Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави.

^Текіє

1996 р.Текіє дервішів у Євпаторії

Л.Толочко

Генієм татарського народу створено на теренах Кримського півострова дивну за своєю архітектурою унікальну за функціональним призначенням споруду – текіє дервішів, що знаходиться в Євпаторії в районі колишньої площі Одун-базар по нинішній вулиці Караєва, 18.

Аналоги цієї споруди, які збереглися донині, подибуємо поодиноко: це ханега на Пергачот в Азербайджані (ХІІ-ХШ ст.), ханака Ходжі Зайнуудіна в Бухарі (перша половина XVI ст.), текіє Мевляна у турецькому місті Конья (XIII-XIV), текіє Сулеймана в Дамаску (1554-1560 рр.).

Перське слово дервіш, що означає „жебрак” (дослівний переклад – „поріг дверей”), вживалося у мусульман для визначення людини побожної, яка шукає порятунку душі у відлюдному житті. Дервіші- послідовники суфійських сект, які зародилися у VIII ст. у Персії; слово „суфій” у перській мові вживалося у значенні „вільнодумець”. Рух дервішів, що виник у мусульманському світі, спочатку відображав глухе незадоволення багатьох мусульман сухим формалізмом ісламу, пізніше мусульманське духовенство змогло пристосувати дервішів для своїх потреб. В основі руху дервішів лежала теологія суфізму – це пантеїстичне уявлення про Бога, який є у всьому:

„Он содержится в мире, и в нем мир содержится, из него мир истек, и в него мир обратно стечет. Мир (материя) есть эманация Божества, а сам по себе имеет лишь призрачное существование, его видимое разнообразие в формах и красках – обман наших чувств. Он един, как едино Божество. Бог разлит во всем мире в виде Всемирной Души, в человеке есть ея часть и высшее счастье человека – отрешиться от личного „я”, порожденного материей тела, погрузиться в созерцание Божества, расплыться в нем, словно капля в океане и таким образом воссоединиться с Ним” [Энциклопедический словарь. – СПб, 1901. -Т.32. -С. 132].

Дервіші у середовищі релігійних мусульманських організацій займали таке саме місце, яке належало в християнстві ченцям. І ті, й другі утворювали вибрані дисциплінарні корпорації, що у дервішів досягли вражаючої досконалості. Так само, як давні анахорети засновували у відлюдних місцях християнські монастирі, куди прагнули потрапити їхні учні, у мусульман засновували текіє, куди .потрапляли особи, що визнавали їх духовні переваги. У султанській Туреччині було визнано сім орденів дервішів, сім великих шейхів вважалися серед мусульман святими і вшановувалися. Кожен дервіський орден з семи офіційно визнаних складався з багатьох дрібних общин, і в такому вигляді поширювався по „мухамеданських країнах”. У кожному більш-менш значному місті обов’язково була дервіська община, яка складалася з 30-40 осіб.

На чолі кожного ордену дервішів стояв шейх (шек), адепти першого розряду мали звання „деде”, або „батько”. Деде і шейхи зберігали перекази й таємниці ордену, які таємно керували його шейхами і примушували діяти його членів. Дервіші носили особливий одяг: шапку-ковпак і каптан. Оскільки мусульманський закон не допускав безшлюбності, то дервіші вільно одружувалися, деякі з них мали дві-чотири дружини. Неодружені дервіші жили в текіє, одружені – поза текіє, але кілька разів на тиждень, особливо перед урочистими обрядами, мали ночувати в текіє.

Текіє володіли великими коштами завдяки вкладам і пожертвам побожних мусульман. Жебракувати вважалося серед дервішів гріхом і ганьбою, тому вони вивчали ремесла, але основним засобом існування для них було лікування хворих, провіщення майбутнього, тлумачення снів, продаж амулетів. Найпоширенішим дервіським орденом серед магометанських країн був орден Мевлеві. Окрім дотримання магометанських обрядів дервіші ордену Мевлеві по вівторках і п’ятницях прилюдно виконували особливий містичний танок „Сім”.

Посеред кола сідав шейх (він уособлював сонце або нерухомий світовий центр, а навколо нього кружляли в танку дервіші під тужливі звуки флейти і барабана, несамовито вигукуючи: „Гу!” – „він” (тобто Бог), доводячи себе до екстазу. Кружляння дервіша означало пошуки всюдисущого Бога, а безпосереднє пересування по колу – неприв’язаність до благ земних [Позднеев П. Дервиши в мусульманском мире. – 1886. – С. 146]. Перед початком танцю дервіші Мевлеві співали гімни (ілахи) – витяги з творів Джелаледіна Румі (основного теоретика ордену).

1984 р. за замовленням Кримського обласного відділу у справах будівництва й архітектури розпочалися реставраційні роботи пам’ятки архітектури XIV-XV ст. – текіє дервішів у Євпаторії. Проектні роботи виконували фахівці інституту „Укрпроектреставрація” (авторський колектив В.Полегкий, Л.Хілай, Л.Толочко), підрядні роботи почала виконувати Кримська спеціальна науково-реставраційна майстерня (не завершені за браком коштів).

