2006 р. Історичний ландшафт міста Чернівці у контексті прийняття “Віденського меморандуму”

Біленкова С.В., Черновський О.К

Збереження та примноження культурних цiнностей належить до прiоритетних напрямiв полiтики України, як i багатьох держав свiту. Вiдповiдно до ратифiкованих Верховною Радою України мiжнародних конвенцiй охорона культурної спадщини є мiжнародно-правовим зобов’язанням нашої держави перед свiтовою спiльнотою.

На державному облiку сьогоднi перебуває понад 130 тисяч пам’яток культурної спадщини.

Але, на жаль, Україну в Списку всесвiтньої спадщини UNESCO представлено лише трьома об’єктами. Вони значаться пiд двома номерами. Перший – Софiйський собор у Києвi та комплекс Києво-Печерської лаври, другий – iсторичний центр м. Львова. Це, безумовно, дуже мала частина тих безцiнних скарбiв України, якi можуть примножити багатство не тiльки вiтчизняної, але i всесвiтньої культурної спадщини.

Тому не дивно, що одним iз перших законiв, пiдписаних Президентом України Вiктором Ющенком був Закон “Про тимчасову заборону приватизацiї пам’яток культурної спадщини” вiд 01 лютого 2005 року №2391-IV.

Враховуючи своєрiдну специфiку пам’яткоохоронної справи i унiкальну цiннiсть iсторичного ландшафту м. Чернiвцiв, депутатським корпусом Чернiвецької мiської ради в лютому 2005 року одноголосно було прийнято монiторингове рiшення “Про призупинення викупу та передачi у власнiсть земельних дiлянок у межах iсторико-культурної заповiдної територiї м. Чернiвцiв” (№ 669 вiд 24.02.2005 року).

Історико-культурнi надбання Буковинської столицi, залишенi нам у спадок вiд минулих поколiнь, є не лише суто нацiональною цiннiстю, а й невiд’ємною частиною культурної скарбницi свiтової цивiлiзацiї, надбанням усього людства.

Чернiвцi – одне iз найкрасивiших i найцiкавiших iсторичних міст України. Пагорбно-рiвнинний рельєф, лiсовi масиви, що пiдступають до мiста, чудовi навколишнi краєвиди надають йому своєрiдної краси.

Вперше на сторiнках письмових документiв назва мiста згадується 1408 року, хоча матерiали археологiчних дослiджень дають пiдставу вiдносити виникнення поселень ще до ХІІ-ХІІІ столiть.

Територiя обласного центру за офiцiйними даними становить 153 кв. км i простягається вздовж обох берегiв гiрської рiки Прут бiльше як на 18 км. У Чернiвцях сьогоднi проживає 241 тисяча мешканцiв, серед них значний пласт городян – молодь.

Окрасою мiста, звичайно, є його старовинна частина. Вона була забудована пiд час перебування Буковини у складi Австро-Угорської монархiї та Румунського королiвства. Тому ще у 1980-х роках архiтектурна спадщина Чернiвцiв отримала належну наукову пiдтримку i з 1995 року рiшенням сесiї депутатiв Чернiвецької мiської ради була створена iсторико-культурна заповiдна територiя м. Чернiвцiв. Її площа 226 га. В серединi 1990-х рокiв комплекс мiського цвинтаря iз iудейським кладовищем був визнаний мiським iсторико-культурним заповiдником.

Багато будiвель iсторичного середовища Чернiвцiв увiйшло до культурних надбань України. Але належна увага до їх унiкальних цiнностей стала придiлятися тiльки останнiми роками. Мiсто славиться надзвичайно живописними панорамами, в яких домiнантну роль вiдiграють i годинникова вежа ратушi, i куполи та дзвiницi храмiв, i дерев’янi старовиннi церкви. Незрiвнянна резиденцiя буковинських митрополитiв та рiзноманiтнi вежi кутових будинкiв пiднiмаються над живописним “морем черепичних дахiв”.

