Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пімсти смерть великих лицарів.

^Буенос-Айрес

Українська громада в Буенос-Айресі після закінчення другої світової війни

Післявоєнний час приніс важливі зміни в життя української діаспори в Аргентині та Буенос-Айресі. Руйнування і терор, які прокотилися Україною під час другої світової війни, змусили тих українців в Аргентині, які ще думали повернутися до дому осідати тут на стале. В той же час після закінчення війни в таборах для переміщених осіб в Західній Німеччині накопичилися тисячі українців, які мали бажання емігрувати до Америки. Серед них було багато інтелігенції та духовних осіб. Правління нового аргентинського президента Х. Д. Перона створило можливості для такої імміграції. Хоча нова хвиля імміграції була значно меншою за попередні (усього біля 6 тис. осіб), проте якісно ця імміграція була відмінною від усіх попередніх та подальших, адже складалася з найбільш політично свідомих українців, які втікали з знову окупованої СРСР України та інших країн Європи, де запанували маріонеточні радянські режими. Більшість з прибулих дуже скоро реемігрували до Північної Америки, проте ті які осіли в Аргентині, залишилися в домінуючий більшості в столиці – Буенос-Айресі, даючи новий імпульс тутешній громаді. Внаслідок цього в 1955 р. кількість українців, які мешкали в великому Буенос-Айресі досягнула близько 30 тисяч. Старі поселенці допомогли новим, а інколи навіть фінансували еміграцію важливих для своєї організаційної структури осіб. Так, спільними зусиллями було організовано еміграцію Є. Онацького, який став багатолітнім головою Української Центральної Репрезентації в Аргентині.

Наплив нової активної еміграції призвів до створення низки нових організацій та органів преси в Буенос-Айресі. До таких організацій належить Братство св. Покрови, яке з 1948 р. що об’єднало православних українців, українське католицьке об’єднання (УКО) з аналогічною метою для греко-католиків, Укр. Допомоговий комітет (з 1947 р.), Український клуб (з 1947 р.), Союз українців в Аргентині, Спілка науковців, літераторів та митців (з 1949 р.), Союз українських ветеранів в Аргентині, Український Демократичний союз (з 1953 р.), Демократичне об’єднання бувших репресованих українців Совєтами – ДОБРУС (1953) та ін.

В цей час в Аргентини емігрували і ОУНівці. При цьому представники ОУН(б) обрали за точку гуртування «Просвіту», а члени ОУН (м) – «Відродження».

Станом на 1950-ті рр. утрималися і виходили тижневик «Українське слово» – орган «Просвіти», «Наш Клич» – орган «Відродження», місячники «Овид», «Життя», «Дзвін», «Мітла», літературно-мистецький журнал «Пороги», «Ucrainia Libre». «Овид» певний час видавав також «Літ. Бібліотеку». В Буенос-Айресі також діяли видавництва М. Денисюка, «Перемога» С. Кравця, «Полтава» Д. Савчука й ін., завдяки яким столиця Аргентини стала головним видавничим центром українців усієї Південної Америки.

В Буенос-Айресі з’явилися навіть окремі українські видавництва. Саном на 1979 р. це були Видавництво Юліана Середяка (в його приватному будинку Ю. Середяка) та Українська друкарня Йосифа Кузьмича по вул. Мерседес (Mercedes) 2163/67.

Окрім таких організаційних та кадрових успіхів, покращувалася матеріальна організація громади, її тили. 23 серпня 1945 р., було закуплено ділянку під централю «Просвіти» по вул. Солер (Soler), 5039 а 27 березня 1947 р. тут вже було проведено свято Солідарності, як вияв підтримки для УПА, за спільної участі «Просвіти» та «Відродження». 19 грудня 1959 р. відбулося урочисте посвячення цього нового будинку «Просвіти».

При «Просвіті» станом на 1970-ті рр. також розміщувались організації: Товариство української студентської молоді, Спілка Української Молоді (СУМ), Об’єднання Жінок «Просвіта». Тут же виходила газета «Українське слово», знаходилося видавництво Український інформативно-видавничий інститут (УІВУ), український балет (balle Folklorico Ucranio з 1961 р.). У пізніших роках в «Просвіті» утворено також Капелу Бандуристів ім. Тараса Шевченка.

