Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2006 р. Новий скарб ювелірних прикрас XII століття з Чернігівщини

Сергій Климовський

За підрахунками відомої дослідниці Г. Корзухіної, у межах європейської частини СРСР приблизно за 150 років зафіксовано 175 знахідок речових скарбів 9 – 13 століть. З них понад 70% припадає на територію України [1].

Скарби давньоруського часу знаходять не так уже й часто, здебільшого випадково, і не завжди вони потрапляють у поле зору науковців. А тим часом кожне нове відкриття дає важливу історичну інформацію, аналіз якої уможливлює наукові узагальнення щодо заселення окремих регіонів, рівня розвитку ювелірного мистецтва, напрямків торговельних шляхів тощо. Проте для широких історичних екскурсів потрібна тривка фактологічна база, яка створюється завдяки науковій публікації матеріалів. На жаль, щодо скарбів, виявлених на території України, ситуація з цим складається сумна. І в XIX, і в XX століттях про більшість із них у кращому разі згадувалося лише в місцевих газетах.

Після виходу праці Г. Корзухіної, де подано докладний реєстр речових скарбів давньоруського часу, знайдених на території СРСР, минуло більш як 50 років. За цей період кількість виявлених на теренах України скарбів істотно зросла, але відомості про значну частину їх, що перебуває як у музейних, так і в приватних збірках, досі залишаються неопублікованими. За таких обставин укладення сучасного наукового реєстру скарбів України видається актуальною справою. Матеріал до такого каталогу містить і пропонована стаття.

Нашу увагу привернув новий давньоруський речовий скарб, випадково знайдений близько 2000 року в Подесенні на Чернігівщині, який тепер зберігається в складі приватної колекції. Як майже всі давньоруські скарби, він складається з ювелірних виробів. Загалом це 27 предметів: два браслети-наручні, десять браслетів інших типів, вісім перснів і сім скроневих кілець.

До категорії найцінніших і найрідкісніших речей скарбу належать два срібні стулкові браслети-наручні. Цей тип жіночих прикрас, які виготовляли міські майстри, з’явився в XII столітті й побутував, за добре датованими матеріалами розкопок Новгорода, до XIV століття [2]. Поодинокі знахідки браслетів-наручнів зафіксовані також в інших скарбах, що репрезентують культурний шар багатьох давньоруських міст. Стулки наручнів найчастіше вкривають зображення міфічних тварин і птахів, сцени свят (танцюристи, музики тощо), рідше – рослинно-геометричні композиції. За визначенням Б. Рибакова, браслети-наручні мали не тільки естетичне, а й ритуально-магічне функційне призначення [3]. Г. Піскова навіть уважає, що сцени на наручнях відтворюють обрядовість Купальських свят [4].

Наручні з розгляданого скарбу орнаментовані не пишно. Більший виготовлено з прямокутної срібної платівки, завширшки 41 мм і завтовшки близько 0,8 мм. Він складається з двох стулок, з’єднаних між собою суставами. На обох зображено однакову фігуру, ідентифікувати її проблематично. Можливо, це умовний образ якоїсь міфічної тварини. Зображення довершує подвійна прямокутна рамка з налютованого срібного дроту завтовшки 1,5 і 1,2 мм. Саму фігуру виконано в техніці контурного чорніння на карбованій срібній основі. Опуклість рельєфу її контурів підсилюють насічки.

Другий браслет виконано в такій самій техніці, проте він менший розмірами. Ширина його срібної платівки становить 32 мм, а товщина – 0,5 мм. Обмежує зображення подвійна філігранна рамка зі срібного дроту завтовшки 1,2 і 1 мм. На обох стулках прикраси виведено рослинні завитки, що виходять з прямокутної рамки.

Типовою ознакою давньоруських скарбів XII XIII століть є наявність у них витих срібних браслетів із виконаних черню зміюватих наконечників, зазвичай оздоблених рослинним орнаментом. У скарбі з Чернігівщини таких налічується шість екземплярів, але тільки один з них справді витий.

