9. Стяганнє на хату
(З гурту)
От уже і місце обібране! Як на рівному воно, що вода не буде підходить, то так і залишають його, а як воно -вибалком діло, то підсипають землею. Заміток на підсипці ніяких не буває. Заможніші селяне зараз же і деревню звозять на хату, але заможнїх не багато, та і заможні за корисніше собі гадають, щоб заздалегоди на деревеньку виготовити. Так буває, що год голодний підпаде або бездорожжа усю зіму, та й під жнива все – ліс дешевшає. От по спроможносте тоді купить селянин слупи під хату. Усї заразом, чи й стіко там захоче. Тоді ощепини і всю зязь. А тоді видивляєть ся, де б дешевше кроков та лат роздобути. А тим чередом хлібець підмолочує і околотець трусить на покрівлю. Так ото бідна людина поки стягаєть ся на ту хату. Поки вистараєть ся на неї, то пів віку пройде. Як уже хоч оце стіко стягнеть ся хто на хату, то вже і спішить підіймать на стовпи і, ощепивши, ушиває куликами та парками з околоту. А на постійну деревню, одвірки, двері, лутки, вікна і нарешті вже річ на піл, на лави та полицю вистаровуватись буде не поспішаючи, бо поки стягнеть ся на початок хати, то й сам себе стягне, що й світові радий не буде. Спішить ото з початком хати, щоб ощепна і крівляна деревня не гнила далі і миши не точили вшивки. Криють хату і очеретом, то і очерет псуєть ся в купах далі. Не дуже й зрідка, а буває, що так хата хоч долі перегніє, хоч піднята вже, бо мочи не вистарчить в молодого хазяїна докінчити її…
А без початку, без стягування хоч на початок не обійдеть ся і саме бідне з селян. Тягне якась тягучка на ту халупину свою. Хоч і шкоту май, а зачинай стягатись і на неї. Колись то ліс нї почому був. То й он яку, не аби яку деревню клали у хату і в постройку. Хіба ледащо яке не путящу деревню на хату задбавало! А тепер того не стало, де те й ділось воно?! Як був нї почому ліс і плахіття клали, аби сила змагала у застройки, то й не вихвалялись один перед одним. Це не в жадобу було! Тепер то вже і плямкають губами, як зобачить, де кошт добрий заготовлений на обістя все, бо зі настало вже таке, що і за гиляку, і за вершину, і за вітровину гроші дай більш, ніж колись за окоренок увесь, все б стебло. А приставка теж трудна тепер, – скотини мало і дорога вона. А як своєї помочі мало, та ще і піший до того, то годї і пресвітлої години мати. Хитрить все ж таки всяк, щоб таки лекше було на себе. Бачить чоловік, що хати старі і глина їх тілько і держить, або сидить в сусідах, – хати не менеть ся будувати. Тут якось гроші заворушились: заробітки удались, чи з худобкл що продав, чи з коморьки скупенько на обіхідку одклав там шагів скіко, а на залишок тай купить під дешевий час яку там деревину та й сховає її де в повітці, чи під соломою, чи під гнійком сухеньким, щоб не зогнила.
А через год чи що ще якогось карбованця вгадає, і коли подешевшає – знову деревину привезе і коло теї приховає. А там десь з під старої хати дубину продає хто небудь. Сходно? Оті ту сюди прилучить. А лати десь чи замогоричить, чи й в самого де підросли. Як раз і житце підродило, околотець є. Сховав і того де од мишей та од дощу, чи то на бантинах де, чи й в ожередцї. От-от увесь магеріялиць на підйомку хати виготовлений. Треба ще й майстрам грошей розстаратись, мусить ще якийсь час чикати. Чи на одробіток якого майстра зазве, чи й сам коли потеше тим часом трохи слупів. А от і скотинка підросла. Одно повів з загороди на базар і вторгував на майстрів, а одно дома росте, колись і те піде на докінчення хати, а там якось та буде… Отак, гляди, і хата вродить ся у чоловіка і нї що наче і не боліло. А щоб од маху хату робив, то це і жінку і дітей на вік в наймити треба оддати. Як у кого зразу на багато деревні де візьметь ся грошей, то той на приставку збирає толоку. Кучане за могорич привезуть. Рублів десятку ощадить і тут.
Хитрять ще і так. „Купи, – каже, – хату криту, сукню шиту, то не будеш мати каяття”. І воно це і діло, аби тільки на готову хату хто розстрочив виплатку грошей, або щоб збити яку копійчину всю, хто спроміг ся. Часом з двору, з комори, з жертки а то і з скрині геть все попродають чи то позаставляють у кого запозику і так куплять готову хату. Тоді вже і примічають дещо:
а) не купить (хіба на дрова або на всиплище яке) ніхто теї хати, де посімейство вимерло, бо там щось за причина та була;
б) так само обійдуть і ту хату, де пусто жили – бардїль заводили, дуже товкло одне одного або що, бо то вже та з проста воно не буде і
в) не обісмілить ся ніхто купувати теї хати, де тяганини, позвів багато заведено було, бо то може бути, що хата вже так закладена.
Хто ж купить готову хату, то тому і поможуть толокою перевезти і, буває, й знову скласти. Толокою робить люблять селяне, бо це і дружно, і весело, і дуже корисно – сьогодні одному толокою підсобили, а там другому і, виходе, всяк собі поміг. Не послухати іти чи їхать на толоку це не звичайно, не чесно, бо це куткове діло. Образливо і для того, кого обмине, не покличе на толоку хто. Так бувають і не поладнання між сусідами. За цим разом не візьме на толоку, за закладчиною не обізветь ся – от уже і здоровкання трудне. І навпаки: за цим разом не послухав на толоку хто і за закладчиною, – от і тут заг-неть ся неполаднання.