2009 р. Белз – перлина з княжих часів

Дата: 08.07.2009

На прикордонні з Польщею, на Сокальщині, є невеличке містечко Белз, оповите легендами сивої давнини, сповнене величі княжих часів, свідоме своєї унікальності. Містечко зі статусом Державного історико-культурного заповідника.

2005 року Белз урочисто на всеукраїнському рівні відзначив своє тисячоліття. Упродовж цього часу містечко приваблювало і князів, і дружинників, і числених завойовників, і купців, а також хасидів. Лише 1951 року Белз став частинкою тодішньої УРСР – 15 лютого Польща та Радянський Союз обмінялися територіями: Устрицьким та Забузькими районами.

Втім про все за порядком.

Княжий Белз

Перший, хто зустрічає подорожніх при в’їзді до Белза з боку Червоногруда, – святий Вінсент, точніше його скульптурне зображення. Цей святий є опікуном убогих, хворих і терплячих Простягнутою рукою скульптура вказує правильний напрямок руху до міста Белз. Однак монумент з’явився тут лише у вісімнадцятому столітті, значно пізніше від перших володарів цієї землі.

Першу літописну згадку про Белз датовано далеким 1030 роком – у “Повісті минулих літ”. Однак дані археологічних розкопок вказують на те, що давні слов’яни мешкали тут ще щонайменше за п’ять століть до першої згадки про них у літописі. Поступово місто розвивалося, і вже 1170 року стало столицею окремого князівства. А правив ним Всеволод Мстиславович. На Замочку досі збереглося давнє городище княжих часів Х-ХІІІ століть.

Белз не раз був причиною чвар і міжусобиць, а також ласим шматком для очей загарбників. Відтак 1234 року Белзом почали правити представники династії Романовичів – король Данило та його нащадки. На цей період припадає і розквіт, і руйнування міста, до якого не раз вривалися завойовники. Коли ж династія Романовичів почала переживати щораз гірші часи, Белз став на кону боротьби за право володіти ним між Польщею, Угорщиною та Литвою. Містечко періодично опиняється під юрисдикцією цих держав.

А ще красивий гордий Белз був повністю дерев’яним. Окрім краси, привабливості, неповторності та шарму, цей принцип забудови міста спричинявся до частих пожеж у ньому. Кожен, хто прагнув підкорити собі Белз, як один зі шляхів до власної перемоги вибирав підпал. Цим не гребували ні монголо-татари, ні російські війська та козаки під проводом Богдана Хмельницького 1655 року. Однак щоразу Белз оживав. Щоправда, поступово.

Життя з хасидським шармом

Нові політичні та суспільні реалії призвели до того, що 1772 року Белз став частинкою монархії Габсбургів. Слава княжих часів, легенди та перекази мало цікавили нових володарів. Відтак місто з магдебурзьким правом поступово втратило свої адміністративні функції. А згодом настала нова сторінка в його розвитку. Оскільки Белз перебуває на перетині важливих торговельних шляхів, то вирішують пожвавити і розвинути тут торгівлю.

Звісно, для цієї справи запросили євреїв. Відтак на певний час Белз став розвинутим єврейським містом – християни замешкали в передмістях, а понад 60 відсотків городян у середині позаминулого століття були юдеями. Згодом Белз став одним з європейських центрів хасидів – із релігійно-освітнім центром, синагогою та іншими принадами юдеїзму.

Лише 1939 року місто перестало бути єврейським. Саме тоді, коли його захопили німецькі війська. Ще через три роки гітлерівці знищили всіх євреїв, синагогу й інші споруди цього народу. Відтоді про єврейський період міста нагадують лише старе окописько та кілька мацевів.

Рукотворні пам’ятки минувшини

Однією із загадок старовинного Белза є шестигранна вежа 1606 року неподалік Ратуші. Попри численні дослідження, нині ніхто не може достеменно сказати, хто і навіщо її спорудив. Однозначно відомо, що вона гармонійно вписувалась у модний на той час у Європі стиль готики. А ще була оточена глибоким ровом.

За однією з версій у вежі колись містилася церква. За іншою ж – книгосховище. Принаймні на це вказує той історичний факт, що аж до ХVIII століття тут зберігалися архіви місцевих земських книг. Із тих часів збереглися хіба що білокам’яні обрамлення на вікнах. Поміж храмів у центрі старовинного Белза око мандрівника привабить і міська ратуша. За переказами, стрілки на її годиннику виготовлено з татарських стріл.

Попри те, що Белз перебував під впливом багатьох держав і культур, християнські традиції тут міцні й давні. У місті шанували домініканів – є костели отців-домініканів і сестрер-домініканок. Храм при монастирі отців-домініканів чи не найстаріша споруда в місті – далекого 1394 року його заснував князь белзький і мазовецький Зємовіт IV.

У колишньому костелі сестер-домініканок нині діє церква святого Миколая. Через віки і лихоліття у Белзі збереглася найдавніша дерев’яна сакральна пам’ятка – церква святої Параскеви ХVII століття.

Ікона Матері Божої Белзької (Ченстоховської)

Чудотворна Ікона Матері Божої Ченстоховської зі слідом від меча на обличчі чи не найбільше оповита легендами. За переказами, її створив сам євангеліст святий Лука. А з Єрусалима до Царгорода ікону 326 року привезла Свята цариця Олена. Майже тисячоліття тому чудотворна ікона нарешті з’явилася в Україні, завдяки старанням князя Лева. Він особисто привіз її з Константинополя. А відтак її встановили в церкві замкової фортеці Белза. Вона витримала татарську навалу взимку 1240-1241 рр. і вціліла у згорілому княжому місті.

Перші згадки про чудотворні властивості ікони Матері Божої Ченстоховської датують ХІV століттям, коли в місті князював Владислав Опольський – саме відтоді, коли на фортечний княжий Белз напали татари. Ікону виставили на фортечні мури, а відтак до неї щиро молилися про допомогу знесилені оборонці княжого граду. Один із татарських пострілів влучив у зображення Богородиці. Кара не примусила себе довго чекати – на чужинське військо впав густий туман, а відтак у паніці від переляку завойовники відступили.

Коли 1382 року князь покидав місто, то віддав на зберігання та поклоніння чудотворну ікону-рятівницю католицькому ордену паулінів, а також збудував для ченців монастир на Ясній Горі біля Ченстохови. Відтоді ікона носить ім’я Матері Божої Ченстоховської. А зберігали її у спеціальній капличці при монастирі. Слід же від меча на лику Богородиці датують 1415 роком. Тоді містечко захопили гусити, котрі намагалися вивезти святиню.

Однак чудотворний образ знову творив дива. Насамперед коні не зрушили з місця підводи, на якій була ікона. Розлючений гусит скинув образ на землю, а інший рубанув по обличчю Богородиці мечем. Кара знову ж не забарилася – перший помер на місці, а другому відразу всохла рука.

Утретє ікона Матері Божої Белзької (Ченстоховської) спричинилася до визволення Польщі від шведів. Саме героїчна оборона Ченстоховського монастиря стала початком перемоги поляків над шведами. Адже сталося так, що маленький монастирський гарнізон, молячись своїй покровительці, відбив численні штурми великого війська, яке взяло в облогу монастир на Ясній Горі. Саме тоді польський король Ян Казимир проголосив Белзьку (Ченстоховську) Богородицю Королевою Корони Польської.

Джерело: “Львівська газета”