Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації.

^Палац ханський

1996 р. Реставрація Бахчисарайського палацу

Л.Пономарьова

Всякий тот, кто предпринял дать точное изображение сему городу, не угодил бы ни самому себе, ни справедливости… Поистине Бахчисарай есть образчик своеволия и чудесности природы!

П.Сумароков

Про велич і красу Бахчисарая написано чимало. Автори – відомі дослідники та різні мандрівники, які описували його насичену подіями історію та головну перлину – вікопомний палац. Ми спробуємо лише коротко розповісти про долю палацу, його повільне, але таке необхідне для всіх повернення до життя, про ті спроби, які зробили реставратори, щоб досягти цього. Мова йтиме лише про архітектурні споруди, реставрацію живопису буде розглянуто окремо.

Бахчисарайський палац-музей – унікальний історико-архітектурний комплекс XVI-XIX ст., в якому відобразилися стилі татарської, турецької, перської та італійської архітектур епохи Відродження.

З XV ст. на долю Криму дуже впливала Туреччина. На кримському грунті турецька архітектура своєрідно трансформувалася завдяки участі у будівництві численних полонених майстрів, які належали до різних народів. У палаці збереглось багато народної архітектури, яка має велику художню цінність: різьблення по дереву та каменю, розписи на стінах, плафонах, дверних полотнах тощо.

Історія виникнення палацу пов’язана з перенесенням наприкінці XV ст. столиці Кримського ханства з міста Солхата (нині Старого Криму) у Бахчисарай. Перший хан Хаджи-Гірей оселився у передмісті Бахчисарая. Син Хаджи-Прея – Менглі-Гірей зробив своєю столицею Бахчисарай, розпочав будівництво палацу. Палац побудований у вигляді трьох самостійних, але пов’язаних між собою комплексів: житлової частини, гарему та парадної частини. Наступники Менглі-Гірея розширили ансамбль палацу, а парадну частину його перебудували.

У XVII ст. житловий комплекс був наближений до парадної частини палацу, на північ від неї – побудовано двоповерховий корпус, навпроти якого розташували будівлю гарему. Над одноповерховою парадною частиною надбудовано другий поверх. У XVI ст. у східній частині будують лазні та Велику мечеть, поряд з нею закладають кладовище. У XVIII ст. парадну частину палацу з’єднують з житловою та будують нову споруду гарему. З’являються корпуси у північній частині комплексу та споруджують дюрбе Діляри Бікеч.

1786 р. до приїзду Катерини II зробили велику реставрацію, яку назвали Потьомкінською. Протягом XIX ст. палац не раз реставрували: частину зруйнованих споруд комплексу розібрали. Реставраційні роботи велися поверхово, тому на початку XX ст. будівлі, які збереглися, перебували у дуже поганому стані. Реставрація на початку XX ст. також не дала необхідного ефекту, знову частину будівель розібрали, а ті, що лишилися, повністю не відновили.

1937 р. проводилися роботи по заміні зруйнованих конструкцій покрівель та тинькування фасадів, внаслідок чого усі декоративні розписи зникли.

Згідно з постановою Ради міністрів України у 1960-1965 рр. проведено великі консерваційно-реставраційні роботи з метою усунення усіх технічних дефектів у конструкціях споруд та виявлення усіх архітектурно-декоративних елементів, які мають хоч якусь художню цінність. На початок відновних робіт від численних споруд палацу залишилися лише: головний корпус (кінець XVI-XIX ст.), житловий корпус (XVII-XIX ст.), гаремний корпус (XVIII ст.), свитський корпус (X VIII-XIX ст.), археологічний корпус, Велика мечеть (XVI ст.), корпус стаєнь (XIX ст.), лазні Сари Гюзель (XVI ст.), дюрбе Діляри Бікеч, дюрбе № 1 (XVI-XVIII ст.), дюрбе № 2 (XVI-XVIII ст.), Соколина башта (XVI-XVIII ст.), північна в’їзна башта, південна в’їзна башта, фонтани.

