XIX ст. Переріз балок нижнього поясу ферм становить близько 40:40 см.

Корпус келій зовні ніколи не був тинькований. Опорядження фасадів зводилося до звичайної побілки вапном по цегляному муру. Майже без змін зберігся інтер’єр сходової клітки. У деяких приміщеннях другого поверху знаходимо двері XVIII ст. з кутими завісами та клямками-замками. У костелі збереглися віконні заповнення рубежу XVIII-XIX ст. з двома характерними імпостами у формі хреста та квадратними шибами.

Загалом монастир у Янові є прикладом пізньобарочної архітектури Поділля.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 71 – 74.