Прикрасу виготовлено з двох перевитих між собою срібних дротів діаметром близько 3 мм. Діаметр виробу в перерізі становить 6,2-5,9 мм. Його внутрішній діаметр, як і решти п’ятьох, наближається до 54 мм. Обидва розклепані кінці браслета завершуються налютованими срібними накладками у вигляді голів змій. Площину кожної з накладок прикрашено черню, але орнамент дуже витерся під час користування. Торці накладок укриває скісна насічка.

П’ять інших браслетів – лише імітація витих. Виготовлено їх методом виливання з воскової моделі, при цьому за першовзір найімовірніше взято описаний тут витий браслет. Діаметр цих виробів у перерізі становить 4,6 мм. Кінці прикрас оздоблено такими самими накладками зміюватої форми, покритими орнаментом у вигляді різноманітних чорнених рослинних за-витків. На двох браслетах орнамент однаковий і вони являють собою окрему пару. Насічки на їхніх торцях немає.

Виті браслети зі зміюватими наконечниками та їхні литі імітації датуються 12 – 13 століттями [5]. Г. Корзухіна припускала, що цей тип прикрас міг виникнути ще наприкінці XI століття [6]. Аналогічні браслети зберігалися у двох скарбах з садиби Десятинної церкви в Києві, схованих, очевидно, у 1240 році [7]. Подібний виріб є і у великому скарбі 1241 року, знайденому в 1970 році під час розкопок літописного Бозька [8].

Ще чотири браслети з розгляданого скарбу репрезентують особливий різновид таких прикрас, досить поширений у всіх народів за всіх часів. Це витвори зі срібних платівок, закручених у спіраль. Товщина платівок різко звужується від центра до кінців. Два браслети мають по одному витку, решта – по півтора.

Максимальна ширина пластин для браслетів з одним витком – 9 і 13,7 мм, для браслетів у півтора витка – 9,7 і 13,8 мм. Отже, не виключено, що одно- і півтора-виткові браслети з платівок однакової ширини становлять окремі комплекти. Прикраси трохи деформовані, тому їхній внутрішній діаметр не можна визначити точно, він дорівнює приблизно 60 мм.

Безпосередніх аналогів цим браслетам у публікаціях ми не виявили.

Персні зі скарбу за технікою виготовлення поділяються на чотири групи.

Цікаві персні, плетені з срібного дроту. У скарбі їх чотири. Середня частина відрізків плетеного дроту утворює щитки перснів, а по боках він розклепаний у рівні платівки. Персні мають розімкнені кінці для вільного встановлення їх на потрібний розмір. Внутрішній діаметр двох перснів – близько 17,5 мм, а двох інших – 18,3 і 19,5 мм.

Персні цього типу, за матеріалами розкопок у Новгороді, датуються серединою XII – початком XIV століття [9]. Трапляються вони порівняно рідко: серед 290 зразків, знайдених у Новгороді впродовж 1951-1974 років, налічується лише сім подібних екземплярів. Для виготовлення їх у Новгороді використовували дріт із найрізноманітніших матеріалів: цинисто-олив’яного стопу, бронзи, білону, срібла й золота. Серед матеріалів 50 київських скарбів XII – XIII століть такий перстень виявлено лише в одному випадку – на території Михайлівського Золотоверхого монастиря [10].

До найпоширеніших у давньоруський час різновидів прикрас належить срібний литий перстень з овальним щитком. Щиток по краях оздоблений двома розетками в техніці черні. Внутрішній діаметр персня – 17,5 мм. Аналогічні литі щиткові персні з різноманітними зображеннями, зокрема й знаків Рюриковичів, добре відомі. Вони були поширені в усіх місцевостях Русі.

Високомистецькими ювелірними витворами є три інші персні. Два з них можна зарахувати до групи перснів зі вставками (за класифікацією М. Сєдової).