З огляду на аварійний стан пам’яток у першу чергу були відновлені головний корпус палацу та лазні Сари Гюзель, а також дюрбе Діляри Бікеч (1960-1962 рр.). У другу чергу були включені споруди, що служили екскурсійними об’єктами – житловий корпус та гарем (1965-1975 рр.). У третю чергу реставраційних робіт увійшли об’єкти, що належали до комплексу палацу, але на той час не використовувалися для відвідування екскурсантами: Велика мечеть, Соколина башта, корпус стаєнь, дюрбе на ханському цвинтарі. Корпус стаєнь та дюрбе на цвинтарі потребували лише ремонту, який було зроблено у 1960-і роки.

Головний корпус палацу – найбільша архітектурно-художня цінність палацу – двоповерхова споруда зі складним плановим вирішенням та внутрішнім двором. Будівля споруджена на мурованих підмурках і цоколі. Перший поверх також мурований, другий – фахверковий. Стіни отиньковані, вибілені, та у деяких місцях мають сліди фрескового розпису. Покрівля висока, чотирисхила, з великим виносом, який має дерев’яний піддашок на дерев’яних кронштейнах. Покрівля черепична по дерев’яних латах та дерев’яних кроквах. На покрівлі здіймаються високі муровані димарі мавританського типу. Будівля палацу -офіційної його частини – складається з кількох найбільших парадних приміщень, деякі з них є окремими спорудами (мечеть, портал Алевіза, фонтани, дворик), інші -найошатніші зали, які різняться від приміщень у житловій частині палацу розмірами та пишністю оздоблення (ханська канцелярія, золотий кабінет, царегородська, або кав’ярна кімната, зал ради та суду, який називали ще залом Дивану.

Мала мечеть примикає до південного фасаду палацового корпусу. Це однобанева споруда з барабаном, який підтримується арками та парусами, завдяки яким здійснюється плавний перехід від куба головного приміщення до підбаневого восьмигранника. У плані приміщення витягнуте зі сходу на захід. У південній стіні влаштовано нішу. Точну дату будівництва не встановлено. Відомо, що XVI ст. датується вхід, оформлений аркою з місцевого каменю з викарбуваними на рівному полі рельєфними розетками та іншими орнаментами.

На будівлі – сліди багаторазових ремонтів, які проводилися в патиці у XVIII-XIX ст. У 60-і роки XX ст. під час реставраційних робіт над Малою мечеттю повністю замінено покриття, склепіння очищено від сміття та заін’єктовано тріщини. Дах вкрили татарською полив’яною черепицею. В інтер’єрі мечеті закріплено й тоновано розпис стін, імітуючий облицювання мармуровими плитами, у бані під кількома шарами набілів відкрито розпис XVIII ст.

Портал Алевіза, або Залізні двері – одна з визначних пам’яток палацу. Судячи з дати спорудження (1503 р.), це найстаріша будова. „Залізні двері” вбудовані у високу стіну, яка відокремлює внутрішній двір від зовнішнього. Двері – дерев’яні, обиті залізними смугами ручного кування. Над розкішним порталом споруджено навіс на двох стовпах, що підтримують чотирикутну покрівлю з декоративним восьмигранним ліхтарем, І евисоким шатровим покриттям та оттоманським півмісяцем.

Портал збудовано італійським архітектором Алевізом Фрязіним Новим 1503 р. [Асеев Ю.С. Работы Алевиза Нового в Криму // Строительство и архитектура. – № 12. – С. 11, 26], який 1499 р. виїхав з Італії разом з послом Д.Лазарєвим до Москви на будівництво Архангельського собору, але був затриманий кримським ханом Менглі-Гіреєм на півтора року, упродовж цього часу він виконував будівельні роботи. Саме тоді збудовано цю пам’ятку ренесансного зодчества – Демір-Капу (Залізні двері).

Дослідники вважали, що така рання дата будівництва – 1503 р. – свідчить про те, що портал був перенесений з якоїсь ранішої споруди. Але дослідження, проведені у 1960-і роки архітектором Є.Лопушинською, довели, що портал не переносили з іншої споруди, він стоїть на первісному місці та є елементом першого палацу, закладеного тут наприкінці XV ст. Портал, як і всі споруди палацу, не раз реставрували, про що свідчать сліди грубого розмалювання на тонкому різьбленні деталей порталу, під якими можна було знайти початкові нашарування.

