Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

Лаврентій схиархімандрит (1868 – 1952 рр.)

З Троїцьким монастирем пов’язане життя і духовні подвиги чернігівського святого, який жив майже в наш час і був віднесений до переліку святих кілька років тому, – схиархімандрита Лаврентія Чернігівського [Поучения и пророчества старца Лаврентия Черниговского и его жизнеописание. – М.: Рус. духов. центр, 1994].

Народився Лука Євсевійович Проскура в 1868 р. в селі Карильськім біля міста Коропа на Чернігівщині, в селянській родині, де було семеро дітей. Він ще з дитинства полюбив музику, навчився грати на скрипці, вже в 12 років став регентом дитячого церковного хору, а в 23 роки був прийнятий регентом до хору Ризького монастиря. Через З роки його переведено до Троїцького монастиря головним регентом і пострижено в ченці з ім’ям Лаврентій. Тут, на хорах собору, і служив він Богу. За радянської влади собор закрили, і монах Лаврентій поселився на околиці Чернігова. У 1941 р., коли в місто прийшли німці, монастир відкрили як жіночий, а на Великдень у 1942 р. розпочались богослужіння в соборі, де батюшка, як його всі називали, керував хором.

Росту він був середнього, все життя шкутильгав, бо в дитинстві впав і пошкодив ногу, мав блакитні очі, рано посивілу голову, обличчя завжди світле і радісне, розмовляв українською мовою, любив співати народні пісні.

Віруючі Чернігова й за межами його знали про велику любов батюшки до людей і те, що він міг передбачати майбутнє. Не зважав на заздрість і грубе ставлення, молився за кривдників. Помер батюшка Лаврентій на початку 1952 р.

У 1993 р. на Архієрейському соборі в Києві схиархімандрит Лаврентій зачислений до святих. Мощі його 22 серпня 1993 р. перенесені з усипальниці до Троїцького собору і встановлені в бічній наві для поклоніння віруючих. У наві з іншого боку лежать мощі святого Феодосія Углицького.

Джерело: Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998 р., с. 175 – 176.