Персні зі вставками з коштовного каміння й скла виготовляли виключно міські ювеліри і початок найбільшого поширення їх, як свідчать добре датовані матеріали про культурні шари Новгорода, припадає на середину XII століття, хоча вони побутували, меншою мірою, і в попередній період. Так, найдавніша знахідка персня зі скляною вставкою в Новгороді датується третьою чвертю XI століття [11]. На Південній Русі, і передусім у Києві, місцеві ювеліри виготовляли їх за візантійськими й болгарськими взірцями, очевидно, ще раніше. Однак після втрати методики одержання кольорового скла внаслідок Батиєвого спустошення Південної Русі виробництво занепало. Отже, верхня межа поширення перснів цього типу має бути близькою до рубежу XIII-XIV століть. Така ситуація спостерігалася і в Новгородській землі, де масовий випуск їх припинився в XV столітті, також у зв’язку із занепадом склоробства.

В одному з перснів скарбу із Чернігівщини збереглася вставка блакитного скла у формі кабашона, закріплена в щитку за допомогою чотирьох вусиків. Другий перстень, із золота, має чотирипелюстковий ажурний щиток заввишки майже 5,5 мм. По центру кожної з пелюсток розміщено маленьку перлину. Центральної вставки, яка, ймовірно, була виконана з коштовного каменя, немає. Внутрішній діаметр персня – 18,5 мм. Знахідки прикрас цього типу – досить рідкісні й навряд чи перевищують десяток екземплярів. За даними по стародавньому Новгороду, персні зі вставками в чотирипелюсткові щитки датуються XIII століттям [12].

Досить рідкісний і останній перстень скарбу. Він належить до різновиду литих, порожніх усередині золотих перснів із гравіюванням на щитках та обручці. Прикраса має прямокутний щиток розмірами 19,5: 16,5 мм, у який вписано ромб з семипелюстковою розеткою по центру. Площину поза ромбом декоровано рослинним орнаментом. Обруч персня також оздоблений гравійованим орнаментом у вигляді плетінок, подібні до яких бачимо в орнаментації книг давньоруського часу. Внутрішні розміри обручки – 18,2: 16,8 мм. За твердженням Г. Корзухіної, прикраси цього типу характерні для давньоруських скарбів ХІІ-ХШ століть [13].

Як зазначалося, скарб містить сім срібних скроневих кілець, використовуваних для прикрашання жіночого головного убору – очілля. Шість із них входять до класу так званих тринамистинних скроневих кілець, або кілець київського типу. Перший варіант назви цей вид прикрас дістав завдяки своїй формі. Кожна привіска являє собою перснеподібне дротяне кільце, на якому закріплено три ажурні металеві намистини, відокремлені одна від одної тонким дротом, щільно навитим на саме кільце. Друга назва походить від місця, де найчастіше знаходили їх у XIX столітті – Києва.

Своїми розмірами й стилістикою оздоблення намистин скроневі кільця з роз-гляданого скарбу утворюють три пари. Дві привіски першої пари, середньої порівняно з іншими величини, мають намистини з вісьмома отворами, по краях яких прилютовано обідки з тонкого срібного рубчастого дроту (техніка скані). Між ними в маленькі гнізда з того ж дроту симетрично влютовано чотири срібні кульки діаметром 2 мм (техніка зерні).

Намистини другої пари, найбільшої розмірами, також оздоблено сканню і зерню, але для скані тут використано як рубчастий, так і гладенький дріт. Більша й кількість кульок зерні – їх вісім і містяться вони між отворами в шаховому порядку.

Третя пара має значно менші розміри, ніж дві перші, й до того ж є збірною, оскільки складається з двох привісок, різних за оздобленням намистин. Одна з привісок у цілому нагадує щойно описану пару але зерні на ній немає. Друга привіска – взагалі оригінальна: на сферичні намистини нанесено по три кола сканню, у кожне з яких так само сканню вписано чотирипелюсткову квітку з прилютованою по центру кулькою зерні.

Таким чином, розглянуті три пари скроневих кілець становлять цілісний гарнітур очілля, у якому одна з привісок меншої пари, очевидно, була загублена і з часом замінена близькою розмірами, але інакше оформленою.

