2008 р. Карпатські святилища
Іван Крайній
Дата: 02.04.2008
В українських Карпатах чим далі в гори, тим більше архаїки й таємничості, оповитої міфами, легендами, елементами обрядів, що збереглися до наших днів із дохристиянських часів. Словом, рай для фольклористів та етнографів, котрі за два минулі століття вже записали з вуст горян тисячі сторінок унікального матеріалу. Та чомусь сюди неохоче завертали авторитетні шукачі артефактів – історики, археологи, релігієзнавці, тобто фахівці суто наукового пояснення минувшини.
Можливо, учених-матеріалістів відлякував зроблений за радянської доби безапеляційний висновок відомого дослідника Уралу та Кавказу професора Фармозова про те, що в Карпатському регіоні немає значимих петрогліфів (наскельних зображень) – і крапка. Хоча ще в 1830-тих роках співзасновник «Руської трійці» Іван Вагилевич особисто зафіксував рунічні написи й солярні знаки на культових пам’ятках у трьох різних місцях Карпат. Відтоді інтерес до тутешніх магічних каменів багаторазово спалахував і затухав, проте ніколи не мав системного характеру.
Лише два роки тому етнографічно-археологічна експедиція «Карпати-Дністер» провела комплексне обстеження шести гірських районів Івано-Франківщини, що завершилося несподіваними знахідками скельних культових пам’яток. Щоправда, сенсаційне повідомлення по гарячих експедиційних слідах викликало неоднозначну реакцію. Проте керівник експедиції, директор Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету професор Микола Кугутяк і далі топче гірські стежки в пошуках нових кам’яних доказів на користь карпатських святилищ.
– Миколо Васильовичу, чому відкриття вашою експедицією Терношорського скельного святилища біля присілка Безульки Косівського району, а згодом й інших, дехто сприйняв скептично і нині вважає їх вигадкою?
– Це прогнозована реакція в науковому світі на подібні відкриття. І я не форсую події, намагаюся напрацювати якнайбільше матеріалу, представити таку систему аргументів, аби оперувати артефактами, а не вдаватися до віртуальної полеміки. Для виступу з цієї проблематики мене нещодавно запросили на засідання Краківського відділення Польської академії наук. Я вже підготував до друку третю книжку з унікальним матеріалом, присвячену кам’яним старожитностям українських Карпат. Її вихід у світ, мабуть, стане холодним душем для скептиків, і навряд чи ще хтось тоді стверджуватиме, що це – вигадка.
– Якщо можна, то трохи підніміть завісу таємничості: які нові аргументи ви підготували для тих, хто бачить у знайдених вами культових каменях лише, так би мовити, природний збіг обставин?
– Понад дворічні дослідження дозволили нам зробити висновок про наявність у Карпатах трьох типів стародавніх скельних святилищ. Перший тип – підковоподібні, що мають просторово-астрономічну орієнтацію на північний схід, тобто на літнє сонцестояння. Другий – округлі або еліпсоподібні, звернуті на південний схід, тобто на зимове сонцестояння. І третій – пам’ятки брамоподібної форми, орієнтовані на схід-захід, тобто на весняне й осіннє рівнодення. Унікальність наших досліджень полягає в тому, що ми виявили шість обов’язкових елементів святилищ: дві брамоподібні скелі, між якими колись існувала дерев’яна конструкція (вочевидь храм-капище для божества, куди не мав доступу простий люд), жертовний камінь перед площею, сам майдан або требище, кам’яні стіни з кутовими охоронними вежами й ровами, а також – різноманітні скельні та наскельні скульптури, рельєфи та петрогліфи.
– Скільки святилищ ви виявили і де конкретно?
– Уже десяток. І два десятки жертовних каменів. Про їх місцезнаходження завчасно говорити не будемо, аби хтось «не зробив» відкриття поперед нас. Скажу так: переважна більшість, зокрема й відоме нині Тернишорське святилище та астрономічне святилище на Лисині Космацькій, розташовані в Косівському районі.
– Чи існує реєстр культових каменів в Україні? Цим хтось займається?