Окрім «Просвіти», що на 1959 р. мала в федеральній столиці Буенос-Айресі та передмісті вже дві свої домівки (тут і на Док-Суді), своїми приміщеннями обзавелося і «Відродження» з філіями. При головній домівці на Маза (Maza), 150 в описуваний період також діяли Організація жінок «Відродження», тут виходила газета «Наш Клич».

Загалом, остання післявоєнна імміграція застала у великому Буенос-Айресі шість «Народних будинків»: 4 з них належали «Просвіті», 2- «Відродженню». Будинки того часу були скромні, в порівнянні до тих, які пізніше збудовано на їх місці. З приїздом нової еміграції в кінці 1940-х – початку 50-х рр. та пожвавленням громадського життя виникла потреба перебудови існуючих домівок та адаптації їх до нових вимог. Отже збудовано нові гарні будівлі з просторими залами та багатьма кімнатами.

Наразі централя «Просвіти» – це цілий комплекс приміщень, які мають забезпечувати усі потреби української громади. При вході зала для виставок, меморіальні дошки фундаторів та меморіальні таблиці видатним українським діячам – реліквії української спільноти Південної Америки.

Однак швидко виявилося, що самих домівок для притягнення молоді, особливо народженої вже в Аргентині замало. Беручі за приклад заходи українців в Північній Америці, було прийнято рішення влаштовувати відпочинково-спортивні оселі. Першу таку оселю названу «Веселка» закупило в 1967 р. Товариство «Просвіта», при активній допомозі своєї громади з Буенос-Айресу та околиць. Тут існує Площа Героїв. Тут відрито погруддя Симона Петлюри, Романа Шухевича, Євгена Коновальця та Степана Бандери. Товариство «Відродження» також купило оселю-хутір назвавши її «Калина».

В будинку по вул. Кордоба (Cordoba), 960 на 10 поверсі розміщувався офіс кредитної спілки «Тризуб». Зважаючи на це низка організацій оформили тут свою адресу для листування: Товариство сприяння УН раді, ДОБРУС, Легіон Симон Петлюри. Тут же була кредитна спілка «Тризуб». Із часом ті товариства перебрались на адресу Православної Церкви або перестали існувати.

В 1963 р. «Пласт» за допомогою пластунів з інших країн, патріарха Йосифа Сліпого та доброзичливій допомозі василіан купив оселю неподалік від греко-католицького собору Покрови на вул. Хосе Енріке Родо (Jose Enrique Rodo 3868 – CABA.

Інші товариства, подібно до того як «Пласт» перед цим знаходилися при церквах та більших товариствах, або знімали інші приміщення. Таке приміщення знімав, наприклад, «Український допомоговий комітет» на вулиці 24 де Нов’ємбре (24 de noviembre 438 БА). Згодом він перебрався на вул. Маза, 150. Пізніше це приміщення перебрали на себе «Союз українських купців, промисловців та професіоналів» та «Український клуб».

Хоча нові іммігранти не застали в Буенос-Айресі жодної української церкви, питання церковної опіки почало дуже швидко вирішуватися. У 1946 р. оо. Василіани, деякі священики інших чинів та світські розгорнули постійну душпастирську працю у місті Буенос-Айрес та його околицях.

Спочатку вони відправляли богослужіння в латинських церквах. Зокрема, у відомому з передвоєнного етапу костелу Сантісімо Сакраменто (Baslica del Santsimo Sacramento), в дільниці Ретіро, а короткий час також у поважних стінах Колегії Мізерікордія (Instituto Nuestra Seora De La Misericordia) при вул. Діректоріо (Directorio), 2138.

В 1948 р. в закупленому отцями василіанами великому репрезентативному будинку по вул. Курапалігуе (Curapaligue), 760 було влаштовано першу в Буенос-Айресі каплицю, яку розмалював в українському стилі маляр Володимир Каплун. Ця перша церква стала не тільки першим релігійним осередком міста Буенос-Айресу і околиці, але й надала прихисток багатьом українським релігійним і світським організаціям. Наразі нажаль василіани продали цей будинок, все сконцентрувалося поблизу нового кафедрального собору Покрови на Рамон Фалкон (Ramon Falcon) 3960. Більшість елементів вистрою церкви при цьому перевезено до різних українських церков в провінції Місьйонес.