Будівля палацу, його офіційної частини, де проходили зустрічі з послами та вершилися усі державні справи, складається з парадних залів та закритих двориків. Головним з них були: ханська канцелярія – велика кімната, розташована на першому поверсі. Колись тут була відкрита тераса перетворена 1784 р. [Путеводитель по Бахчисарайскому музею. – Симферополь, 1959. – С.38] на парадну кімнату. Терасу обнесли дерев’яними щитами з різноколірним склом [Генгросс В. Ханский дворец в Бахчисарае. – СПб., 1912]. Біля стін збереглися канцелярські шафи. У XX ст. поставлено стовпи та перекладина на них, яка служила підпорою для другого поверху. Перекриття над ханською канцелярією по дерев’яних балках не раз, але безсистемно ремонтувалося, тому від власної ваги провисло та опустилося на 15 см нижче початкового рівня. Під час реставрації 1960-1965 рр. ханська канцелярія набула свого початкового вигляду. Для цього розібрали перегородки, замінили дубові стовпи, на яких точно за зразком старих відтворили різьблені капітелі, замінили із спрощенням конструкцій дерев’яне балкове перекриття, по якому підшили плафон з різьбленою розеткою. Кам’яну підлогу переклали з доповненням нових плит. Старий тиньк на стінах канцелярії укріпили, розпис, що зберігся, експонується зондажами.

Зал суду – це приміщення, де стіни замість килимів викладено різноколірною порцеляною. Освітлювалося вікнами „у два світла”. Вікна верхнього ряду – із різноколірного дзеркального скла у вигляді чотирикутника. Вікна нижнього ряду більші з подвійними віконницями, з них внутрішні були легкі, ґратчасті, красиво виточені з букового дерева. Сучасна стеля розмальована російськими майстрами під час ремонту палацу 1784-1788 рр. Одночасно розмалювали і стіни, бо після пожежі 1736 р. їх фаянсове облицювання загинуло [Путеводитель… – С.40]. За описом Манштейна [Генгросс В. Вказ. праця], у залі суду був мармуровий басейн та фонтан (знищені при наступних ремонтах). Мармурова підлога існувала ще 1845 р. Стелю реставровано 1827 р., вона мозаїчна, дерев’яна, пофарбована червоною та чорною фарбою та місцями позолочена. 1860 р. стелю закрили розмальованим полотном з арабською орнаментикою, при цьому збили ліпнину. Стіни отинькували та пофарбували під мармур з розшивкою швів. У 1860 р. стіни так само, як і стелю, розписали арабським орнаментом. У залі залишився верхній ряд первісних віконних прорізів з алебастровими ґратами та різноколірним склом. Одне з них на початку XX ст. замуровано. Під час реставрації 1960-1965 рр. над залом замінили дерев’яні конструкції покрівлі, відновили плафон. Застаріле полотно реставрували і встановили на місце. Відновили різьблення, підлогу повністю переклали. Дослідники відшукали залишки фонтана, зобразили заглиблення, яке визначило його місце. Стіни відновили з виявом розпису. Дерев’яну ложу в північній частині залу очистили від різних нашарувань з виявом розпису різних періодів.

Золотий кабінет – це квадратне приміщення над літньою альтанкою. Споруджений до 1736 р. Напевне, він належав до ранніх споруд палацу. Ошатність його підтримували усі наступні реставрації, про що збереглися згадки попередніх дослідників.

Царегородська, або кав’ярна кімната примикає до посольського залу, знаходиться на другому поверсі й датується XVIII ст. Названа царегородською тому, що первісний фресковий розпис у цій кімнаті відображав види Константинополя. Входили до неї з внутрішнього дворика дерев’яними сходами. За формою ця кімната нагадує золотий кабінет, але трохи менша за розміром. Вікна є тільки в двох наріжних стінах, виступаючих на територію гарему. Верхні вікна – з кольорового скла, з фігурними хрестовинами обрамлення. У простінках – орнаменти. Площина стін мала вигляд пізнішого „європейського” опорядження XIX ст. Нині розпису нема, зберігся він лише на плафонах та отворах дверей.

Посольський зал – це найпарадніше приміщення. Підлога – мармурова, стіни прикрашено фаянсовими плитками турецької роботи. У середині XVIII ст. стіни залу розписав Омер. Різьблену дерев’яну стелю зроблено у XIX ст. У південній стіні – дві ніші для ханської ложі та музикантів.

