1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

На південь, за кілька сот кроків звідси, є інша дуже цікава пам’ятка українського дерев’яного будівництва – церква св. Юра. Точно невідомо, коли її збудували, але вже в 1656 р. вона була перенесена в Дрогобич і тут заново зібрана, зазнавши значних змін. Ці переробки являють безперечний інтерес для дослідника, але ми не маємо змоги докладно спинитися на них. Вкажемо тільки, що первісний зруб зберігся лише в нефі та бабинці, вівтарне приміщення, криласи та верхи з’явилися в результаті перебудови. Біля церкви стоїть дзвіниця; в нижніх частинах вона нагадує Воздвиженську, а верх її повторює форму бань церкви Юра.

Храм тридільний з гранчастим вівтарем і бабинцем, що на рівні хорів несподівано набирає прямокутної форми. З півдня і півночі неф має невеликі криласи, подібно до конх в кам’яних церквах подільського типу, який склався у нас в XV – XVI ст. з використанням форм молдавської архітектури. Уже один план передвіщував складну композицію мас. І справді, на Україні немає іншої церкви з такою мальовничою грою об’ємів, якими наш тесляр розпоряджається цілком вільно. Якщо маси крехівської церкви побудовані з застосуванням композиційних прийомів ренесансної архітектури, то церква Юра є яскравим зразком свідомого втілення мистецьких засад барокко. У ній все побудоване на принципах контрасту, мальовничості світлотіньових ефектів, гри планів, площині об’ємів. Власне храм сприймається скоріше як твір скульптури, і треба обійти його навкруги, щоб оцінити красу споруди. В межах криласів вівтар охоплює широке опасання; далі воно переходить в аркаду-піддашшя, яка охоплює неф і бабинець. З піддашшям контрастують площини стін зрубів над ним. Ритмові численних горизонтальних членувань протиставляються вертикалі граней зрубів. Розмірені кроки аркади піддашшя та обходу-галереї навколо бабинця підхоплює граціозна аркатура карниза, утворена фігурним побиттям гонтою. По суті вона імітує аркатурні мотиви архітектури Придніпров’я, Волині й Галича XII – XIII ст. Майстер вміє прекрасно поєднувати об’єми, виявляти їх гру і водночас контрастом їх добиватися великого ефекту – зорового збільшення розмірів храму. Маленькі криласи-каплички збудовані у формах і пропорціональних членуваннях звичайних церковних бань. Тому завдяки зіставленню з ними бані помірних розмірів сприймаються як значно більші. Особливо приємного для ока враження, яке справляє споруда, досягнуто об’ємами, що мають не сухі геометричні обриси, а живу форму.

Ґонтова обшивка покрівлі й зрубів м’яко облягає форми, створює живі й дуже пластичні переходи. Коли дивишся на них, виникає порівняння з шкірою, що облягає мускулатуру людини, надаючи формам краси і досконалості.

Храм Юра і дзвіниця – це справжня поема в дереві, витесана сокирою, немов велетенський скульптурний твір.

Зайдемо під опасання і переступимо поріг. Відразу ж впадає в око мальовничий і складний інтер’єр, а ще більше – настінний живопис, що вкриває всі стіни, переходить на паруси і зникає в півтемряві склепіння бань. Тепер стеля в бабинці вирізана, а колись тут була на хорах капличка, іконостас якої і досі є; тому і контраст між низеньким напівтемним бабинцем і нефом був значно більший. Первісний іконостас теж був трохи нижчий і не так привертав увагу. Головним мистецьким акцентом були настінні розписи, присвячені страстям, акафістам богоматері, мученицьким смертям апостолів і «Страшному судові». Головний лейтмотив розписів – самопожертва в ім’я щастя людей – звучить на повну силу. Як і в літературі, зокрема в рядках старовинного вірша:

Більш над сію любов не биваєт,

аще за други хто умираєт, -

тут виявлено розуміння громадянського обов’язку.

Для передачі таких ідей прийнятне було тільки реалістичне мистецтво, і дрогобицькі розписи показують, що наші майстри цілком оволоділи ним. Тепер події «Страстей» зображуються на фоні не якогось незнайомого оточення, а подібного до того, яке можна було бачити, наприклад, у житлових будинках на ринку в Жовкві чи Бучачі. В сцені «Христос перед Пілатом» точно відтворюється тогочасна архітектура ратуші, з високим ґанком, ренесансним порталом з льохом і заґратованими вікнами, звідки виглядають злодії. Художник вміє передати і гнів, і радість, і скорботу, особливо останню, в її найрізноманітніших відтінках. Могутнім засобом майстрів дрогобицького храму є колорит, де свіжі дзвінкі сині, червоні полум’яні та жовті барви тонко і гармонійно поєднуються з сіро-попелястими, блякло-зеленими, охристо-коричневими й перлисто-білими тонами.

У храмі є під намісними образами кілька ікон, на одній з яких (з датою виконання 1659 р.) намальовано ктиторів і благодійників храму; серед них є, може, і хто-небудь з тих митців, які його розписували. Це рідкісні й гарні портрети людей тієї епохи. В їх поважних постатях і зосереджених виразах облич художник намагається передати високу моральну гідність.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 261 – 263.