Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

16. Застройки коло хати

(З гурту)

Бідний чоловік не скоро спроможеть ся на хатину яку, не заводить погріба зараз, а тулить ся з квасниною в хаті, в сїнях чи в хижі, як така є, а то і без цього перебєть ся якось зіму. Заводить хлівчик найсамперед, аби де запобіг якої копійчини. Зіпне хлівчика, хоч маненького, бо то без його хата зветь ся обхідчастою. В цьому будинкові буде, як розжеветь ся коли, і порося загнане, і він потрібен і як вітрячок: де-б до вітру було ходити. Останнє діло, як хата обхідчаста і з похідцями навкруги. За хлівчиком буде спромогатись завести і погріб, і хоч сяку таку огорожу. Як і далі розживатись почне, то зіпне більшого хліва або і повіточку, щоб було де палево заводити під негоду, бо попереду з нею ховались у сїнях, то на горищі. Тут же ховались і з пашнею, як то така була літом придбана. А вже аж за хлівом великим, чи за повіткою, почне заносити думка і за комірчину.

Коморю треба небезпремінно, але на неї не швидко стягнеть ся чоловік. Загорода, як то товарячка яка заведеть ся, буде і без накриття тим часом, і на накриття, хоч так який захист худобині річ не так то вже коштовна і трудна, бо тею ж таки худобиною легше і розстаратись чого там з деревні, чи з соломи, чи з очерету. Товарячинка своя – то велике діло. Як нею заведеть ся хазяїн спершу, то швидко поростуть коло хати і повіточки, і стіжечки. Клуню будують аж нарешті. І бідний, і багатший на неї женуть дуже, але поки не пороблено буде що нужнїше, її не почнуть будувати. Оце головніші самі в хазайстві застройки.

То вже з звичайного хазяїна випинаєть ся той, хто повинен мати дві загороди, дві клуні, дві коморі, – то той і хату вже инакше будує: або під залізо, або ірисками дах ушиє – таких сіл багато і немає, щоб такі заможні тузи водились. Місце під ту чи иншу застройку теж оббирають пилно. Глядячи, щоб од застройок скат був і не крутий і не малий, щоб коло неї сухо було. Передом небезпремінно до сонця, аби місце дозволяло, повертають. Ще недавно то ладу не держались у застройках, а так – де як умістять, аби добре для скотини було. Клуню одтягували найдалї од усих застройок, бо пожежі боять ся. Було попереду місця довільніше всякому в осадьбі, то й розкидали їх, не дивлячись на те, чи земля вакуватиме ся, чи нї поміж застройками, аби скотинка водилась і хазяйствечко розбільшувалось – ото і весь росчот, тепер же більшу вагу земелька має, бо тиснява завелась і нігде, бува, і хати робити: так завело ся, що у одні ворота треба пятьом хазяям їздити кожному до своєї господи. От уже і навчились (мусїли) у ряд ставити повітки всі і коморю, і часом проти півночи. По німецькому вже заводять. Під оден дах, під одним дахом.

Заміток було і є багато коло жадної нової застроїчки. Хлівець, наприклад, скоро скончать і заженуть туди порося яке чи й вівцю яку, завяжуть хвірточку вінком з під цибулі, як цибулю обірвуть. Навмисне шукають, де валющий такий вінок, і тим завяжуть хвіртку наперед, а тоді вже на кілочок чи на цурку затикатимуть дверці тї, це на те, щоб свині чи вівці водились краще: свині по двічі на рік і по десятку поросят, а вівці щоб з ранніми ягнятами були і щоб і одна не зяловила. На це ж саме скоро заведуть свининець чи комору, зараз же обсиплять ска-ралущами з свячених крашанок і десь у стрісі уткнуть чогось свяченого, херувимського ладанцю, одрізачок од риз старих або що. Бува, й пришиптують щось. Знають усї, що свиням не можна гарячого і навіть теплого їсти давати, бо виздихають, а вівцям метелиці – трави, бо нападе метелиця – сухота. Од уроків завше залізяка в кориті буде стара валятись. Тим свиням, що усе за кнурами бігають, дають молодняк-однолїток з верби і з дуба. Кажуть, що цей молодняк є і ліки од телїя то-що.

Загороду як строять, то старають ся стріхи не видать на дорогу, бо то відьми будуть солому смикать і приказувать щось до неї, щоб і молоко пішло за соломою. Утикають теж свяченого по вуглах, щоб відьма не приступила. Щоб скоріш побігала корова, дають їй оселедця ззїсти. Як будують конюшню, то наперед уткнуть сороку вбиту, щоб повисіла хоч трохи, поки кінь обвикне з домовиком. Домовик зараз же наві-даєть ся до конюшні, але стане піря лічити, долічить до сорока, та й зібєть ся, та надумає, що це ж і є сорока, та давай знову лічить і лічить усе заново, аж поки почує „кукуріку”. Так що ночі, поки і одвикне він од конюшні, од кінь почне обвикати без мурдування в нові конюшні і скоро почне набіратись тіла. Свяченого в конюшню гріх утикати, бо се худоба не чиста. Клуню як строять, то під перший стовп насипають по зернині або три зернині, а то і по тридевять зернин усякої пашнї, усього, що родить на землі, це щоб усячина родила і клуня ніколи порожньою не була.

Коло клуні є замітки і що-річні. От як везуть перший віз з якою пашньою у тік, то беруть три волотки і закопують коло ворітниці: зараз – оден, потім середній і потім далі підряд і третій. Замічають, котрий перший з землі вискочить, то-б то почне рости, і з якого буде зелень краща, отиї сійби й глядітись на другий рік: перший зійде у перед – раня повинна бути сїйба, другий – середня, а третій – ото пізня сїйба дасть найкращий урожай. На страстї замічають, як йдуть з церкви: тихо – усяка сїйба буде урожайна (властиво гречка), спершу вітер, а потім тихо – пізня, і навпаки. Як же вітряно все, то гречки не будуть і насівать багато, а так, аби для полови та на розвід, щоб насіння не згубити. Рідко який двір, в кого заведеть ся, зійде на все найдисто, счасливо. Не знатно спершу, яка масть буде по двору, а яка ні, яка домовику підхожа, яка ні. Поживе чоловік, випробує на ділі, що до всякої всячини, от тоді вже і видно стане, чого йому держатись. Видко буде, з чого йому розживатись – чи з худоби, чи з хліба святого, чи з якого ремества, чи й з росчоту якого, з комерції. А може, зайде повіт і на те, що з громадського вчинку він і діти його собі хліб мати будуть: або в чини, або в науку нове подвірище поведе. Рідко так випадає, а вже не випадає, що на всячину добре, куди не кинеть ся – удача, пойдовите таке заведеть ся подвірище. І навпаки, таке зводить ся, що не тіко нічого не заведе, а ще й загубить і те, що було вперед. Буває, двір спустіє так швидко і так чепурно, ніби язиком злиже хто. Ото вже на тому пустищі ніхто не схватить ся сісти. Бува, як посвятять оселище, то минаєть ся невдача. А бува, людину Бог нанесе таку, що дасть якусь худобу, скаже, в чому воно все зависа.

Прожити, не нивку перейти. Та й то кажуть: „на віку, як на довгій ниві – всього трапляєть ся”.