Житловий корпус – флігель, що примикає до головного корпусу палацу. Він сполучається з палацом через другий поверх. Житловий корпус збудовано у XVIII ст. Це двоповерхова прямокутна у плані споруда. На першому поверсі розташовано кілька звичайних кімнат, які використовуються для потреб музею. В них розміщено фонди музею, комори. На другому поверсі – анфілада кімнат, які служили особистими покоями хана. Деякі з них пишно декоровані. Первісний вигляд не зберегла жодна з кімнат, особливо в цій, житловій частині, яку капітально ремонтували до приїзду у Крим Катерини II. Спальню хана перебудували для Катерини II, тому згодом вона набула назви Катерининської.

Катерининська кімната. Тут переробили стелю, стіни, двері, підлогу. Заново прорізали нижні вікна. Частину кімнати переробили в альков, де стояло ліжко Катерини II. Стіни вкрили білим атласом. Капітальний ремонт не раз проводили у 1825-1827 рр. [Маркевич А.И. История ханского Бахчисарайского дворца // ИТУАК. – 1895. – №23. – С. 142]

Їдальня. Ця кімната, як і спальня Катерини II, не зберегла первісного вигляду. Під час ремонту кінця XVIII ст. були прорізані вікна, заново відтворено стелю з пізнішим (XIX ст.) розписом. У житловому корпусі є ще кілька кімнат значно меншого розміру та спрощеного опорядження. Це кімнати Марії Потоцької, ханського спадкоємця, кімната цирульника, їх теж реставрували 1962 р.

Палацова мечеть Хан-Джамі північною стіною прилягає до стіни фонтанного дворика, її спорудив 1740 р. Селямет-Гірей. Це прямокутна двоярусна споруда, витягнута з півночі на південь, перекрита чотирисхилим черепичним дахом. Зовні з заходу – відкриті галереї з аркадами. Всередині мечеті з трьох боків – хори (балкони, підтримувані колонами). З них двоє гвинтових сходів ведуть униз. З правого боку в глибині другого поверху знаходиться ханська ложа, пишно декорована фаянсовими плитками та розписом. Вхід до неї окремий – з зовнішніх крутих сходів. Такий вигляд має мечеть у всі часи. Якою вона була первісне – сказати важко, бо вона, як і всі палацові споруди, не раз реставрувалася та ремонтувалася з часу взяття Бахчисарая Б.Мініхом – 1736 р., 1820 р., на початку XX ст. – під керівництвом П.Покришкіна.

Під час реставрації 1960-1965 рр. замінили дерев’яні конструкції даху, північний фасад повністю звільнили від пізніх нашарувань тиньку та набілів, відкрили ранній розпис порталу та віконних наличників. Доповнили розпис на Західному порталі. Великі роботи проведено з укріплення мінарета, який після землетрусу перебував в аварійному стані. Заін’єктували тріщини, заповнили вибоїни у муруванні, всередині мінарета встановили металевий каркас. У розробці проекту реставрації брала участь група архітекторів під керівництвом Є.Лопушинської у складі В.Шелягова, С.Козленке, Є.Рубцова, О.Балановської та ін.

Гарем. З чотирьох гаремних корпусів, які існували ще до кінця XVIII ст., донині дійшов лише один, але й він, можливо, був частиною колишньої гаремної споруди, оскільки на плані У.Гесте 1798 р. на цьому місці був великий прямокутний корпус з зовнішньою галерею. Отже, сучасна споруда гарему далека від первісної. Вона зазнала багато ремонтів, перебудов, пов’язаних з частими пожежами. Мабуть, перша реставрація 1784 – 1787 рр. дуже мало зачепила гарем, оскільки 1820 p, за свідченням очевидців, він був у дуже поганому стані. На той час ще існувало два гаремних корпуси, лазні та альтанка з фонтаном. Все, крім одного корпусу, було дуже старим, тому його знесли. Залишену частину реставрував І.Колодін, але виконані роботи забракував Ф Ельсон, до якого перейшло керівництво реставрацією Ханського палацу, внаслідок чого уся реставрація була перероблена 1827 p., можливо, теж не дуже якісно, бо 1837 p. палац знову ремонтували.