Видатним твором архiтектури i мiстобудування другої половини ХІХ столiття є ансамбль резиденцiї буковинських митрополитiв, у якому яскраво втiлились постромантичнi тенденцiї архiтектури тих рокiв.

Функцiональний сенс цього ансамблю найбiльш яскраво виявляється вiдомою Семiнарською церквою, що входить до складу центрального корпусу. Сьогоднi тут розмiщений теологiчний факультет Чернiвецького нацiонального унiверситету iм. Ю. Федьковича.

У художньому образi Семiнарської церкви можна побачити чiтке тяжiння до традицiйної православної церковної архiтектури та захiдноєвропейського романського стилю ХІ-ХІІ столiть.

Сплетiння захiдних i вiзантiйських мотивiв в архiтектурному образi церкви митрополичої резиденцiї досить цiкаве. Можна припустити, що такий архiтектурний засiб в уявi Йозефа Главки, автора проекту цього ансамблю, повинен був вiдображати ще в тi часи єднiсть християнської церкви.

Перiод створення ансамблю – 60-80-тi роки ХІХ столiття – визначається дослiдниками як перiод так званої пiзньої еклектики.

У цьому ансамблi використано мотиви рiзних iсторичних стилiв, притаманних архiтектурi середньовiччя як у Схiднiй, так i в Захiднiй Європi. Проте у резиденцiї поєднання рiзних стильових прототипiв визначалося не тiльки спiльною методологiчною направленiстю архiтектури перiоду пiзньої еклектики, але i конкретними обставинами: по-перше, складною, багатофункцiональною структурою ансамблю; по-друге, загальною iдеологiчною ситуацiєю в Австро-Угорськiй iмперiї, а також особливою толерантнiстю взаємодiї нацiональних культур на Буковинi.

Ансамбль резиденцiї буковинських митрополитiв справедливо розцiнюється як одне iз самих значних явищ у європейськiй архiтектурнiй спадщинi перiоду еклектики.

Надзвичайно складна, багатоаспектна семантика цього ансамблю вiдобразила в тiй чи iншiй мiрi i iсторичну долю Буковини, i її полiконфесiйнi релiгiйнi та полiетнiчнi культурнi традицiї i непросту полiтичну ситуацiю, в якiй тодi опинилась Буковина як один iз регiонiв багатонацiональної Австро-Угорської iмперiї.

У мiстi впродовж декiлькох столiть мирно проживали українцi, нiмцi, євреї, румуни, чехи, поляки, вiрмени та iншi представники етнiчних угрупувань, продовжуючи формувати та розвивати свої нацiональнi та культурнi традицiї.

Мiж городянами iснувала гармонiя, взаєморозумiння, а в iнтелектуальних колах на рiвнi публiчного спiлкування засобом зближення ставало розмаїття iнтелектуального культурного життя городян та розквiт архiтектурного розвитку мiста.

Тому зрозумiлим i цiлком справедливим є вислiв вiдомого австрiйського письменника i журналiста Георгiя Дроздовського у авторськiй книзi, виданiй у Вiднi 1984 року “Тодi в Чернiвцях i довкола. Спогади старого австрiйця”. Вiн до 1940-х рокiв проживав у рiдних Чернiвцях i завжди вважав себе чернiвчанином: “Я любив цi Чернiвцi, в яких з’явився на свiт, i якщо часом я й мрiяв про далекi мандри, сповненi пригод у великому свiтi, то нiколи не соромився бути чернiвчанином…”

Епоха модерну залишила в архiтектурi Чернiвцiв унiкальну багатогранну спадщину, як своєрiдне мистецьке ехо знаменитої “вiденської сецесiї” початку ХХ столiття. В мiстi можна побачити цiлий ряд першокласних пам’яток. Сьогоднi вони мають всесвiтнє iсторико-культурне значення.

