Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Палац являє собою групу з п’яти переважно двоповерхових корпусів, об’єднаних відкритими й закритими переходами. Надзвичайно сміливо, винахідливо й талановито Е.Блор розмістив їх обабіч дороги на Сімеїз, чим досяг водночас функціонального й художнього ефектів, відокремлюючи житлову частину від господарської і трансформуючи розрив між ними в оригінальну середньовічну вуличку, сформовану глухими кам’яними мурами протилежних корпусів. Головну, парадну частину палацу він відокремив, пов’язавши її з довколишнім ландшафтом.

Корпуси палацу споруджені з діабазу – надзвичайно твердого каменю магматичного походження.

Центральна частина першого поверху головного корпусу має трирядне анфіладне розпланування. Як і в англійських замках, центральне положення тут займає парадний вестибюль-хол, з’єднаний з північним та південним головними входами. Другий житловий поверх, призначений для господарів палацу, з розплануванням, аналогічним 1-му поверху, сполучається з ним сходами, але не відкритими в інтер’єр, а розміщеними обабіч поперечної осі вестибюля в двох окремих, схованих за стіною сходових клітках.

Східна від вестибюля половина корпусу – ділова (парадний кабінет, бібліотека), а західна, що має однорядне анфіладне розпланування, призначена для відпочинку (вітальня, зимовий сад, парадна їдальня, більярдна).

Алупкинський палац – єдина в Україні пам’ятка, в якій повністю збереглися не лише інтер’єри, а й первісне (в основному) умеблювання.

З приміщень Воронцовського палацу найбільший архітектурний інтерес становлять парадний вестибюль, мала вітальня, блакитна вітальня, зимовий сад, парадна їдальня.

Парадний вестибюль (хол) архітектурою свого інтер’єру продовжує тюдорівську тему англійських замків. Він має дерев’яну стелю з геометричним малюнком гуртів (імітування колишніх склепінь), дерев’яну підлогу й високі різьблені панелі. Інтер’єр збагачений двома камінами, виготовленими з полірованого діабазу з використанням готичного орнаменту. На стінах – парадні портрети, серед яких, зокрема, портрет графині О.Браницької, матері дружини господаря, яка сприяла будівництву резиденції й парку.

Мала вітальня (китайський кабінет) вирішена у стриманій ясно-золотавій гамі, з якою контрастує темно тонований орнамент. Верхня частина стіни декорована китайськими циновками, вишитими руками майстринь-кріпачок. У фризі – оригінальний різьблений орнамент італійської роботи XVI ст.

Поширення свого часу китайських кабінетів у дворянських палацах обумовлювалося сплеском інтересу до мистецтва Китаю та Японії. В Україні залишились лічені взірці таких кабінетів, а із збереженим опорядженням – лише в Алупці.

Блакитна вітальня – одна з найоригінальніших за декоративним оздобленням кімнат палацу. Первісне була відома під назвою “Сераскирської”, або “Турецької”, як декорованої на взірець кімнати в будинку Сераскира-паші в Константинополі. Блакитні (раніше – лілові) стіни та стеля уподібнені альтанці.

Вони вкриті витонченим, дуже привабливим своєю безпосередністю орнаментом з білих квітів та листя, які в малюнку не повторюються, а звиви стебел не кінчаються. Це робота талановитого майстра-кріпака Романа Фортунатова та його товаришів-ліпників із с.Мошни на Черкащині, 3 декором стін чудово гармонують камін з карарського мармуру, білі з позолотою меблі в стилі пізнього російського класицизму з одеського палацу Воронцова (привезені до Алупки в 1900 р.), декоративні вази імператорського порцелянового заводу початку XIX ст., бронзові канделябри тощо. Витончене високохудожнє опорядження інтер’єру збагачується постійно присутньою живою картиною природи в північному вікні, зверненому до гори Ай-Петрі.

Блакитна вітальня правила й за домовий театр завдяки розсувній дерев’яній перегородці, яка поділяла її на сцену та глядачевий зал. У вітальні читали вірші поети В.Жуковський, Я.Полонський, В.Бенедиктов, О.Толстой. У залі бували адмірали М.Лазарєв, П.Нахімов, С.Макаров.

Зимовий сад слугує переходом з блакитної вітальні до парадної їдальні. Первісно за проектом Е.Блора це мала бути відкрита галерея, призначена для більярдної, але вже 1838 р. вона була засклена з півдня і перетворена в зимовий сад. Тут розміщені автентичні декоративні біломармурові скульптури роботи французьких митців XIX єт. та копії античних скульптур, які контрастно виділяються на темно-зеленому тлі екзотичних і теплолюбних рослин саду. Особливу увагу привертає портретний скульптурний ряд біля південної стіни, в якому розміщені, зокрема, чудові бюсти господарів палацу М.С. та Є.К.Воронцових роботи відомого французького скульптора Д.Фуатьє, чиї твори прикрашають сад Тюїльрі та церкву Мадлен у Парижі.

Парадна їдальня – найбільший за площею та висотою (8 м) зал палацу. Відзначається вишуканими пропорціями й високим рівнем художнього оформлення, виконаного переважно в дереві на основі мотивів тюдорівської готики. Стіни обшиті дерев’яною панеллю, яка пов’язує між собою вертикальні пристінні композиції. До центральної композиції на поздовжній стіні входить фонтан у вигляді каміна з полірованого діабазу, викладений всередині італійською майоліковою плиткою з поліхромним зображенням напівфантастичних птахів і драконів. Над ним на рівні 2-го поверху – викритий проріз хорів з витонченим дерев’яним балкончиком. Центральну композицію фланкують бічні композиції менших за розміром камінів, над якими знаходяться великі живописні полотна славетного французького художника Г.Робера. Аналогічні композиції з полотнами Г.Робера прикрашають причілкові стіни, але замість камінів тут використано пристінні різьблені буфети з світлого дуба, виготовлені 1850 р. в Парижі в майстерні Гюйоне.

Зал добре освітлюється завдяки суцільному заскленню південної стіни, до якої входить великий еркер та портфенетри.

Архітектурі залу відповідає умеблювання, в якому центральне місце займає великий, складений з чотирьох частин, стіл з дорогоцінного червоного дерева, виготовлений англійськими майстрами-меблярами в 1-й половиш XIX ст. Стіл прикрашений роботами російських майстрів початку XIX ст. (малахітові канделябри) та славетного бронзівника Франції П’єра Філіпа Томіра (настільна прикраса).

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 47 – 49.