Існуюча споруда гарему розташована у південній частині гаремного саду Південна стіна будівлі прилягає до стіни двору На плані будівля гарему прямокутна, з квадратним ризалітом у центрі західного фасаду та відкритою галереєю на сг-Галерея проходить по східному фасаду та частково переходить у північний Будинок -одноповерховий, фахверковий, отинько ваний, на мурованому цоколі, який переходить у підмурки Віконні прорізи на фасадах розташовані у два яруси. Вікна нижнього ярусу прямокутні, верхнього – з кілеподібними перемичками. Частина відкритої галереї закрита дерев’яними ґратами. Покриття – червона черепиця по дерев’яній обрешітці на дерев’яних конструкціях. Піддашшя знизу підшите дошками та рейками у вигляді геометричного орнаменту.

В інтер’єрі стіни отиньковані та вибілені, фрагментарно розписані. Підлога дерев’яна, покрита олійною фарбою. Стеля дерев’яна підшивна, плоска, декорована різьбленням, у деяких кімнатах визолочена та розмальована. В інтер’єрі збереглися різні дерев’яні деталі.

1965 р. в гаремі проведено першочергові протиаварійні та реставраційні роботи, які полягали в укріпленні конструкції даху, піддашшя, стель, перестиланні підлоги. На всій території гарему відремонтовано вікна. Під час цієї реставрації був відкритий первісний розпис, який приписують Омеру.

Повноцінне архітектурно-археологічне дослідження гарему провела Є.Лопушинська з групою архітекторів у складі В.Шелягова та О.Балановської 1975 р. Проект вони розробили 1979 р., згідно з ним відбулася повна реставрація будівлі, зокрема, вибірково замінили дах та черепичне покриття, плафони і зробили розпис. Плафон у спальному приміщенні та альтанці зберігається шляхом укріплення старовинної основи та дощатої підшивки. На кожне приміщення передбачений кресленик з розкладкою опоряджувального матеріалу та фарб з паспортами. Цю високоякісну художню роботу виконав архітектор В.Шелягов. Рекомендації щодо тиньку, складу фарб дали інженери-хіміки науково-технологічного відділу під керівництвом Ю.Стріленко, роботи виконували висококваліфіковані майстри своєї справи, художники-реставратори Київського відділу художніх майстерень.

Соколина башта. Споруда розташована у північно-східному куті заднього двору, суміжного з гаремним. Північна та східна стіни башти входять до старої огорожі гаремного саду, що дозволяє датувати споруду початком XVIII ст. до пожежі 1736 р. Можливо, вона належала до комплексу „Перського палацу”, про що є свідчення дослідників, які розповідають, що 1822 р. [там само. – С. 157] на Перському дворі розібрали до основи восьмикутну башту та знову підняли під дах за старим фасадом. Отже, споруду було повністю перероблено. Як пишуть ті самі дослідники, вся перебудова тривала місяць. Можна вважати, що основну архітектуру башти не міняли. Це споруда з квадратним у плані першим ярусом та восьмикутним другим.

Східна та північна стіни першого ярусу складені з каменю на всю висоту, а західна та південна вимурувані лише на висоту 3,7 м. Вище цієї відмітки стіни – фахверкові з цегляним заповненням. Пустоти між дубовими брусами обв’язки заповнено невипаленою цеглою (колибою). Дерев’яні бруски для збільшення міцності та зв’язку закладені також і в стіни з кам’яною кладкою. Західна фахверкова стіна під час якоїсь реставрації пов’язана чотирма металевими пов’язями. Стіни отиньковано та вибілено.

Стіни другого ярусу з дощок. У верхній частині стін другого ярусу проходить світловий пояс з прямокутних прорізів з дерев’яним ґратчастим заповненням. Дах шатровий, восьмигранний, невисокий, з великими виносами. Покрівля черепична по дерев’яних латах. Серед червоної черепиці зустрічається велика кількість зеленої полив’яної. В інтер’єрі стіни першого поверху отиньковані, другого – пофарбовані. На другий поверх ведуть дерев’яні сходи по периметру башти. 1963 р. Є.Лопушинська провела деякі першочергові роботи. Тоді було повністю замінено прогниле міжповерхове перекриття. Найнижчий і найдавніший ярус укріпили контрфорсами, пофарбували олійними фарбами.

