Історія

В 1774 році польський король Август Станіслав Понятовський отримує у довічне володіння від Речі Посполитої тоді найбагатше в Україні Білоцерківське староство, яке 13 грудня того ж року передає разом з будівлями у Варшаві великому коронному гетьману Польщі Францішеку Ксаверію Браницькому, герба Корчак.

До його нових володінь входили міста Біла Церква і Сквира, а також 134 села з населенням понад 40 тисяч чоловік. З цього часу Біла Церква стає приватним містом графів Браницьких.

Автором генерального плану забудови парку став відомий французький архітектор Мюффо. Пізніше в парку працювали архітектори та садівники Ботані, Станге, Бартецький, Вітт, Єнс, які втілили в життя проект генплану та заклали основу паркових композицій, використовуючи існуючий лісостеповий ландшафт та природні діброві насадження. Одночасно зі створенням паркових насаджень почалося будівництво резиденції та інших архітектурних влаштувань.

Перші роботи розпочалися в 1793 році. Багато рослин для парку завозили з Польщі, інших країн Європи і світу. Паралельно розпочалась робота по будівництву літньої резиденції графів Браницьких. «Аустерія» спочатку була лише літньою резиденцією, а пізніше стала і зимовою. Поруч з нею було розташовано комплекс павільйонів, в тому числі Монарший павільйон, Бальна Зала та інші. З північної, східної і західної сторін головний палац оточували адміністративно-господарські будівлі, які замикалися внутрішнім майданчиком (дідинцем) розмірами 92х74 м. Під час буремних подій XX століття ці будівлі були знищені і до наших часів не збереглися.

Решта території була призначена для художньої частини паркових облаштувань. До них належать Мала і Велика галявини з прилеглими архітектурними спорудами: Колонада «Луна», «Китайський місток», «Руїни», «Арочний місток», «Острів Марії», «Острів Троянд», різні види фонтанів, водоспадів та інші малі архітектурні форми. Разом з галявинами та дібровою, ставками та річкою Рось вони утворили чудовий, незабутній парковий ансамбль, який є одним із найкращих не тільки в Україні, а й у Європі. Алеї парку прикрашали бронзові і мармурові скульптури, вази. На відстані 500 м від «Аустерії» розташовано економічний двір (з 1946 року адміністрація парку) – правління економа, що керував парковим господарством. Тут містилися житла постійних працівників, майстерні, оранжерея та квіткове господарство, фруктовий сад, поруч – рибні стави. Великий штат обслуги забезпечував побут Браницьких та їх гостей. В теплицях для їх потреб вирощувались екзотичні рослини: кактуси, орхідеї, ананаси, інжир, цитрусові, італійський виноград, китайські троянди, які досягали небувалих розмірів.

Поряд з палацовим комплексом із західного боку розташовано сад «Мур» (його обгороджено мурованою цегляною стіною для захисту теплолюбних плодових дерев від холодних вітрів); зі східного боку – «Клини», сади та городи. Західна частина парку – третина всієї паркової території, відмежована дорогою від економічного двору до Сквирського шляху, була відведена під мисливські угіддя (звіринець) і служила як лісопарк. Нині вона розширена ще на 96 га. У східній частині парку знаходився сад, який мав назву «Дружній». На залізних декоративних воротах було викарбовано французькою мовою: «Перед тим як ввійти, порадься зі своїм серцем: чи вмієш ти цінувати дружбу». В глибині саду була побудована Ротонда у вигляді раковини, де стояв бюст князя Григорія Потьомкіна. В 1815 році О. Браницька привезла в Білу церкву з Берліна молодого садівника Августа Єнца. який протягом наступних 54 років працював у парку, створюючи все нові і нові композиції. Творінням його рук є ландшафтні композиції, які збереглися і до наших часів на Великій і Малій галявинах. В подяку за його багаторічну працю і на честь 50-річчя його служби, господарі встановили в парку пам’ятну металеву колону.

Під час громадянської війни 1918-1921 років парк зазнав величезних втрат. Більшість архітектурних споруд була повністю або частково зруйнована. З «Олександрії» вивезли велику кількість цінних мармурових та бронзових скульптур, значні збитки були завдані і парковим насадженням.

Парк «Олександрія» був проголошений заповідником і до 1946 року входив до складу сільськогосподарського технікуму, а згодом інституту. Велику руйнацію принесли парку роки Другої світової війни. Ще більше були зруйновані архітектурні споруди, пошкоджена або зовсім знищена значна частина дерев. Руїни споруд – палаца, флігелів, танцювального павільйона заростали самосієм.