Зокрема, символом толерантностi та вiзитною карткою мiста на початку ХХ столiття стала Центральна Ощадниця (Sparkasse), споруджена у 1901 роцi за проектом вiдомого вiденського архiтектора Хуберта Гесснера (учня знаменитого Отто Вагнера). Звичайно, й досi мiсто пишається цiєю найвидатнiшою архiтектурною пам’яткою епохи модерну. Це яскравий зразок надзвичайно цiкавого синтезу символiзму, фiлософського сприйняття життя та симбiозу нацiональних мотивiв.

“Сецесiйну iнтонацiю” фасаду Ощадницi (сьогоднi Чернiвецького художнього музею) завдає, перш за все, величезне майолiкове панно, яке прикрашає його верхню частину i, на думку колег художнього музею, є алегорiєю процвiтання Австро-Угорської iмперiї.

Одна iз прекрасних мiфологiчних героїнь цього панно – жiноча фiгура, яка символiзує образ Буковини. Її легко впiзнати. Погруддя цiєї героїнi в королiвськiй мантiї прикрашає незвично виконаний лiф, у центрi якого яскравою зiркою палає герб Буковини. Цей образ швидше всього розкриває той знаменитий феномен культурного та громадського процвiтання Буковинського краю, той символ єднання i мирного спiвiснування, який досi притаманний цiй землi.

Центральний портал Ощадницi прикрашали колись орли-беркути. Але у 1940-х роках вони були знищенi. I тiльки нещодавно, в минулому роцi, пiсля довгих наукових та реставрацiйних пошукiв творчим колективом чернiвецьких реставрацiйних майстерень “Грац” по архiвним iлюстрацiям та першоджерелам були створенi лiпнi копiї цих беркутiв i за активного сприяння мiської влади були встановленi знову.

Почуття взаємоповаги та взаєморозумiння у Чернiвцях проявлялося також i в тому, що всi Народнi Доми були розташованi в центрi мiста.

Єврейський Народний Дiм був побудований за проектом вiдомого львiвського архiтектора Т. Левандовського у 1908 роцi на Театральнiй площi.

Румунський Народний Дiм розмiстився поруч, i у 1937 роцi за проектом бухарестського архiтектора М. Крянге було споруджено величний комплекс румунського Нацiонального палацу у модному на той час європейському стилi – функцiоналiзмі.

Український Народний Дiм затишно розмiстився на вул. Українськiй – однiй iз центральних вулиць мiста.

Інодi Народнi Доми розмiщувались навiть на однiй вулицi. Наприклад, нiмецький та польський Народнi Доми знаходяться на центральнiй пiшохiднiй вулицi мiста, названiй iменем вiдомої української письменницi Ольги Кобилянської (колись ця вулиця називалась Панською, або Gerengasse).

На початку ХХ столiття на одному iз найвищих пагорбiв мiста (на Соборнiй площi) було засаджено чудовий сквер в пам’ять про знамениту цiсарiвну Єлизавету. Центральну частину скверу з 1908 року прикрашала величезна клумба iз влаштуванням паркової скульптурної композицiї “Keiserin Elisabetdenkmal” за авторством австрiйського скульптора Юлiуса Зламала.

Рiдкiснi породи дерев та квiткових рiзновидiв створювали специфiчний аромат нiжних спогадiв про чудовий образ улюбленицi європейцiв – Єлизавети. Це мiсце i досi є одним iз найзатишнiших куточкiв вiдпочинку молодi, хоча пам’ятник було демонтовано за часiв Румунського королiвства у 1920-х роках. Вiн сприймався у тi роки як один iз пам’ятникiв полiтичного навантаження, пов’язаного iз цiсарською династiєю та Австрiйською монархiєю. Вiдлунням тих романтичних рокiв залишилась знаменита клумба. Можливо, з часом тут знову з’явиться пам’ятник прекраснiй Єлизаветi.