Повністю досліджували башту 1986 р. У роботі брали участь інженери-конструктори Б.Левандовська, Л.Аронштейн, рекомендації з реставрації сирцевого мурування та фахверкової конструкції розробляли інженери-хіміки Ю.Стріленко, Т.Нестеренко, О.Білецька. Проект реставрації розробили архітектори А.Черняєв, Є.Рубцов, В.Шелягов, В.Ілющенко під керівництвом головного архітектора проектів Є.Лопушинської. За проектом 1987 р. Соколина башта реставрована у первісному вигляді.

Свитський, або Графський корпус розташований праворуч від Північних в’їзних воріт. Корпус має одноповерхову галерею з боку двору. Із заходу до Свитського корпусу примикають споруди ханської кухні. Споруда має у плані подовжений чотирикутник, трохи неправильної форми. Стіни вимурувані на кам’яних підмурках і цоколі. Стіни фахверкові. Фасади отиньковані та вибілені. Покрівля двосхила з великим виносом, вкрита татарською черепицею по дерев’яних конструкціях. Над покрівлею підносяться високі димарі арабського типу. Віконні прорізи прямокутні, розміщені над цоколем та групуються попарно. На фасадах є залишки розпису.

Корпус, як і всі споруди палацу, неодноразово ремонтувався та перебудовувався. Точна дата спорудження невідома, але не пізніше XVIII ст. Його радикально перебудовували до приїзду Катерини II. Великий ремонт зробив І.Колодін 1820 р., тоді замінили підлогу, стелю, двері, сходи та ін., що змінило не тільки фасади, інтер’єри, а й весь план корпусу. Відомі реставрації проведено 1858 – 1866 рр., під час яких зроблений новий розпис стін, карнизів. Довгий час корпус був занедбаним, і тільки 1935 р. архітектор Голандський провів реставраційні роботи. Тоді переробили тиньк Свитського корпусу з вулиці та з двору, при цьому були повністю знищені розписи XIX ст., бараті живописні плафони та панно. У 1960-і роках проведено протиаварійні роботи. Вичерпні дослідження корпусу проведено 1972 р. головним архітектором проекту Є.Лопушинською та архітектором П.Ткачем. Проект реставрації виконано 1974 р.

За цим проектом зроблено: на першому поверсі – вийняли грунт, замінили стовпи, повністю замінили дах на всіх корпусах, максимально зберігши всі старі елементи будівлі. Підшили та відремонтували стелю, дверні прорізи» відновили кам’яні та дощаті перекриття. Відновили сходи на південному фасаді та перед дверима, зробили вимостку, відремонтували галерею західного фасаду, замінили старі стовпи та відремонтували кам’яний настил; відновили фонтани у дворику. На другому поверсі розібрали перегородки, відремонтували та настелили нову підлогу в усіх кімнатах та відкритих галереях. Відремонтували дверні та віконні заповнення, усі старі частини. У кімнатах відновили плафони згідно з проектом, розробленим П.Ткачем під керівництвом Є.Лопушинської .вітраж та інші роботи виконали В.Шелягов та С.Козленке. Перетерли тиньк, відкрили настінний розпис. Усі тинькувальні роботи виконали за рекомендаціями інженерів-технологів Ю.Стріленко та Т.Нестеренко. Конструкції будівлі реставрували за рекомендаціями інженерів-конструкторів Л.Мандельблата, Б.Левандовської та С.Резніченко. Реставрували 1980 р.

Археологічний корпус двоповерховий, розташований ліворуч від Північної в’їзної башти. Корпус з боку двору має двоповерхову відкриту галерею. Зі східного боку будівля прилягає до мечеті та закриває її крайні західні вікна, що свідчить про пізніше будівництво. У плані має Г-подібну форму, як і Свитський корпус збудований на мурованих підмурках і цоколі, стіни фахверкові. Фасади отиньковані та вибілені. Дах двосхилий, за великим виносом, покрівля черепична. Усі попередні реставрації 1784 – 1787, 1820, 1858 – 1866 рр. [там само] – ті, що стосувалися Свитського корпусу, – зачіпали і цей корпус, бо колись це була одна споруда. У 1960-і роки провели фрагментарні протиаварійні роботи. Реставрований корпус пристосовано під адміністративний для музею.