Зведення греко-католицького собору Покрови Богородиці – це кульмінація зусиль українців – греко-католиків Аргентини Розпочате о. Й. Галабардою (василіанин) будівництво кафедрального храму Покрови розпочате в 1961 р. закінчував єпископ Андрій (Сапеляк) На той момент було вже зведено стіни та бані храму). Загалом будівництво собору тривало з 1960 по 1969 рр. під керівництвом архітектора Віктора Гриненка силами будівельного підприємства Осипа Галатя. Аж нарешті 7 вересня 1968 р. Патріарх Йосиф Сліпий під час свого пастирського візиту в Аргентину освятив цей храм.

В порозумінні з Йосифом Сліпим та ректором Українського католицького університету ім. св. Кліментія в Римі у Буенос-Айресі при соборі відкрито філію Українського католицького університету – відділи славістики та українознавства.

В садибу собору Покрови також переселився осідок «Рідної школи», а за декілька років «Пласту». Тут розміщувалося братство дивізийників та виходила газета «Вістник». Образ Богородиці в кафедральному соборі Буенос-Айреса був коронований Іоанном Павлом ІІ, під час його візиту до Аргентини в 10.04.1987 р.

Свій будинок в Буенос-Айрес придбали (і мають до нашого часу) також сестри василіанки за адресою Каракас (Caracas 370 – CABA).

Важливе значення в житті української греко-католицької громади мало започаткування з 1944 р. регулярної прощі до м. Лухан (Lujan пров. Буенос-Айрес), до базиліки Божої матері Луханської

До закінчення другої світової війни розбудувати православну парафію в Буенос-Айресі та Аргентині не вдалося. Тільки після закінчення війни, коли до Аргентини приїхало багато православних українців, а також священиків, пожвавився розвиток української православної церкви. Більшість прибулих священиків та вірних належали до Української автокефальної православної церкви, головою якої був тоді митрополит Полікарп Сікорський, з центром в Європі. Серед новоприбулих у 1946 р. приїхав та оселився митрофорний о. Іван Ярославський. Він разом з групою православних, до якої увійшли Феодосій Данилюк, Павло Дудниченко, Степан Сергійчук, Іван Чарнецький та інші, створив у Буенос-Айресі православну парафію, при якій згодом постало братство св. Покрови, церковний хор, Рідна школа і бібліотека.

Довгі роки парафія УАПЦ у Буенос-Айресі – центр УАПЦ в Аргентині не мала ні власного приміщення, ні власної церкви і користувалася приміщенням румунської церкви на вул. Суіпача (Suipacha) 844-846 . У 1949 р. місцева православна спільнота орендувала також в сирійської громади церкву Св. Юрія розташовану за адресою вул. Ортиз (Av. Raul Scalabrini Ortiz), 1253.

Гостро стояла потреба власного приміщення. На зборах Братства св. Покрови у 1970 р. за головування о. прот. Б. Арійчука вирішено купити ділянку землі і розпочати будівництво власної церкви з парафіяльними приміщеннями. Після захворювання Б. Арійчука, цю справу перебрав його наступник, недавно висвячений о. Степан Сергійчук. Площу закуплено і у 1978 р. будова церкви Покрова по вул. Тарія, (Tarija), 4063 за проектом Гріненка була закінчена. При православній церкві також розміщувалася редакція журналу «Дзвін».

Розвивалися підприємницькі ініціативи місцевих українців. В післявоєнний час в Аргентині почалося створення українських кредитних спілок. Зокрема, в Буенос-Айресі з 1957 р. діяла кредитна спілка «Відродження», а здобула собі довіру серед українців. Існувала і в 1980 р. її будинок був по сусідству з Центральною Репрезентацію (сусіднє приміщення вверх по вулиці) за офіційною адресою Маза, 144.

При «Просвіті» натомість з 1960 р. діяв кооператив «Фортуна». Ще одна кредитна спілка «Тризуб» діяла при православній громаді, її адресу в багатоповерховому офісному приміщенні на вул. Кордоба ми вже згадували. Проте після зміни законодавства в Аргентині українські кооперативи збанкрутували і були закриті. Будинок кооперативу «Відродження» було продано, а приміщення «Форутуни» було передане «Просвіті». Наразі тут, на місці колишнього кооперативу, буде влаштовано бібліотеку та документаційний центр.

Приватні крамниці були представлені, зокрема, електромеханічною крамницею «Gran Dnipro» Й. Бурбана – 20.11.1948 р. та великою українською книгарнею «Gran Libreria Ukrainiana».

Українські домівки та церкви стали місцем поширення тут на теренах Південної Америки різних форм традиційного українського мистецтва.

