1966 р. Історія українського мистецтва
Пам’ятки періоду феодальної роздробленості Русі поповнюють дуже скупі відомості про іконопис більш раннього періоду і дають достатнє уявлення про панівні напрями в станковому живопису тієї доби. Певна група ікон з Новгорода і Владимиро-Суздальського князівства має спільні стилістичні риси, в яких можна вбачати вплив київських традицій.
У XII столітті, в період постійних зовнішніх і міжусобних війн, живопису були близькі ідеали військової доблесті. Образи воїнів, створені іконописцями, підкоряють своєю мужньою непохитністю, внутрішньою силою та епічним спокоєм. Таким представлений Дмитро Солунський на однойменній іконі з Дмитрова (кінець XII – початок XIII ст.), яку так само є підстави вважати за пам’ятку київської школи [В. I. Антонова датує ікону другою половиною XII ст. Див.: В.И.Антонова, Н.Е.Мнева. Каталог древнерусской живописи XI – начала XVIII вв., т. I, М., 1963, стор. 71 – 72].
Дмитра Солунського подано у вигляді давньогрецького архонта, що сидить на троні. Його обличчя сповнене рішучості, войовничість і непохитність підкреслено жестом руки, якою він виймає меча з піхов. Уся постать воїна відображає царственну велич і горде самоствердження. Пишне вбрання говорить про належність Дмитра Солунського до вищих, обраних кіл. Це – «князь небесний, який освячує князя земного». Монументальності задуму підпорядковано всю строгу систему композиції. Ікона відзначається витонченою декоративністю живопису, стриманістю форми, ритмічним взаємозв’язком усіх її елементів.
Обличчя Дмитра передано скупими лаконічними засобами. Різко окреслені дуги брів, плавна лінія звислих вусів, округла тінь на підборідді та шиї гармоніюють з правильним овалом обличчя. Дещо гордовитий погляд – «очима светлы, взором грозны» – і стислий рот вносять емоційні акценти у спокійне симетричне обличчя. Енергійні маси світла на зеленому санкирі [санкир – у давньоруському живопису темний основний тон, з якого починалося виконання обличчя] чітко виліплюють об’єм обличчя і шиї. У площинному зображенні постаті Дмитра велику роль відіграють дугоподібні криві, що ритмічно повторюються синім силуетом одягу на трохи похилих плечах воїна, замикаючись внизу яскравою кіноварною смугою. В іконі, таким чином, створюється конструктивна цілісність, завдяки якій весь її образний лад набуває особливої значимості. Поєднання вохристих та синіх, червоних, зелених і сірих кольорів одягу, яскрава узорчатість позему надають іконі декоративної мальовничості.
Піднесеність, підкреслення ієрархічної вищості Дмитра Солунського виразно відчуваються у творі. Образ цього покровителя воїнства був популярний на Балканах, особливо в Солуні та на Афоні, а також у Київській Русі, імпонував він також сильним і могутнім владимиро-суздальським князям. На спинці трона, приписаній в XVI столітті, зображено знак великого князя Всеволода-Дмитра Юрійовича «Велике гніздо» (1154 – 1212). Засобами мистецтва церква прищеплювала віруючим думку про обраність, особливу призначеність панівних верств суспільства.
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 328 – 332.