– Дуже доречне запитання. Мегалітичні (цей термін вживається в дослівному значенні як «великі камені») пам’ятки планетарного масштабу активно вивчають, вони давно систематизовані й каталогізовані. В окремий напрям виділено дослідження мегалітичних споруд і наскельних петрогліфічних зображень у гірських системах, зокрема Анд, Балкан, Кавказу, Піренеїв, Тибету, Уралу. Ось наші сусіди видали «Каталог чеських мегалітів». У них там усе описано, і ці важливі пам’ятки історії та культури перебувають під охороною держави. Ми ж помітно відстаємо. Осібно хіба що стоїть дослідження Кам’яної Могили, що триває упродовж трьох століть і супроводжується чималими обсягами друкованої продукції.
Дотепер найменш вивчений у нас саме Карпатський регіон, за винятком Урича, що у Стрийському районі на Львівщині, який дослідив відомий археолог Микола Бандрівський. Хоча Карпати споконвіків були контактною зоною різних етносів і культур, місцем перетину малоазійських, балканських, причорноморських, центрально-європейських та скандинавських цивілізаційних впливів й одним із головних дохристиянських сакральних центрів.
– Усе, як стверджував великий Гете, пізнається у порівнянні. Тож із чим можна порівняти відкриті вами в Карпатах ритуальні камені і до якої епохи вони належать?
– Якщо робити висновки на основі зображень, то вони належать до історичного проміжку між неолітом (5-4 тисячі років до нашої ери) та початком середньовіччя. Яскраво представлена доба бронзи. Щодо порівнянь, то, приміром, у Родопах знайдено двометрове в діаметрі зображення голови, яку називають «Голова-сонце», а в нас подібне зображення, але з деякими відмінностями, має 8,5 метра. Ми виявили безліч петрогліфів, знаків, символів, жертовних чаш і чашоподібних каменів. Серед цього розмаїття виділяються величезні об’ємно-просторові скельні скульптури. Нічого подібного в Україні ще не знайшли. Є вибите на камені зображення святого Онуфрія, але лише в нас ціла скеля має вигляд якоїсь фігури.
Оригінальність цих знахідок полягає в тому, що за технологією сколів, підтісуванням ямненського пісковику наші давні предки формували певні образи. Це особлива група великих пам’яток. Вони відображають найархаїчніші пласти свідомості і світогляду. Камені незвичайних форм і розмірів уособлювали Божу присутність. Вони були посередниками між людьми і божеством, якому поклонялися і приносили жертву. Помазаний олією чи кров’ю камінь ставав вівтарем – житлом Бога. На кількох святилищах зафіксовано одночасне зображення птаха, що символізує верх, тобто небо, і ящура, який уособлює низ, землю.
– Чим же пояснюється така висока концентрація святилищ у Карпатському регіоні?
– Ми дійшли висновку, що такі пам’ятки характерні для жвавих шляхів міграції древніх людей – і це світова практика. Територія Прикарпаття входить в ареал найдревніших цивілізацій, в культуру лінійно-стрічкової кераміки (VII-VI століття до нашої ери). Представники цієї культури поклали початок мотичному землеробству. У ті часи в Трансільванії (територія сучасної Румунії) вперше в Європі почали виплавляти мідь і бронзу. Це ж поруч із нами. Через Косівський і Верховинський райони пролягає найкоротший шлях, своєрідні ворота з України в Трансільванію. Крізь ці ворота наші далекі прародичі могли гнати худобу і везти сіль для обміну на бронзу, а згодом – і на золото. Коли древні люди з рівнини потрапляли в гірську країну Карпат, то лякалися незвичного рельєфу з дрімучими лісами і безліччю диких звірів, тому жертвоприношенням задобрювали богів. Мабуть, через це тут так багато культових пам’яток з різних епох і різних культур.
– Коли очікувати нових відкриттів?
– Наші дослідження, що перебувають лише на початковій стадії, вже виявили потужний Карпатський петрогліфічний комплекс, який не поступається найвідомішим мегалітичним комплексам світу. Понад два роки досліджуємо сакральні пам’ятки лише Косівського району і ще не маємо повної картини, а попереду – Буковина, Закарпаття, Львівщина. Ми тільки «зачепилися» за надпотужну тему, остаточних масштабів якої ще не знаємо. Будемо рухатися далі. Цьому, поза сумнівом, посприяє і недавно прийняте рішення Міністерства освіти України про створення при нашому університеті Науково-дослідного інституту історії, етнології та археології Карпат.
Джерело: “Україна молода”