Оскільки споруду збудовано у XIV-XV ст. на околиці мусульманського світу, в невеличному місті Гезльов (Євпаторія), літературних і архівних матеріалів маємо небагато. Найраніший з них – це опис мандрівника Евлія Челебі „Сеяхатнамесі” 1666 р. Він пише: „…есть там три монастыря дервишей джалветского и халветского толка. Наиболее многолюдным из них является монастырь, где настоятель эфенди Ахмед из Коледжа” [Эвлия Челеби Сеяхатнамеси. Книга путешествий. Извлечения].

М.Гінзбург у статті „Татарское искусство в Крыму” у журналі „Среди коллекционеров” про євпаторійське текіє пише:

„…текие дервишей по своєму назначению…монастырь и этим объясняется его расположение за городской стеной, в районе, называемом Одун Базар („одун” по-турецки „дрова”), т.к. стамбульские турки сюда свозили дрова. По своей структурной сущности это хан Джами (мечеть Джума Джами) в миниатюре” [Гинзбург М.Я. Татарское искусство в Крыму // Среди коллекционеров. – 1922. – №1].

Б.Засипкін у праці „Памятники архитектуры крымских татар” про текіє писав:

„Текие… представляли очень интересный архитектурный прием – сочетание прекрасного великого купольного помещения с окружающими его небольшими и невысокими келиями дервишей… В общем приеме мы видим здесь характер миниатюрного медресе, средняя центральная часть которого соответствует открытому двору настоящих медресе” [3асыпкин Б.М. Памятники архитектуры крымских татар].

Євпаторійське текіє описане у багатьох путівниках по Криму, найдетальніший опис споруди наведено у путівнику „Керкинитида-Гезлев-Евпатория” [Драчук В., Каря Я., Челышев Ю. Керкинитида – Гезлев – Євпатория. – Симферополь, 1977. – С. 126]. З дуже цікавих графічних матеріалів заслуговує на увагу обмір споруди початку XIX ст. [оригінал креслеників зберігається у ДНДМА. Під час роботи над об’єктом копію його люб’язно надав мистецтвознавець Ю.Челишев], а також схематичний обмір споруди (план і фасад) текіє, виконаний 1955 р. архітектором Є.Пламеницькою [копія обміру текіє дервішів 1955 р. люб’язно надана Є.М.Пламеницькою]. Споруду текіє дервішів зображено на кількох листівках з краєвидами Євпаторії, особливо цікаве зображення комплексу текіє з мечеттю Шукурла Ефенді з мінаретом [оригінал листівки з краєвидом текіє дервішів 1985 р. знаходився у музеї „Караїмська кенаса” в Євпаторії].

Текіє – центрально-банева споруда, у плані це – квадрат, навколо якого розміщено велику кількість келій (худжер). Квадратне центральне приміщення переходить у восьмикутник, що підіймається на 2,3 м над дахом – до деякої міри барабан, на якому знаходиться баня з шатровим перекриттям. Такий перехід від квадрата до восьмикутника шляхом зрізу кутів квадрата дуже поширений в архітектурі Сходу, часто застосовувася й у Криму.

Центр споруди вражає перш за все шириною простору, блискуче перекритого банею. Розпір її передається за допомогою сферичних парусів і чотирьох підпружних арок на потужні (завтовшки близько 1 м) стіни текіє. На кожній з чотирьох стін основного квадратного у плані приміщення – по два вікна зі стрілчастим завершенням. Для освітлення зали вікон явно мало. Однак цього, напевно, і домагався автор, створюючи відповідне освітлення у будинку такого призначення.

Міцні стіни вимурувані з тесаного каменю-черепашника, всередині багатошарове потиньковані. Пам’ятку завершено однотипним карнизом, складеним із блоків каменю-вапняку, який вінчає його основні об’єми, а також кутові заломи центрального об’єму. Аналогічні карнизи виявлено в інтер’єрах коридору головного входу до пам’ятки і келій шейха. Віконні й дверні отвори перекриті стрілчастими різьбленими перемичками з того самого матеріалу. Оперізуючий об’єм худжер по зовнішньому периметру має обрис четверика зі зрізаними кутами. Цей об’єм розчленовано поперечними стінами на ряд вузьких худжер, перекритих склепіннями. В інтер’єрі келії дервішів сполучаються із залом, де відбувався релігійний обряд і ритуальні танці, через вузькі невисокі прорізи, розташовані рівномірно по його периметру. Кутові келії складалися з кількох складних приміщень: прямокутного в плані й п’ятикутного, що з’єднувалися поміж собою через невеликі прорізи у поперечних стінах.