Характерною особливiстю мiста було те, що тротуари вулиць також прикрашали невеличкi зеленi газони. Це створювало своєрiдний шарм затишностi i естетичної насолоди. Одна iз центральних вулиць мiста навiть мала назву “Вулиця квiтiв” (Blumental).

Цей своєрiдний дух романтизму непомiтно перекинувся на фасади будiвель, на флористику орнаментiв парадних брам та вестибюлiв прибуткових житлових будинкiв. Вони i досi радують око пересiчного городянина та туриста.

У 1920-1930-х роках у мiстi велась активна будiвельна дiяльнiсть. Одночасна забудова цiлих вулиць та їх значних вiдрiзкiв продовжувала формувати цiлiсний у масштабному вiдношеннi центр мiста.

Таким чином, стилiстика архiтектури цього перiоду вiдобразила саме тi стилiстичнi тенденцiї та направлення, якi розвивались в архiтектурi європейських країн. У той же час iсторична ситуацiя, що склалася в перiод мiж свiтовими вiйнами, коли Буковина входила до складу Румунiї, визначила тi специфiчнi тенденцiї i направлення в архiтектурi Чернiвцiв, якi були безпосередньо пов’язанi iз архiтектурою Румунiї тих рокiв.

Стильова багатограннiсть архiтектури цього перiоду стала характерною особливiстю Чернiвцiв, яка i сьогоднi надає мiсту особливого, досить iндивiдуального та унiкального архiтектурного образу, що не має аналогiв не тiльки в iнших регiонах України, але i у свiтi.

Художнiй образ iсторичного центру мiста справляє надзвичайно цiлiсне враження. Стає зрозумiлим, що у Чернiвцях працювали першокласнi архiтектори. Цiлком очевидно, що у столицi Буковини сформувалась чудова школа оздоблення фасадiв та iнтер’єрiв будiвель. Вулицi та площi мiста дають багатогранну палiтру вражень. Справжню насолоду викликає споглядання мистецько виконаних архiтектурних деталей, орнаментальних обрамлень, барельєфiв, рiзноманiтних маскаронiв тощо.

Чернiвцям у ХХ столiттi пощастило. Мiсто не зазнало руйнувань i чудово зберегло всi свої архiтектурно-мiстобудiвнi особливостi. Рядова iсторична забудова центральної частини мiста виявилася достатньо капiтальною i не потребувала реконструкцiї протягом 50 рокiв пiсля другої свiтової вiйни. Нове будiвництво провадилось за межами iсторичного центру, що дало можливiсть зберегти традицiйну недоторканiсть i автентичнiсть центральної частини мiста.

У 2001 роцi у Чернiвцях вперше була успiшно проведена Мiжнародна австрiйсько-українська науково-практична конференцiя, присвячена дослiдженню мiської архiтектури “австрiйської доби”.

Культурна спадщина мiста протягом 1998-2005 рокiв успiшно презентується на мiжнародних конференцiях та форумах не тiльки в Українi, але i за її межами. Мiжнацiональна та мiжконфесiйна толерантнiсть, якi i досi є своєрiдною вiзитiвкою Чернiвцiв, найяскравiше вiдобразились в архiтектурi.

Останнiм часом архiтектура мiста активно дослiджується вченими з Австрiї, Америки, Нiмеччини, Молдови, Росiї, Швецiї та iнших країн.

На початку вересня 2004 року у м. Лунд (Швецiя) пройшов Мiжнародний науково-дослiдницький семiнар, присвячений дослiдженню культурної спадщини України та Молдови. Пiдсумком його роботи став випуск в Європi наукового видання на рiзних європейських мовах.Значна увага придiляється вивченню досягнень культурної спадщини Чернiвцiв.

У кiнцi вересня 2004 року у Чернiвцях успiшно завершила свою роботу II Мiжнародна науково-практична конференцiя “Збереження та використання культурної спадщини України: Чернiвцi на шляху до UNESCO”. На конференцiї вперше обговорювалась тематика номiнацiї Чернiвцiв до Списку всесвiтньої культурної спадщини UNESCO як мiста iз унiкальним традицiйним характером полiетнiчного та полiкультурного iсторичного мiського ландшафтного середовища.