Північна в’їзна башта. Квадратна в плані двоярусна споруда, що розділяє Свитський та Археологічний корпуси. Служила головним в’їздом до палацу. Нижній арковий проріз, викладений тесаним каменем, слугував проїздом до палацу. Верхній ярус призначався для варти. Дах чотирисхилий, наметовий, з великим виносом, покритий черепицею по дерев’яних латах. Стіни складені на мурованих підмурках та цоколі. У башті над арковим проїздом – потрійне вікно із стрілчастими перетинами. На вікнах наріжного боку дерев’яні грати. На креслениках У.Гесте на башті не одне потрійне, а три окремих віконних прорізи. Ці переробки можна віднести до початку XX ст., під час ремонту. Документи 1820 – 1827 рр. [там само. – С. 101] свідчать про те, що тоді зробили нові заповнення воріт, стрілчасте вікно часів М.Воронцова, коли корпус пристосовувався під житлові приміщення. Під час реставрації палацу, проведеної у 20-і роки XX ст. архітектором Голандським, замурували вікна та знищили розпис. Реставрована у 60-і роки XX ст.

Корпус стаєнь. Розташований у південно-східний частині великого двору, складається зі стайні з сінником в середній частині та житлових приміщень для конюхів у бічних крилах. Будівля кам’яна, стіни вимурувані з каменю неправильної форми на вапняному розчині. Стіни завтовшки 80 см. Фасади отиньковані та вибілені. У плані прямокутний, видовжений по осі північ-південь. Вздовж західного фасаду проходить дерев’яна галерея з великим виносом покрівлі. У центральній частині аркада з кілеподібними арками. Фасадна стіна за аркадою отинькована, з трьома великими прямокутними дверними прорізами з двостулковими дерев’яними ворітьми в них. Ворота масивні, з кованими залізними петлями. Над ворітьми напівкруглі віконні прорізи, які освітлювали високе горище, сінник.

Крила стайні – житлові корпуси, одноповерхові з прямокутними віконними та дверними прорізами без декору. До приміщень ведуть зовнішні муровані сходи. Перекриття плоскі, дерев’яні. Дах чотирисхилий, невисокий, покрівля черепична на дерев’яних конструкціях. Велика виноси даху підшиті дошками та пофарбовані. В інтер’єрі стайні поверхня стін відкрита, стіни житлових приміщень отиньковані. Підлога стайні земляна, у житлових приміщеннях дерев’яна. Будівля після неодноразових ремонтів та перебудов змінила свій первісний вигляд та об’єм. Споруду стайні можна датувати XVIII ст., оскільки вона фігурує в описі Манштейна, зробленому 1736 р.

Наприкінці XVIII ст. будівля стайні була більша, двоповерхова, з двоярусною відкритою галерею. На стіні фасаду першого поверху малися дверні прорізи та вузькі невеликі вікна. Дах чотирисхилий, з невисокою черепичною покрівлею та високими димарями. У 50-і роки XIX ст. споруду перебудували за наказом М.Воронцова. Стиль будови витримано згідно з іншими спорудами палацу. У XIX ст. для коменданта палацу зводять двоповерховий будинок, що прилягає до південної частини ханських стаєнь та Південної надбрамної башти, з якою з’єднується внутрішнім ходом. Протиаварійні роботи провели у 1962 – 1965 рр. Зараз реставрується за проектом 1985 р.

Південна надбрамна башта збудована за типом Північної. Двоповерхова споруда з широкою проїзною аркою у нижній частині та житлом на другому поверсі. Стіни викладені на мурованих підмурках, частково муровані (на першому ярусі), частково фахверкові (другий ярус). Над проїздом прорубаний складний потрійний віконний проріз, бічні вузькі частини його прямокутні, центральна широка, зі стрілчастою перемичкою. Перекриття плоскі, дерев’яні, покрівля черепична по дерев’яних латах з великим виносом. Стіни північного фасаду розтесані. Ідентичність архітектурних форм Північної та Південної башти дозволяє вважати ix будівництво одночасним.

Лазні Сари Гюзель – це одна з ранніх споруд, спочатку була суто місцева, включена до палацового комплексу значно пізніше. Напис свідчить, що збудована вона 1532 р. Споруда квадратна у плані, побудована за типом турецьких лазень, які обігрівалися гарячим повітрям, що проходило під плитами підлоги. Лазні служили не тільки для миття, а й були місцем розваг та відпочинку; перед кожним відділенням були криті дворики з фонтанами. У приміщення світло проходить через отвори в банях. У них вставляли скляні банки.