Головний вхід у текіє знаходився посередині західного фасаду. Через нього, пройшовши коридор, дервіші потрапляли до центрального залу. Крім цього – головного парадного входу, є інший вхід у пам’ятку -північніше головного входу. Він веде у значно більшу, ніж інші, келію з каміном у зовнішній стіні, розділену аркою, що підтримує основу склепінь, на дві частини. Ця подвійна келія сполучається невеликим вузьким прорізом із суміжною рядовою, розміщеною праворуч від входу. Мабуть, цю худжеру займав шейх, оскільки це приміщення сполучене з центральним (через нього можна було потрапити до залу з двору). У західній частині південного фасаду влаштовано пізніший вхід до залу шляхом розбирання зовнішньої стіни і склепіння рядової келії.

Споруда текіє дервішів неповторна за своєю архітектурою, авторові вдалося архітектурними засобами в невеликому залі створити відчуття мікрокосмосу, зал гіпнотизує, змушує відректися від усього земного, і тільки поняття вічності й служіння Творцю охоплюють єство відвідувача.

Автор споруди невідомий, проте ряд дослідників текіє вважає, що ним міг бути талановитий турецький архітектор, автор мечеті Джума Джамі в Євпаторії Коджа Сінан. В текіє і мечеті Джума Джамі багато спільних архітектурних прийомів, однакові стрілчасті прорізи, той самий у плані квадрат, ті самі подвійні зрізи кутів, та сама баня на сферичних парусах. Отож, можна висловити припущення, що текіє дервішів збудовано тараськими майстрами на рубежі XIV-XV ст. за проектом турецького архітектора Сінана [вибачте – Сінан жив у 16 ст. – Прим.М.Жарких].

У ш’лому пам’ятка дожила донині у задовільному стані, на момент реставраційних робіт використовувалася як складське приміщення. За час існування архітектура текіє зазнала таких змін: на початку XX ст. було замінено дах на черепичний, тоді саме замурували входи до келій і головний вхід до центрального приміщення, в середині залу влаштовано бетонну підлогу, від чого рівень її піднявся щодо рівня келій, де підлоги грунтові. Частину віконних прорізів замуровано, через протікання даху замокли склепіння в чотирьох келіях, а склепіння у приміщенні головного входу зруйнувалося. Вивітрилася лицьова поверхня мурування зовнішніх стін, а також помітно місцями розшарування мурування. Пам’ятка перебувала у тісному контакті з Іншими спорудами комплексу: мечеттю Шукурла Єфенді з мінаретом (пам’ятка архітектури XVIII ст.); до східного фасаду текіє примикав одноповерховий будинок, що набув умовної назви „чайний будинок”, а інші фасади забудовано тимчасовими допоміжними будівлями, територію комплексу обнесено кам’яним муром.

Після низки натурних та історичних досліджень пам’ятки запропоновано ряд реставраційних робіт на, об’єкті: відновити зруйновані склепіння келій і головного входу. Оскільки ні в екстер’єрі, ні в інтер’єрі не передбачалися штукатурні роботи, особливої уваги надано характеру обробки зовнішніх поверхонь кам’яного мурування. Для найкращого виявлення художніх якостей споруди, за порадою рецензента проекту реставрації Ю.Асєєва, необхідно було провести ін’єктування і домурування фасадів, відреставрувати віконні й дверні прорізи, відновити початкові покриття (татарська черепиця), виконати і встановити на місце втрачені заповнення віконних і дверних прорізів, відреставрувати декор пам’ятки, відтворити початкову підлогу центрального залу – кам’яні плити (за життя дервішів плити покривалися килимами), виконати комплекс малярних робіт, розібрати пізні прибудови, що псували вигляд споруди. Проектом реставрації був детально розроблений план ділянки, де передбачалися реставраційні роботи мечеті Шукурла Ефенді з мінаретом, „чайного будиночка” (проект реставрації мечеті Шукурла Ефенді і „чайного будиночка” виконала пізніше група архітекторів інституту „Укрпроектреставрація”: Ю.Лосицький, Ф.Пузій, Я.Діхтяр, О.Зоріна). Планувалося, що споруду текіє дервішів буде пристосовано під музей археології Євпаторії, проте за браком коштів роботи виконано лише частково.

Отже, текіє дервішів – середньовічна мусульманська пам’ятка, відображає так званий „османський період” в архітектурі Криму. Споруда євпаторійського текіє вирізняється аскетичністю архітектурних форм, блискуче виконаних зодчим, і належить до основних споруд, збудованих у Криму на рубежі XIV-XV ст. Унікальний за своєю архітектурою твір кримсько-татарського народу після реставраційних робіт посяде відповідне місце серед пам’яток архітектури України.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 58 – 62.

Вкладені елементи

План текіє дервішів і план мечеті Джума Джамі. Початок XIX ст. З матеріалів ДНДМА
План текіє дервішів і план мечеті Джума Джамі. Початок XIX ст. З матеріалів ДНДМА
План і фасад текіє дервішів. Обмір
План і фасад текіє дервішів. Обмір
Зал текіє дервішів. Проект реставрації В.Полегкого
Зал текіє дервішів. Проект реставрації В.Полегкого
Мечеть Шукура-Ефенді і текіє дервішів
Мечеть Шукура-Ефенді і текіє дервішів

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 348

Модифіковано : 12.03.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.