Назагач тринамистинні скроневі кільця вважаються типовими ювелірними виробами в складі давньоруських скарбів ХІІ-ХШ століть [14].

Останній предмет скарбу – просте срібне скроневе кільце з трьома навитими спіралями тонкого дроту з того самого матеріалу. Це досить поширений різновид прикрас, що побутував з X до XIII століття.

Отже, у скарбі з Чернігівщини, як і в цілому в давньоруських скарбах, переважають жіночі прикраси. До речей, які належали чоловікові, впевнено можна зарахувати лише литий золотий перстень з гравіюванням. Традиційно також уважаеться, що браслети-наручні носили й чоловіки, але, крім двох невиразних літописних згадок, підтверджень тому ані в поховальному інвентарі, ані в тогочасних мистецьких зображеннях немає. Втім наявність зазначеного персня свідчить, що сховані прикраси належали подружжю.

Найімовірніше, розгляданий скарб – це сформований упродовж тривалого часу комплекс родинних коштовностей, які передавалися в спадок. На таку думку наводять кілька обставин. По-перше, сусідство в добірці трьох досить дорогих, вишуканих перснів і зовсім примітивних, але масивних пластинчастих браслетів архаїчної конструкції. Порівняння їх створює відчуття певної стилістичної і хронологічної дисгармонії. По-друге, поєднання витого браслета з п’ятьма його імітаціями. Очевидно, оригінал потрапив до родини в одиничному екземплярі, а вже згодом з нього було замовлено п’ять копій. По-третє, це безсумнівний факт втрати й заміни тринамистинного скроневого кільця в маленькій парі гарнітуру.

Треба також звернути увагу на те, що хоча термін побутування більшості речей скарбу вкладається в широкі часові рамки між XII і серединою XIII століття, одначе перстень з ажурним щитком явно тяжіє до рубежу ХІІ-ХШ століть. Тож, можливо, він був останнім надбанням подружжя. Нетиповими для Південної Русі є й персні з витим щитком, яких у скарбі налічується аж чотири.

Усе це дає підстави припускати, що свої коштовності подружжя збирало тривалий час і, мабуть, з різних джерел.

На жаль, скарб виокремлений з історичного контексту: невідомо – чи знайдено його на місці якогось давнього поселення, а чи далеко за його межами. Брак вірогідної інформації щодо цього робить занадто гіпотетичними можливі припущення стосовно соціального статусу власників і причин перетворення описаних ювелірних виробів на скарб. Проблематично й визначити дату схованки точніше, ніж кінець XII – середина XIII століття.

Примітки

1. Корзухина Г.Ф. Русские клады IX-XIII вв. – Москва; Ленинград. 1954.

2. Седова М.В. Ювелирные изделия древнего Новгорода (X-XV вв.). – Ленинград. 1981. – С. 116.

3. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – Москва. 1987. – С. 692.

4. Піскова Г.О. Болохівські скарби в історико-культурному розвитку Українп-Русі кінця XII – першої половини XIII ст. // Якубовський В.І. Скарби Болохівської землі. – Кам’янець-Подідьськип, 2001. – С. 129.

5. Седова М.В. Зазнач. праця. – С. 98.

6. Корзухина Г.Ф. Зазнач. праця. – С. 63.

7. Там само. – Скарби № 68. 74.

8. Якубовський В.І. Зазнач. праця. – С. 57, 60. -Рис. 31.

9. Седова М.В. Зазнач. праця. – С. 127. – Рис. 45. – № 16, 17.

10. Корзухина Г.Ф. Зазнач. праця. – Скарб № 105.

11. Седова М.В. Зазнач. праця. – С. 140-142.

12. Там само. – С. 139.

13. Корзухина Г.Ф. Зазнач. праця. – С. 31.

14. Там само. – С. 30.

Джерело: Пам’ятки України, 2006 р., № 3, с. 7 – 11.