Споруда складається з двох не сполучених між собою приміщень: чоловічого та жіночого відділеннь, перекритих банями на парусах. Стіни складені з блоків вапняку неправильної форми. У муруванні стін закладені антисейсмічні пояси, які виконують роль розвантажувальних стрічок, що вирівнюють мурування. Стіни отинь-ковані. По периметру стін розміщувалися кам’яні лави для миття. Над банями немає покриття. Невеликі віконні прорізи та двері з напівциркульною перемичкою не мають заповнень, частина їх закладена каменем. Передбанник з фонтаном зруйновано. Над входом мармурова дошка з написом арабським шрифтом розповідає про спорудження лазні 1532 р. Сагиб-Гірей ханом.

1847 р. лазні перейшли в особисту власність та ввійшли до складу палацових споруд. До початку XX ст. вони експлуатувалися, у роки громадянської війни були дуже пошкоджені. У 1936 – 1937 рр. їх реставрували і експлуатували до 1941 р. Під час німецької окупації вони знову зазнали руйнувань і до 1980-х були занедбані. Дуже пошкоджені перекриття, покрівля місцями зовсім втрачена, стіни в тріщинах, підлогу зруйновано, відмостка відсутня. Частина будівлі засипана шаром грунту. Фонтани та басейни зруйновані. Лазні досліджували Є.Лопушинська з групою архітекторів: Є.Рубцовим, С.Балановською, А.Черняєвим, В.Шеляговим, В.Лященком, С.Кривуцою. 1992 р. розроблено проект реставрації, за яким лазні набудуть початкового вигляду. Зараз там ведуться реставраційні роботи.

Окрім перелічених об’єктів на території заповідника є ще багато невеликих споруд. Це дюрбе Діляри Бікеч – мавзолей коханої дружини Крим-Прей хана, а також Північне та Південне дюрбе. На території комплексу є кілька фонтанів. Два з них знаходяться у Фонтанному дворику і датуються XVI-XVII ст. Один з них -„Золотий фонтан” (Магзуб) – споруджено 1733 р. за правління хана Каплан-Гірея. Другий, розташований неподалік від „Золотого” – знаменитий „Фонтан сліз”, оспіваний О.Пушкіним. Автором його був знаменитий зодчий Омер. Дослідники вважають, що спочатку його збудували біля дюрбе Діляри Бікеч 1763р. [Генгросс. Вказ. праця], а потім перенесли до Фонтанного дворика. Це легка, витонченого різьблення мармурова плита, на ній у неглибокій ніші з криволінійним завершенням розташована розетка, з якої вода по прямокутних центральних мармурових чашечках перетікає до овальних бічних. Обидва фонтани реставровано 1960 – 1965 рр. Окрім цих фонтанів на території комплексу налічується ще шість: у Басейному дворику, кухонному, північній стіні гарему, гаремному дворику, в Посольському дворику – два фонтани. Фонтан у Басейному дворику працює, інші – ні.

Реставраційні роботи тривають. Сподіваємося, що з допомогою реставраторів не тільки окремим об’єктам, а й усьому комплексу буде повернено його чарівність та красу.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 48 – 58.

Вкладені елементи

Додаткові джерела
Додаткові джерела
Розріз головного корпусу 1965 p.
Розріз головного корпусу 1965 p.
Північна в’їзна башта
Північна в’їзна башта
Головний корпус. Зал ради. Північна стіна з ханською ложею
Головний корпус. Зал ради. Північна стіна з ханською ложею
Головний корпус. Зал ради. Фрагмент центральної частини плафону
Головний корпус. Зал ради. Фрагмент центральної частини плафону
Свитський корпус. Загальний вигляд
Свитський корпус. Загальний вигляд
Велика мечеть Хан-Джамі. Західний фасад
Велика мечеть Хан-Джамі. Західний фасад
Гарем. Фрагмент
Гарем. Фрагмент
Фонтан сліз. Загальний вигляд після реставрації
Фонтан сліз. Загальний вигляд після реставрації
Золотий фонтан
Золотий фонтан

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 553

Модифіковано : 12.03.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.