Таким чином, збереження культурної спадщини мiста стало однiєю iз найактуальнiших справ учасникiв сучасного громадського життя. Ефективним поштовхом до цiєї справи став перший Мiжнародний австрiйсько-український реставрацiйний семiнар, проведений у травнi 2003 року у Чернiвцях. Цей семiнар надав можливiсть бiльш активно розвиватись мiсцевiй реставрацiйнiй та пам’яткоохороннiй справам.

Проблеми мiстобудiвної полiтики Чернiвцiв стали предметом вiтчизняних та наукових дослiджень. Цей факт наклав певну вiдповiдальнiсть за втручання в iсторичне середовище. Тому реконструкцiя територiї традицiйно сформованої iсторичної забудови мiста та впровадження нового будiвництва ведуться обережно.

При будiвництвi нових об’єктiв у першу чергу враховуються сучаснi вимоги методологiї iсторико-архiтектурної науки щодо “середовищного пiдходу”, а не вiдокремленого “сольного” будiвництва.

Розроблена та затверджена “Комплексна програма збереження та використання пам’яток культурної спадщини м. Чернiвцiв на 2004-2008 роки” з урахуванням методологiчної допомоги австрiйських, росiйських та шведських фахiвцiв стала основним документом вiдповiдних служб Чернiвецької мiської ради.

При активнiй спiвпрацi iз науковцями Державного науково-дослiд ного пам’яткоохоронного iнституту та чернiвецьких реставрацiйних майстерень “Грац” у Чернiвцях на прикладах реставрацiї об’єктiв культурної спадщини було налагоджено реставрацiйну справу щодо вiдтворення традицiйного характеру черепичних дахiв iз максимальним використанням автентичного матерiалу (Коцюбинського, 7 – пам’ятка архiтектури 1930-х рокiв); з реставрацiї монументального ансамблю Перемоги на Соборнiй площi (1946 р.) та вiдтворення традицiйного характеру i формування нового естетичного образу однiєї iз найдавнiших площ мiста – площi Фiлармонiї.

Для реалiзацiї цих унiкальних реставрацiйних та реабiлiтацiйних проектiв було залучено науковi дослiдження як вiтчизняних, так i зарубiжних фахiвцiв у пам’яткоохороннiй сферi.

Існує достатньо багато загальних i актуальних практично для всiх iсторичних мiст питань, гострота яких потребує надзвичайно зважених i швидких рiшень.

Напрацьована в Українi нормативна база щодо збереження i використання культурної спадщини разом з мiжнародними правовими документами є основою правового регулювання пам’яткоохоронної дiяльностi. Але всi цi нормативи розпорошенi по рiзних джерелах та iнформацiйних базах даних. Пам’яткоохоронцi, особливо громадськiсть, не мають можливостi в повному обсязi користуватись ними.

Саме на прикладi культурної спадщини мiста Чернiвцiв усвiдомлюється необхiднiсть впровадження в практику нових методiв iсторико-архiтектурних дослiджень iз поглибленим вивченням iсторичного мiського ландшафту та посиленою увагою до визначення на ньому iсторичних ареалiв i їх характерних особливостей.

У цьому контекстi надзвичайно корисним i важливим для вiтчизняних фахiвцiв i дослiдникiв пам’яткоохоронної справи може стати досвiд участi представникiв Чернiвецької мiської ради в роботi Мiжнародної конференцiї “Всесвiтня спадщина та сучасна архiтектура -управлiння iсторичним мiським ландшафтом”, яка вiдбулась у Вiднi в травнi 2005 року, та обговорення “ВІДЕНСЬКОГО МЕМОРАНДУМУ – 2005”.

Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень, 2006 р., т. 1, с. 22 – 33.