Окремим досягненням української громади в Буенос-Айресі був вихід на радіомовлення. Перше українська передача «Вільна Україна» розпочалася для мешканців Буенос-Айресу та околиць наприкінці 50-х років, завдяки старанням та праці д-р. Лідії Макрухи-Іваницької та допомозі її чоловіка Василя Іваницького. Це радіомовлення висилалося спочатку через радіостанцію в м. Колонія, Уругвай, а потім радіостанцію Антарктида у Буенос-Айресі. Це були культурно-інформаційні передачі. Радіо Голос України звучало по середам о 21-22 на АМ 670 радіостанція Антарктида. Спочатку передачі велися, як на українській, так і іспанській мові. Проте згодом на вимогу урядових кіл повністю перейшли на іспанську. Наразі українські організації, зокрема, «Просвіта», продовжують започатковане та мають ефіри на радіо.

Другим символом українського Буенос-Айреса поруч з Собором Покрови став пам’ятник Тарасу Шевченку. Він відкритий 05.12. 1971 р. в районі Палермо в парку Третього лютого. За кошти, які залишилися після спорудження пам’ятника Шевченка в Буенос-Айресі українська громада купила ділянку цвинтаря Cementerio Esteban Echeverra, на якій з середини 1970-х рр. почали ховати українців. На цьому цвинтарі також зведено українську каплицю (1989 р.), яка вписана до реєстру пам’яток Аргентини.

В 1960-1970-х рр. українська громада в Буенос-Айресі проводила низку регулярних заходів, місця яких дбайливо збережені в праці М. Данилишина. Ті з них які збереглися заслуговують на меморіальні дошки. Важливим історичним місцем є, зокрема, старовинний приватний навчальний заклад – колегіум «Сан Хосе» при вул. Азукенага (Azcuenaga), 158, де 31 жовтня-2 листопада 1947 р. пройшов Перший Український культурно-освітній конгрес – перше зібрання українців Аргентини а також сусідніх держав Південної Америки. Для координації роздрібнених політичних та громадських сил в 1947 р. на цьому конгресі українців Аргентини створено організацію, яка мала об’єднати усі українські громадські організації в Аргентині – Українську Центральну Репрезентацію (УЦР). З 1953 р. до 1960 р. – її головою був проф. Є. Онацький.

Не менш заслуженим для української спільноти столиці Аргентини є театр «Колісео» (Teatro Coliseo), вул. Marcelo T. de Alvear 1125, зала «Консехо де Мухерес» (Consejo Nacional de las Mujeres) вул. Чаркас (Charcas) 1145 (1125 – в аргентинських джерелах), театр «Колон», Театр «Опера», Зала «Колегіо Сан Сальвадор» при вул. Кажао (Callao), 542, зала в старовинному будинку на вул. Монтевідео, 850, театр «Авеніда», Католицький Понтитікальний університет, по вул. Хункаль (Juncal), 1247, Муніципальний Театр «Сан Мартин», вул. Корієнтес (Corrientes), 1530, будинок Готелю «Плаза», вул. Флорида (Florida 1005). Важливим місцем українських урочистостей присвячених дню Соборності в 1958-1980-х рр. був пам’ятник Сан-Мартина. Саме він став традиційним місцем покладання квітів українською громадою. Ця акція також дозволяла привернути увагу аргентинської преси до української громади.

28 липня 1973 р. зусиллями товариства «Відродження» в передмісті Буенос-Айреса Мунро відкрита та посвячена Вулиця Україна. Вулиця починалася біля Народного дому цього товариства.

Для зазначеного періоду характерна наявність і окремих визначних українців, що залишили на Аргентинські землі помітний слід. Варто, зокрема, загадати Костя Бульдина – українського архітектора, який при президенті Х. Пероні – працював на закладці порту Ла-Плата. Він же став автором неповторного дитячого містечка (типу Діснейленду) – Republica De Los Ninos в Ла-Платі.

Українці в післявоєнний час знайшли себе і в наукових та навчальних закладах Аргентини. Так, в Державному аргентинському університеті в Буенос-Айресі викладав Юрій Полянський – український геолог, географ і археолог, старшина УГА, перший крайовий комендант Української Військової Організації.

Джерела:

Парнікоза І. Прогулянка Буенос-Айресом для українця.

Парнікоза І.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 38

Модифіковано : 10.10.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.